Кам'янець: Польський ринок і ратуша
Серце Старого міста в Кам'янці - площа Польський ринок з найстарішою в Україні ратушею, вірменською криницею та декількома збереженими кам'яницями. Колись майдан був вогнищем торговельного та суспільного життя Кам'янця. Сьогодні це доволі тихе місце, яке оживає під час свят і фестивалів, коли на польському ринку немає де яблуку впасти. Таку назву майдан отримав від будівлі польського магістрату (ратуші), який і сьогодні прикрашає його. Поруч є ще Вірменський ринок, а на півночі Старого міста - Руський ринок, з якими ми познайомимося пізніше.
Традиційно часом заснування майдану називають XV ст. І пов'язують це з тим, що 1432 р. польський король Владислав ІІ Ягайло підтвердив надане місту раніше (ще 1374 р. грамотою литовських князів Юрія та Олександра Коріатовичів) магдебурзьке право, а ще через два роки (1434 р.) Західне Поділлля приєднали до Королівства Польського, а Кам'янцю надали статус столиці Подільського воєводства. Отож, відповідно до цього місто стало облаштовуватися польським магістратом і майданом навколо нього - Польським ринком. Але коли у 1979 на східній стороні майдану рили траншею газопроводу, археолог й історик Микола Петров виявив решти 10 згорілих дерев'яних жител, причому, що дуже важливо, чотирьох жител ХІІ-ХІІІ ст. (решта - XV-XVI ст.), що стояли вздовж східного боку траншеї в напрямі північ - південь.
Ще через два роки на північній стороні майдану (там, де нині стоять два відновлених середньовічних будинків під спільним номером 4а) виявлено фрагменти мурів двох первісних будинків кінця XIII - початку XIV ст., а також залишки трьох дерево-глинобитних жител ХІІ-ХІІІ ст., знищених пожежею. Отже, можливо, майдан мав давньоруську, причому ще домонгольську (ХІІ-ХІІІ ст.), забудову. До того ж виявлено прямий спадковий зв'язок між давньоруським і середньовічним періодами як щодо планування будинків, так і щодо структури забудови майдану.
Євгенія та Ольга Пламеницькі зробили ще глибший крок у минуле: висунули припущення, що в основі майдану лежить "якась давніша, топографічно стала урбаністична структура, яка зумовила регулярність ядра домонгольського міста. Такою структурою в історичному контексті Кам'янця міг бути римський військовий табір". Отже, згідно з гіпотезою матері та доньки Пламеницьких, римляни у ІІ-ІІІ ст. н.е. в центрі острова, утвореного петлею Смотрича, розпланували майже квадратний (305х303 м) майдан під свій табір. Причому римляни діяли, як завжди, чітко, стрімко, цілеспрямовано - і рельєф місцевості аж ніяк не міг бути їм завадою. Тож і через тисячоліття, в ХІІ-ХІІІ ст., давньоруські будівничі скористувалися плодами праці заповзятих римлян. Що так справді було, Пламеницькі не стверджують, але такої можливості не відкидають.
В центрі площі стоїть ратуша - колишній будинок польського магістрату. Кам'янець, як важливий торговий центр на шляху між Сходом і Західною Європою.в 1432 р. одержав Магдебурське право, тобто на самоврядування. Однак реальне утвердження в місті Магдебурзького права розпочалося тільки після закінчення боротьби за Кам'янець між литовцями та поляками. Це суперництво остаточно завершилося 1434 р. приєднанням Центрального Поділля та Кам'янця до Польщі, створенням Подільського воєводства з центром у нашому місті та оголошенням Кам'янця королівським містом.
До 1793 p. в ратуші розміщувався польський керівний орган - магістрат (за винятком 1672-1699 pp., коли містом володіли турки). Часто цей магістрат називають русько-польським. Справді, був період, коли магістрати руської та польської громад міста з'єднали. Але, звісно, в цьому об'єднаному органі гору брали сильніші - поляки, тож магістрат, як його не називай, залишався за суттю польським. Протягом віків біля стін ратуші чинилися розправи над тими, хто боровся за визволення краю від гніту польської шляхти і поміщицького свавілля. Жорстоко розправилися тут царські урядовці з ватажком селянських повстань на Поділлі Устимом Кармелюком.
Сама ратуша складається з двох частин - двоповерхової споруди (власне, це і є ратуша - будинок ради) та восьмиярусної вежі-дзвіниці. Колись вони стояли окремо - на відстані 3 м одна від одної. Але після пожежі 1616 р. їх об'єднали в єдиний ансамбль. Ратуша досить багата на приміщення: 10 - на першому поверсі, по 9 - на другому та в підвалі. Щоправда, сьогодні з 9 підвальних кімнат розчищено тільки три (в них відкрито експозицію "Суд середньовічного Кам'янця"). Крім того, є ще другий ярус підвалу - зовсім не розчищений: в ньому, за оцінками, має бути ще 9 кімнат. Цілком імовірно, що Ратуша має і третій ярус підвалів.
В 1884 р. на ратуші встановлено годинник з двома дзвонами. Дзвони були відлиті львівським майстром Федором Полянським і в той час являли собою цікаву художню роботу з багатою орнаментацією, з написом прізвища автора та датою виготовлення. В 1817 і 1850 pp. пожежі в місті значно пошкодили будинок ратуші. Проведені пізніше реставраційні роботи змінили архітектуру будівлі.
Ратуша - це цікавий сплав різностильових нашарувань - ренесансу, бароко, ампіру - на первісній готичній споруді. Її західний фасад прикрашають сходи та аркада, складені з білого тесаного каменю. Сходи ведуть на відкриту галерею з балюстрадою, вирішеною з надзвичайною майстерністю, що засвідчує високий рівень каменотесного ремесла. Знаменитий військовий інженер і архітектор Ян де Вітте теж залишив слід в історії Ратуші: він її перебудовував у середині XVIII ст. Над входом на другий поверх вмуровано меморіальну плиту, латинський напис якої скупо повідомляє: "Реставрацію ратуші подільської проведено коштом воєводства. Кам'янець. Року Божого 1754". Зверху зображено старовинний герб Поділля - усміхнене сонце.
У 1870-1917 pp. у Ратуші розміщувалося міське поліційне управління, а підвали використовували для попереднього ув'язнення затриманих. Тому навіть вулиця, яка вела звідси до Губернаторського майдану, називалася Поліційною.
Навпроти будинку ратуші в XVII ст. збудована гостроверха невисока башта, в ній знаходиться так звана вірменська криниця. Цікава її історія. На початку XVII ст. багатий вірменський купець Нарзес призначив певну суму грошей на будівництво водопровода в м. Кам'янці. Гроші невідомо куди зникли, та в 1638 р. прийшла ухвала, щоб мешканці міста збудували криницю, її видовбано в суцільній скелі, але вода виявилась неприємною на смак, солоною, і криницю було закрито. Башту ж стаяй використовувати під складські приміщення. Між криницею і будинком ратуші в середні віки знаходився поміст, на якому відбувались екзекуції.
Прямокутний Польський ринок має 4 сторони, які у польські часи називали періями та нумерувалися, починаючи з південної сторони, за рухом годинникової стрілки. Так, в описі міста 1700 р. південна сторона - це перша перія, західна - друга, північна - третя, східна - четверта перія. Неофіційні назви мали сторони майдану в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: Біржа, Шарлотка, Журавльовка та Суконка.
Південну сторону майдану (колишню першу перію) називали Біржею. Адже тут біля кам'яниць багатих купців і фінансистів завжди тусувалася міська біднота в надії надибати яку-небудь роботу (своєрідна біржа праці). Тут же була стоянка "біржі" візників з важкими парокінними фаетонами. На жаль, жодних пам'яток старовини на південній стороні ринку не збереглося: всi 14 будинків зруйновано пiд час Другої світової війни. Декілька років тому південну частину Ринку спробували відтворити за допомогою декоративних будиночків, в яких розміщаються лавки з сувенирами.
Західну сторону майдану (колишню другу перію) називали Шарлоткою. Як засвідчують нотатки фотографа Кордиша, зроблені 1865 р., на цій стороні майдану в 1858-1864 рр. якась панна Шарлотта мала надзвичайно популярну серед кам'янецьких модниць крамницю жіночих капелюшків.
Сьогодні на колишній Шарлотці ми маємо тільки три будинки. Перші два з них - це об'єднаний №№14-16, де нині ще працює міський державний архів. №14 - це колишній житловий будинок XVI-XX ст., а №16 - це колишня міська управа (вона в 1870-х рр. перебралася сюди з ратуші).
Багату історію має №18 - нинішня міська друкарня, колишня католицька семінарія. Будинок зведено 1782 р. на місці раніших споруд. Семінарія тут містилася недовго - до 1793 р. Згодом будинок пристосували під губернські установи. Так, на першому поверсі з боку костелу розташовувалася губернська друкарня. Відділ архітектора та земельна комісія містилися із заходу - з боку Францисканської вулиці. На другому поверсі зі сходу та півночі розташовувалося губернське правління на чолі з віце-губернатором. У залі засідань губернського правління було встановлено подарунок Катерини ІІ - зерцало. Це була велика бронзова шкатулка (заввишки 64 см, завдовжки 54 см і завширшки 38,5 см) дуже цікавої роботи, призначена для зберігання указів. Третій поверх добудували в другій половині ХІХ ст. - над північно-західною, а в 1950-х рр. - над східною частиною будинку.
Північну сторону майдану (колишню третю перію) називали Журавльовкою. Назву дано за крамницею купця Журавльова. Зі старих будівель тут зберігся тільки один будинок (сучасний №4). Цей житловий будинок XVIII-XIX ст.
будинків кінця XIII - початку XIV ст. Нині там стоять два відновлених середньовічних будинки під спільним номером 4а:
Східну сторону майдану (колишню четверту перію) називали Суконкою або Суконним рядом. Тут у крамницях продавали готовий одяг, зокрема сукні (і поляки, і українці так називають плаття). Ця сторона майдану теж збереглася не повністю, але набагато краще, ніж інші.
Перша згадка про будинок №6 з'являється на гравюрі Киприяна Томашевича 1672 року. В описі м. Кам'янця, складеному в 1700 р. після визволення його від турецького панування є згадка і про даний будинок. В той час будинок був одноповерховим з однією кімнатою, вікна якої виходили на ринок, і пивницею на один кам'яний склеп. В той час будинок належав кам'янецькому міщанину Павлу, за фахом Палітурнику. В наступному описі міста датованому 1734 роком говориться, що будинок належить вже іншому власнику - Антонію Шахіну. На планах міста датованих 1773, 1793, 1797 років видно, що крім головного будинку розташованого з західній частині ділянки існує вже офіційна, прямокутна в плані, що завершує ділянку зі сходу і головний фазад якої виходить на вул. Довгу. Це підтверджує і опис міста датований 1787 р., в якому говориться, що будинок належить Павловій-Шахіновій.Наступний опис будинку датований 1824-1826 рр. говорить, що будинок належить Іцку Вайншейну, який купив у попереднього власника "грунт з кавалком муру" і побудував на ньому будинок і флігель. За Актом технічного стану будинку (датований 01.06.1922 року) вся садиба була закріплена за спілкою друкарів і складалась з головного будинку, розташованого в західній її частині і флігеля у східній.
Головний будинок був двоповерховим і мав на першому поверсі два торгових і три житлових приміщення і коридори між ними На другому поверсі було 6 житлових приміщень. Флігель був 2-х поверховим.
Під час ІІ Світової війни головний будинок і флігель зазнали значних руйнувань і в кінці 40 на початку 50-х років ХХ ст. були розібрані до ґрунту, а пивниці засипані
На даний момент будинок відреставрований у 1997 році, при цьому зовні він повністю виглядає так, яким він був у середньовіччі. Відтворена первісна планувальна структура будинку.На даний час в цьому приміщенні розташований офіс Національного Природнього Парку "Подільські Товтри".
Cусідній будинок №8 споруджений в першій половині ХVII ст. і належав членові місцевого магістрату Яну Клочовичу. По описах 1700 р., будинком володів священнослужитель. У 1735 р. будинок був ґрунтовно перебудований в двоповерховий (вірменська архітектура в з'єднанні, з місцевими традиціями) кам'янецьким вірменським купцем Сефером Овансовичем. У другій половині ХVIII ст. будинок купив Казимир Липиньский, подільський підкоморій (голова межового суду), політичний діяч, лідер опозиції Панської конфедерації 1763-1772 рр. З кінця ХУШ ст. будинок перейшов у володіння заможного торговця Йосипа Верницького. Як свідчить опис будинку того часу, в гостинних кімнатах стояли м'які меблі, дзеркала, в льохах зберігалися для продажу скрині із столовим сріблом, бочки з медом, угорським вином, горілкою і пивом. В середині XIX ст. новий власник Федір Комарницкий надбудував третій поверх, змінив зовнішній вигляд будинку. На початку XX ст. разом з житловими кімнатами тут була торгова крамниця (1-й поверх). У 20-і роки кімнати були переобладнувані під комунальні квартири і віддані трудящим. У перші дні війни (1941 г) будинок постраждав від нальотів фашистської авіації. У 5 0 - 8 3 0 - і роки використовувався як гуртожиток ткацької фабрики. Нині будинок, як пам'ятник архітектури і забудови міста 300-річної давності, знаходиться на реставрації і надалі збережеться як житловий будинок. Сьогодні в будинку розташувався готель "Гетьман".
Будівельна історія будинку № 10 прослідковується з ХІV ст. Перші описи його походять з 1700 р. На цей час територія будинку складалася з двох рівних парцелей - (9.8х50 м.) кожна, які належали Олександру Страбону та Войцеху Клочовичу. В цей час на парцелі Страбона існувало лише три пивниці, а нагорі було вісім мазанок - тимчасових жител ченців - кармелітів босих. На парцелі Войцеха Клочовича знаходилася кам'яниця, яка містила два верхніх склепи (торгово-ремісничі приміщення), а також тильну муровану кімнату. Крім того в пивницях - чотири приміщення. Опис міста 1769 p. зафіксував зміни, що сталися в забудові обох ділянок. Так під № 31 зазначена кам'яниця на двох ділянках "шляхетних" Чайковських. Ці зміни зафіксовані також на плані міста 1880 p., де на місці двох середньовічних парцелей показаний великий об'єднаний будинок.Після пожежі 1887 p. будинок перебудовувався, надбудовується третій поверх. Порівняльний аналіз планів реконструкцій 1887 p. та інвентарних планів 1924 p. показує, що за цей час планувальна структура будинку практично не змінилася.
Реконструкція післявоєнного періоду кардинально змінила планування І-го та ІІ-го поверхів. Замість дерев'яних сходів, що були в північній частині влаштовано залізобетонні сходові марші в південній частині будинку. З перекрить попередніх будівельних періодів збереглись склепіння в північній половині будинку, решта були замінені на залізобетонні та дерев'яні.
Будинок №12 включає дві середньовічних будівлі, що розташовувалися на суміжних ділянках. На рубежі XIV - XV вв на ділянках з'явилися невеликі кам'яні будинки з підсіннями. У кінці XVII ст. кам'яниці були трохи пошкоджені і втратили підсіння. У роки війни споруди були пошкоджені. Під час післявоєнних відновних робіт вони були об'єднані, внаслідок чого частково змінилося планування другої від кута споруди.
Відновлені будинки на Суконці:
Майдан Польський ринок мав і багату внутрішню забудову (так званий серединний квартал), від якої збереглися тільки ратуша, міська (вірменська) криниця та житловий будинок XVIII-XX ст. (сучасний №3). Первісно він був двоповерховим. Після війни його перепланували та добудували до трьох поверхів.
Від Польського ринку навсебіч щедро відходять вулиці та колишні провулки. На південь простягнулися три невеликі вулиці - П'ятницька, Домініканська та Старобульварна, які міцно зв'язують Польський і Вірменський ринки. На північ теж простягнулися три вулиці - Татарська, Троїцька та Зарванська, які зв'язують Польський ринок з Руським ринком (Татарська та Зарванська вулиці) і Троїцьким майданом (Троїцька та Зарванська вулиці). Ось так усі чотири майдани Старого міста, мов через центральний комутатор - Польський ринок, міцно поєдналися між собою системою шести вулиць.
Джерела:
Будзей О. Польський ринок // Подолянин, 2003. - 28 листопада.
Н. КОЗЛОВА, зав. фондами історичного музею-заповідника.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; (Ил. справ.-каталог): В 4-х т./ Гл. редкол.: Н.Л. Жариков (гл. ред.) и др. - К.: Будівельник, 1983-1986
Традиційно часом заснування майдану називають XV ст. І пов'язують це з тим, що 1432 р. польський король Владислав ІІ Ягайло підтвердив надане місту раніше (ще 1374 р. грамотою литовських князів Юрія та Олександра Коріатовичів) магдебурзьке право, а ще через два роки (1434 р.) Західне Поділлля приєднали до Королівства Польського, а Кам'янцю надали статус столиці Подільського воєводства. Отож, відповідно до цього місто стало облаштовуватися польським магістратом і майданом навколо нього - Польським ринком. Але коли у 1979 на східній стороні майдану рили траншею газопроводу, археолог й історик Микола Петров виявив решти 10 згорілих дерев'яних жител, причому, що дуже важливо, чотирьох жител ХІІ-ХІІІ ст. (решта - XV-XVI ст.), що стояли вздовж східного боку траншеї в напрямі північ - південь.
Ще через два роки на північній стороні майдану (там, де нині стоять два відновлених середньовічних будинків під спільним номером 4а) виявлено фрагменти мурів двох первісних будинків кінця XIII - початку XIV ст., а також залишки трьох дерево-глинобитних жител ХІІ-ХІІІ ст., знищених пожежею. Отже, можливо, майдан мав давньоруську, причому ще домонгольську (ХІІ-ХІІІ ст.), забудову. До того ж виявлено прямий спадковий зв'язок між давньоруським і середньовічним періодами як щодо планування будинків, так і щодо структури забудови майдану.
Євгенія та Ольга Пламеницькі зробили ще глибший крок у минуле: висунули припущення, що в основі майдану лежить "якась давніша, топографічно стала урбаністична структура, яка зумовила регулярність ядра домонгольського міста. Такою структурою в історичному контексті Кам'янця міг бути римський військовий табір". Отже, згідно з гіпотезою матері та доньки Пламеницьких, римляни у ІІ-ІІІ ст. н.е. в центрі острова, утвореного петлею Смотрича, розпланували майже квадратний (305х303 м) майдан під свій табір. Причому римляни діяли, як завжди, чітко, стрімко, цілеспрямовано - і рельєф місцевості аж ніяк не міг бути їм завадою. Тож і через тисячоліття, в ХІІ-ХІІІ ст., давньоруські будівничі скористувалися плодами праці заповзятих римлян. Що так справді було, Пламеницькі не стверджують, але такої можливості не відкидають.
В центрі площі стоїть ратуша - колишній будинок польського магістрату. Кам'янець, як важливий торговий центр на шляху між Сходом і Західною Європою.в 1432 р. одержав Магдебурське право, тобто на самоврядування. Однак реальне утвердження в місті Магдебурзького права розпочалося тільки після закінчення боротьби за Кам'янець між литовцями та поляками. Це суперництво остаточно завершилося 1434 р. приєднанням Центрального Поділля та Кам'янця до Польщі, створенням Подільського воєводства з центром у нашому місті та оголошенням Кам'янця королівським містом.
До 1793 p. в ратуші розміщувався польський керівний орган - магістрат (за винятком 1672-1699 pp., коли містом володіли турки). Часто цей магістрат називають русько-польським. Справді, був період, коли магістрати руської та польської громад міста з'єднали. Але, звісно, в цьому об'єднаному органі гору брали сильніші - поляки, тож магістрат, як його не називай, залишався за суттю польським. Протягом віків біля стін ратуші чинилися розправи над тими, хто боровся за визволення краю від гніту польської шляхти і поміщицького свавілля. Жорстоко розправилися тут царські урядовці з ватажком селянських повстань на Поділлі Устимом Кармелюком.
Сама ратуша складається з двох частин - двоповерхової споруди (власне, це і є ратуша - будинок ради) та восьмиярусної вежі-дзвіниці. Колись вони стояли окремо - на відстані 3 м одна від одної. Але після пожежі 1616 р. їх об'єднали в єдиний ансамбль. Ратуша досить багата на приміщення: 10 - на першому поверсі, по 9 - на другому та в підвалі. Щоправда, сьогодні з 9 підвальних кімнат розчищено тільки три (в них відкрито експозицію "Суд середньовічного Кам'янця"). Крім того, є ще другий ярус підвалу - зовсім не розчищений: в ньому, за оцінками, має бути ще 9 кімнат. Цілком імовірно, що Ратуша має і третій ярус підвалів.
В 1884 р. на ратуші встановлено годинник з двома дзвонами. Дзвони були відлиті львівським майстром Федором Полянським і в той час являли собою цікаву художню роботу з багатою орнаментацією, з написом прізвища автора та датою виготовлення. В 1817 і 1850 pp. пожежі в місті значно пошкодили будинок ратуші. Проведені пізніше реставраційні роботи змінили архітектуру будівлі.
Ратуша - це цікавий сплав різностильових нашарувань - ренесансу, бароко, ампіру - на первісній готичній споруді. Її західний фасад прикрашають сходи та аркада, складені з білого тесаного каменю. Сходи ведуть на відкриту галерею з балюстрадою, вирішеною з надзвичайною майстерністю, що засвідчує високий рівень каменотесного ремесла. Знаменитий військовий інженер і архітектор Ян де Вітте теж залишив слід в історії Ратуші: він її перебудовував у середині XVIII ст. Над входом на другий поверх вмуровано меморіальну плиту, латинський напис якої скупо повідомляє: "Реставрацію ратуші подільської проведено коштом воєводства. Кам'янець. Року Божого 1754". Зверху зображено старовинний герб Поділля - усміхнене сонце.
У 1870-1917 pp. у Ратуші розміщувалося міське поліційне управління, а підвали використовували для попереднього ув'язнення затриманих. Тому навіть вулиця, яка вела звідси до Губернаторського майдану, називалася Поліційною.
Навпроти будинку ратуші в XVII ст. збудована гостроверха невисока башта, в ній знаходиться так звана вірменська криниця. Цікава її історія. На початку XVII ст. багатий вірменський купець Нарзес призначив певну суму грошей на будівництво водопровода в м. Кам'янці. Гроші невідомо куди зникли, та в 1638 р. прийшла ухвала, щоб мешканці міста збудували криницю, її видовбано в суцільній скелі, але вода виявилась неприємною на смак, солоною, і криницю було закрито. Башту ж стаяй використовувати під складські приміщення. Між криницею і будинком ратуші в середні віки знаходився поміст, на якому відбувались екзекуції.
Прямокутний Польський ринок має 4 сторони, які у польські часи називали періями та нумерувалися, починаючи з південної сторони, за рухом годинникової стрілки. Так, в описі міста 1700 р. південна сторона - це перша перія, західна - друга, північна - третя, східна - четверта перія. Неофіційні назви мали сторони майдану в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: Біржа, Шарлотка, Журавльовка та Суконка.
Південну сторону майдану (колишню першу перію) називали Біржею. Адже тут біля кам'яниць багатих купців і фінансистів завжди тусувалася міська біднота в надії надибати яку-небудь роботу (своєрідна біржа праці). Тут же була стоянка "біржі" візників з важкими парокінними фаетонами. На жаль, жодних пам'яток старовини на південній стороні ринку не збереглося: всi 14 будинків зруйновано пiд час Другої світової війни. Декілька років тому південну частину Ринку спробували відтворити за допомогою декоративних будиночків, в яких розміщаються лавки з сувенирами.
Західну сторону майдану (колишню другу перію) називали Шарлоткою. Як засвідчують нотатки фотографа Кордиша, зроблені 1865 р., на цій стороні майдану в 1858-1864 рр. якась панна Шарлотта мала надзвичайно популярну серед кам'янецьких модниць крамницю жіночих капелюшків.
Сьогодні на колишній Шарлотці ми маємо тільки три будинки. Перші два з них - це об'єднаний №№14-16, де нині ще працює міський державний архів. №14 - це колишній житловий будинок XVI-XX ст., а №16 - це колишня міська управа (вона в 1870-х рр. перебралася сюди з ратуші).
Багату історію має №18 - нинішня міська друкарня, колишня католицька семінарія. Будинок зведено 1782 р. на місці раніших споруд. Семінарія тут містилася недовго - до 1793 р. Згодом будинок пристосували під губернські установи. Так, на першому поверсі з боку костелу розташовувалася губернська друкарня. Відділ архітектора та земельна комісія містилися із заходу - з боку Францисканської вулиці. На другому поверсі зі сходу та півночі розташовувалося губернське правління на чолі з віце-губернатором. У залі засідань губернського правління було встановлено подарунок Катерини ІІ - зерцало. Це була велика бронзова шкатулка (заввишки 64 см, завдовжки 54 см і завширшки 38,5 см) дуже цікавої роботи, призначена для зберігання указів. Третій поверх добудували в другій половині ХІХ ст. - над північно-західною, а в 1950-х рр. - над східною частиною будинку.
Північну сторону майдану (колишню третю перію) називали Журавльовкою. Назву дано за крамницею купця Журавльова. Зі старих будівель тут зберігся тільки один будинок (сучасний №4). Цей житловий будинок XVIII-XIX ст.
будинків кінця XIII - початку XIV ст. Нині там стоять два відновлених середньовічних будинки під спільним номером 4а:
Східну сторону майдану (колишню четверту перію) називали Суконкою або Суконним рядом. Тут у крамницях продавали готовий одяг, зокрема сукні (і поляки, і українці так називають плаття). Ця сторона майдану теж збереглася не повністю, але набагато краще, ніж інші.
Перша згадка про будинок №6 з'являється на гравюрі Киприяна Томашевича 1672 року. В описі м. Кам'янця, складеному в 1700 р. після визволення його від турецького панування є згадка і про даний будинок. В той час будинок був одноповерховим з однією кімнатою, вікна якої виходили на ринок, і пивницею на один кам'яний склеп. В той час будинок належав кам'янецькому міщанину Павлу, за фахом Палітурнику. В наступному описі міста датованому 1734 роком говориться, що будинок належить вже іншому власнику - Антонію Шахіну. На планах міста датованих 1773, 1793, 1797 років видно, що крім головного будинку розташованого з західній частині ділянки існує вже офіційна, прямокутна в плані, що завершує ділянку зі сходу і головний фазад якої виходить на вул. Довгу. Це підтверджує і опис міста датований 1787 р., в якому говориться, що будинок належить Павловій-Шахіновій.Наступний опис будинку датований 1824-1826 рр. говорить, що будинок належить Іцку Вайншейну, який купив у попереднього власника "грунт з кавалком муру" і побудував на ньому будинок і флігель. За Актом технічного стану будинку (датований 01.06.1922 року) вся садиба була закріплена за спілкою друкарів і складалась з головного будинку, розташованого в західній її частині і флігеля у східній.
Головний будинок був двоповерховим і мав на першому поверсі два торгових і три житлових приміщення і коридори між ними На другому поверсі було 6 житлових приміщень. Флігель був 2-х поверховим.
Під час ІІ Світової війни головний будинок і флігель зазнали значних руйнувань і в кінці 40 на початку 50-х років ХХ ст. були розібрані до ґрунту, а пивниці засипані
На даний момент будинок відреставрований у 1997 році, при цьому зовні він повністю виглядає так, яким він був у середньовіччі. Відтворена первісна планувальна структура будинку.На даний час в цьому приміщенні розташований офіс Національного Природнього Парку "Подільські Товтри".
Cусідній будинок №8 споруджений в першій половині ХVII ст. і належав членові місцевого магістрату Яну Клочовичу. По описах 1700 р., будинком володів священнослужитель. У 1735 р. будинок був ґрунтовно перебудований в двоповерховий (вірменська архітектура в з'єднанні, з місцевими традиціями) кам'янецьким вірменським купцем Сефером Овансовичем. У другій половині ХVIII ст. будинок купив Казимир Липиньский, подільський підкоморій (голова межового суду), політичний діяч, лідер опозиції Панської конфедерації 1763-1772 рр. З кінця ХУШ ст. будинок перейшов у володіння заможного торговця Йосипа Верницького. Як свідчить опис будинку того часу, в гостинних кімнатах стояли м'які меблі, дзеркала, в льохах зберігалися для продажу скрині із столовим сріблом, бочки з медом, угорським вином, горілкою і пивом. В середині XIX ст. новий власник Федір Комарницкий надбудував третій поверх, змінив зовнішній вигляд будинку. На початку XX ст. разом з житловими кімнатами тут була торгова крамниця (1-й поверх). У 20-і роки кімнати були переобладнувані під комунальні квартири і віддані трудящим. У перші дні війни (1941 г) будинок постраждав від нальотів фашистської авіації. У 5 0 - 8 3 0 - і роки використовувався як гуртожиток ткацької фабрики. Нині будинок, як пам'ятник архітектури і забудови міста 300-річної давності, знаходиться на реставрації і надалі збережеться як житловий будинок. Сьогодні в будинку розташувався готель "Гетьман".
Будівельна історія будинку № 10 прослідковується з ХІV ст. Перші описи його походять з 1700 р. На цей час територія будинку складалася з двох рівних парцелей - (9.8х50 м.) кожна, які належали Олександру Страбону та Войцеху Клочовичу. В цей час на парцелі Страбона існувало лише три пивниці, а нагорі було вісім мазанок - тимчасових жител ченців - кармелітів босих. На парцелі Войцеха Клочовича знаходилася кам'яниця, яка містила два верхніх склепи (торгово-ремісничі приміщення), а також тильну муровану кімнату. Крім того в пивницях - чотири приміщення. Опис міста 1769 p. зафіксував зміни, що сталися в забудові обох ділянок. Так під № 31 зазначена кам'яниця на двох ділянках "шляхетних" Чайковських. Ці зміни зафіксовані також на плані міста 1880 p., де на місці двох середньовічних парцелей показаний великий об'єднаний будинок.Після пожежі 1887 p. будинок перебудовувався, надбудовується третій поверх. Порівняльний аналіз планів реконструкцій 1887 p. та інвентарних планів 1924 p. показує, що за цей час планувальна структура будинку практично не змінилася.
Реконструкція післявоєнного періоду кардинально змінила планування І-го та ІІ-го поверхів. Замість дерев'яних сходів, що були в північній частині влаштовано залізобетонні сходові марші в південній частині будинку. З перекрить попередніх будівельних періодів збереглись склепіння в північній половині будинку, решта були замінені на залізобетонні та дерев'яні.
Будинок №12 включає дві середньовічних будівлі, що розташовувалися на суміжних ділянках. На рубежі XIV - XV вв на ділянках з'явилися невеликі кам'яні будинки з підсіннями. У кінці XVII ст. кам'яниці були трохи пошкоджені і втратили підсіння. У роки війни споруди були пошкоджені. Під час післявоєнних відновних робіт вони були об'єднані, внаслідок чого частково змінилося планування другої від кута споруди.
Відновлені будинки на Суконці:
Майдан Польський ринок мав і багату внутрішню забудову (так званий серединний квартал), від якої збереглися тільки ратуша, міська (вірменська) криниця та житловий будинок XVIII-XX ст. (сучасний №3). Первісно він був двоповерховим. Після війни його перепланували та добудували до трьох поверхів.
Від Польського ринку навсебіч щедро відходять вулиці та колишні провулки. На південь простягнулися три невеликі вулиці - П'ятницька, Домініканська та Старобульварна, які міцно зв'язують Польський і Вірменський ринки. На північ теж простягнулися три вулиці - Татарська, Троїцька та Зарванська, які зв'язують Польський ринок з Руським ринком (Татарська та Зарванська вулиці) і Троїцьким майданом (Троїцька та Зарванська вулиці). Ось так усі чотири майдани Старого міста, мов через центральний комутатор - Польський ринок, міцно поєдналися між собою системою шести вулиць.
Джерела:
Будзей О. Польський ринок // Подолянин, 2003. - 28 листопада.
Н. КОЗЛОВА, зав. фондами історичного музею-заповідника.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; (Ил. справ.-каталог): В 4-х т./ Гл. редкол.: Н.Л. Жариков (гл. ред.) и др. - К.: Будівельник, 1983-1986