БУЧАЧ
Бучач на річці Стрипі - це одна перлина Поділля, найоригінальніше місто Тернопільщини, яке обов’язково потрібно відвідати.
Найцікавішими об’єктами міста є найвишуканіше в України (а може й і у всій Європі) ратуша, Василіанський монастир, руїни замку Бучацьких. Але не менш мальовничим є саме місто, його розташування, забудівля. В місті, фактично, одна вулиця, яка вигинається змійкою вздовж каньйону Стрипи. Доречи, сама Стрипа у 17 столітті упродовж 11 років слугувала кордоном між Річчю Посполитою і Османською імперією.
Околиці ж Бучачу - це взагалі окрема тема. Перебуваючи тут, обов’язково відвідайте руїни замку у Підзамочку з нереально красивими краєвидами каньйону Стрипи, замки у Полотому Потоку, Язлівці, урочище Монастирок, Русилівські водоспади.
Отже, почнемо з найголовнішого і найцікавішого - ратуші (1751 рік). Нажаль, зараз всією її красою насолодитися не можна: вона реконструюється, знаходиться у лісах:
Проте, без фото цього шедевру будівничого Бернарда Меретина та скульптора Іоана Георгія Пінзеля не обходиться жодне видання, присвячене українській архітектурі.
Чим зараз справді зможе пишатися бучацький магістрат, так це новеньким баштовим годинником, виготовленим львівським майстром Олексієм Бурнаєвим.
Нижня двоповерхова частина ратуші має невисокий парапет і великий фігурний фронтон. Розібрати, атланти чи каріатиди підтримують на кремезних плечах п’ять балконів на західному фасаді, зараз важко: відбиті руки й голови, пошкоджені торси.
Ще види ратуші:
Якщо з ринку податися містком через Стрипу по вулиці Міцкевича, попереду виникне Василіанський монастир на Федір-горі.
На початку XVIII століття Стефан Потоцький отримав від львівського архієпископа дозвіл на запрошення з Литви у Бучач василіян для заснування теологічної школи. Місце для отців вибрали на Федір-горі. Дванадцятого травня 1751 року син Стефана Потоцького Микола заклав перший камінь майбутнього конвенту1. Великий Хрестовоздвиженський костел було споруджено в 1753-1770 роках (архітектор Шюльтцер). Крім храму, до складу комплексу входять два крила келій та дзвіниця.
Вид від монастиря у бік ратуші:
Вид від монастиря на замок:
Найкращій вид на монастир відкривається із замкової гори:
Замок з червоного каменю - найдавніша архітектурна пам’ятка Бучача. Як, здається, і все в цьому місті, вона за століття існування обросла легендами. Найпопулярніша оповідка - про підземний хід, що вів від замку вздовж Стрипи аж за місто. Хід був таким високим і широким, що Потоцькі ним їздили в кареті.
Замок Бучачу була життєво необхідний: місто лежало на Волоському шляху, яким татари гнали українських бранців в ясир. Цим шляхом ішли на Річ Посполиту турецькі війська, ним же користувався в походах Богдан Хмельницький. Тому ще літописні господарі міста, литовські магнати Бучацькі, попіклувалися про міські фортифікації.
Коли з’явилися перші дерев’яно-земляні укріплення, достеменно невідомо. Деякі польські історики датують північну частину замку останньою чвертю XIV століття. До XIV та XV століть відносяться знайдені археологами готичні деталі порталу - можливо, церковного. Все інше - стіни товщиною в три з половиною метри, рештки башт, руїни ренесансного палацу - вже XVI століття. Якраз в той період замок неодноразово руйнувався та відбудовувався.
...У 1672 році Бучач взяли в облогу турки під проводом Магомета IV. Оскільки Потоцький на той момент був у від’їзді, обороною замку керувала його дружина Тереза. Дізнавшись, що твердиню захищає жінка, яничари, за легендою, зняли облогу. Хоча за чотири роки повернулися й таки зруйнували фортецю. Цікава тоді склалася ситуація: кордон між Портою та Польщею пройшов по Стрипі, розділивши місто навпіл. Східна частина - туркам, західна - полякам. Османи хазяйнували у місті 11 років. Саме тут проходив кордон:
Башта замку:
З замку відкривається чудовий вид на середмістя:
Крім того, в місті багато визначних пам’яток. Одна з них - костел Успіня Богородиці (1761-1763), зведений Потоцькими, про що вказує герб-Пилява:
Покровська церква:
Джерело Собеського:
Центр міста:
