Вілянув
Вілянув (Wilanów) - південне передмістя Варшави, де знаходиться найкрасивіший і найбагатший палацовий комплекс Речі Посполитої. Палац було збудовано для польського короля Яна III Собєського.
Поселення вперше згадується в офіційних документах на початку XIII століття під назвою Мілянув (Milanów). До кінця 30-х років XIV століття поселення Мілянув було власністю монахів-бенедиктинців, у 1338 воно перейшло у власність Тройдену, який мав титул князя черського та сохачевського. У цьому ж столітті власником поселення став мазовецький князь Казимир, який, в свою чергу, отримав його у володіння від лицаря Станіслава зі Стшельчикова. Власники Мілянова змінювалися досить часто. У 1677 році Мілянув перейшов у власність руському воєводі Мареку Матчинському, який, до того ж, був коронним підскарбієм та другом короля Яна Собєського.
Ян ІІІ Собєський за допомогою Матчинського збудував у Мілянові резиденцію, наближену за особистим бажанням короля до західноєвропейських зразків, яка отримала назву Вілла Нова (італ. Villa Nova). Західна архітектурна традиція гармонійно співіснує в ній з античною та польською. Від назви палацу й походить нинішня назва спочатку населеного пункту, а потім - і столичної дільниці.
Спочатку споруда мала єдиний блок, завершувався бічними вежами. До моменту смерті короля Яна Собєського у 1696 Вілла Нова двічі перебудовувалася. Палац не задовольнив дружину короля Марію Казимиру, його збільшили прибудовою бічних корпусів. З часом виникло парадне подвір'я-курдонер, інші службові приміщення.
Після смерті Яна ІІІ Собєського темпи розвитку палацу та всього поселення значно сповільнилися. Друга хвиля розвитку почалася у 1720, коли власницею стала дружина великого коронного гетьмана Ельжбета Сенявська. Вілянув активно розбудовувався і при її доньці, Ізабеллі Любомирській, і при онуці Александрі Любомирській (після укладення шлюбу - Потоцькій). Робота над палацом була повністю завершена у 1870 році. У 1892 році він став власністю графа Браницького, до часів Другої світової війни палац належав його нащадкам. В часи Першої та Другої світової війни був розграбований та частково зруйнований. У 1945 був націоналізований та включений до складу Національного музею у Варшаві.
В'їзна брама палацового комплексу:
Західний фасад палацу:
Бічне крило з баштою:
Декоративні башти:
Елементи декору західного фасаду:
Східний фасад палацу:
Декоративний сонячний годинник на східному фасаді палацу:
Елементи декору східного фасаду:
Скульптури перед східним фасадом:
Пробіжимось інтер'єрами Віляновського палацу.
Велика Ідальня (Біла) зала:
Південна галерея:
Скульптура Яна ІІІ Собєського:
Королівська бібліотека:
Палацова каплиця:
Антикамера Короля (Зелені покої):
Спальня Короля:
Китайський кабінет Короля:
Великі Сіни:
Голландський Кабінет:
Кабінет перед Галереєю:
Північна Галерея:
Великі Кармазинові покої:
Малиновий салон:
Спальня єпископа:
Палац оточений великим регулярним парком.
Мавзолей Потоцьких та костел св. Анни:
Оранжерея:
Водонапірна вежа, стилізована під замкову башту:
Поселення вперше згадується в офіційних документах на початку XIII століття під назвою Мілянув (Milanów). До кінця 30-х років XIV століття поселення Мілянув було власністю монахів-бенедиктинців, у 1338 воно перейшло у власність Тройдену, який мав титул князя черського та сохачевського. У цьому ж столітті власником поселення став мазовецький князь Казимир, який, в свою чергу, отримав його у володіння від лицаря Станіслава зі Стшельчикова. Власники Мілянова змінювалися досить часто. У 1677 році Мілянув перейшов у власність руському воєводі Мареку Матчинському, який, до того ж, був коронним підскарбієм та другом короля Яна Собєського.
Ян ІІІ Собєський за допомогою Матчинського збудував у Мілянові резиденцію, наближену за особистим бажанням короля до західноєвропейських зразків, яка отримала назву Вілла Нова (італ. Villa Nova). Західна архітектурна традиція гармонійно співіснує в ній з античною та польською. Від назви палацу й походить нинішня назва спочатку населеного пункту, а потім - і столичної дільниці.
Спочатку споруда мала єдиний блок, завершувався бічними вежами. До моменту смерті короля Яна Собєського у 1696 Вілла Нова двічі перебудовувалася. Палац не задовольнив дружину короля Марію Казимиру, його збільшили прибудовою бічних корпусів. З часом виникло парадне подвір'я-курдонер, інші службові приміщення.
Після смерті Яна ІІІ Собєського темпи розвитку палацу та всього поселення значно сповільнилися. Друга хвиля розвитку почалася у 1720, коли власницею стала дружина великого коронного гетьмана Ельжбета Сенявська. Вілянув активно розбудовувався і при її доньці, Ізабеллі Любомирській, і при онуці Александрі Любомирській (після укладення шлюбу - Потоцькій). Робота над палацом була повністю завершена у 1870 році. У 1892 році він став власністю графа Браницького, до часів Другої світової війни палац належав його нащадкам. В часи Першої та Другої світової війни був розграбований та частково зруйнований. У 1945 був націоналізований та включений до складу Національного музею у Варшаві.
В'їзна брама палацового комплексу:
Західний фасад палацу:
Бічне крило з баштою:
Декоративні башти:
Елементи декору західного фасаду:
Східний фасад палацу:
Декоративний сонячний годинник на східному фасаді палацу:
Елементи декору східного фасаду:
Скульптури перед східним фасадом:
Пробіжимось інтер'єрами Віляновського палацу.
Велика Ідальня (Біла) зала:
Південна галерея:
Скульптура Яна ІІІ Собєського:
Королівська бібліотека:
Палацова каплиця:
Антикамера Короля (Зелені покої):
Спальня Короля:
Китайський кабінет Короля:
Великі Сіни:
Голландський Кабінет:
Кабінет перед Галереєю:
Північна Галерея:
Великі Кармазинові покої:
Малиновий салон:
Спальня єпископа:
Палац оточений великим регулярним парком.
Мавзолей Потоцьких та костел св. Анни:
Оранжерея:
Водонапірна вежа, стилізована під замкову башту:
