Тростянець
Тростянецький дендропарк - популярний туристичний об'єкт в Чернігівській області, який туристи, як правило, відвідають вкупі з палацово-парковими комплексами в Сокиринцях і Качанівці. На відміну від останніх, розкішного палацу в Тростянці немає, зате є неземної краси ландшафтний парк, який на початку ХІХ століття заклав Іван Скоропадський - український меценат, громадський та культурно-освітній діяч, дід останнього гетьмана України - Павла Скоропадського.
Вперше Тростянець згадується в історичних джерелах в зв'язку з нападом на нього 27 квітня 1629 загону польської шляхти, в наслідок якого селище було повністю зруйноване. Пізніше, на початку XVIII століття на цьому місці з'явився хутір Тростянець (Крячів). Володів ним козак з села Васьківці І. Хоружий. У 1820 році хутір купила родина Скоропадських. Через тринадцять років тут почалося будівництво палацу і підсобних приміщень економії, а в наступному році навколо палацу більш ніж на 20 десятинах було закладено парк.
Місцевість, вибрана для створення дендропарку, на початку XIX століття була типовою для Лівобережного лісостепу відкритою рівниною, що розсікалась численними незалісненими заболоченими балками. На південній частині цієї території зростав дубовий гай, частина дерев якого, посаджених у кінці XVIII і на початку XIX століття, збереглися і входять до складу паркових ландшафтів. Решта вибраної території використовувалась як сільськогосподарські угіддя.
Садиба, яка включала великий дерев'яний будинок з баштами та чотири флігелі, була споруджена у 1833 році поблизу струмка Тростянець, що був використаний для створення системи ставків. Шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено Великий став, завдовжки 1,3 км і завширшки біля греблі майже 100 м. Він розділив парк посередині з півночі на південь і став його композиційною віссю. З різних сторін біля ставу було створено два менших за розмірами - Лебединий і Куциха, з якими загальна водна поверхня парку перевищила 10 га.
У 1834 році по берегах ставків на площі бл. 20 га зроблені перші посадки деревних рослин крупномірними саджанцями ялини європейської, тополі та інших місцевих видів. Згодом почали висаджувати також саджанці берези, липи, клена, дуба, які використовували в сусідніх лісонасадженнях. Ці рослини з часом практично повністю загинули, крім тих, які були висаджені безпосередньо біля води. Такі результати перших посадок спонукали Скоропадського до створення власного розсадника на території парку. У балці Богівщина в значній кількості почали вирощувати посадковий матеріал як місцевих видів, так і завезених з інших районів. За наявності достатньої кількості посадкового матеріалу посадки почали здійснювати великими суцільними ділянками, які межували із сінокосними галявинами. Це дало досить позитивні результати.
Наприкінці першої половини XIX століття в насадження почали вводити екзотичні види, саджанці яких доставляли із Риги, Петербурга, Парижа, Києва, Нікітського ботанічного саду, акліматизаційного саду Каразіна та інших місць. Не всі вони приживались у нових умовах, але це сприяло для удосконалення акліматизаційної роботи і застосуванню нових засобів, у тому числі шляхом щеплення екзотів на місцеві види - південних дубів на місцевому дубі, кедра сибірського на сосні звичайній тощо. Це дало позитивні результати: паркові насадження почали швидко збагачуватись новими оригінальними формами з незвичайними декоративними властивостями. Одночасно з розвитком паркових ландшафтів виникла необхідність створення захисних насаджень. Це здійснювалось шляхом заліснення степових ділянок розміром від 0,5 до 15 га за межами паркової території. Насадження розміщувались смугами чи компактними галявинами навкруги парку на відстані до 2 км від нього, створюючи захисну зону, розширену з боку переважного напрямку вітрів. Як правило, у більшості цих насаджень домінував якийсь один вид, наприклад сосна, береза, ялина, дуб, але були і змішані насадження, де до місцевих видів додавались екзоти, запас саджанців яких створювався у розсаднику. Так площу захисних насаджень було доведено до 155 га, з яких 100 га займали хвойні види.
З 1858 року почався новий етап у будівництві Тростянецького парку - перетворення рівнинної місцевості на рельєфний ландшафт. Спочатку роботи здійснювались на 5 га, а згодом площу було розширено до 30 га по обох боках від Великого ставу. Керував роботами головний садівник К. Д. Шлінглоф. З метою створення гірського рельєфу на відведених ділянках частково вирубували існуючі насадження, а в місцях, де створювали високі гірки, вони ставали каркасом і повністю засипались землею. У результаті робіт, що проводили близько 30 років, створено гористий рельєф, де висота окремих гірок сягала 35 метрів. Гірки обсаджували деревами, переважно соснами та кущовими видами.
Завдячуючи вдачі Івана Михайловича Скоропадського, Тростянець став культурним центром: у будинку господаря щотижня збиралися місцеві поміщики і проводили диспути, ділилися враженнями від літературних новинок, влаштовували концерти. Постійними гостями Скоропадського були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби - Владислав Іванович і його син Сигізмунд. Мандрівні лірники й кобзарі, яких Скоропадський обдаровував з особливою щедрістю, виконували старовинні думи й пісні.
У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. Іван Михайлович дуже любив, щоб у його маєтку було багато гостей, і тому вся садиба, усі великі й малі флігелі, постійно заселялися приїжджими. Тут місяцями жили письменники, художники, артисти. У Тростянці подовгу перебував і творив свої полотна видатний живописець Микола Миколайович Ге. Він, до речі, намалював портрети Скоропадського і всіх членів його сім'ї. Портрет Івана Михайловича роботи Ге близько 30 років зберігався у Прилуцькому музеї, але потім його вивезли до Чернігова. Тепер портрет експонується в обласному художньому музеї.
На території парку збереглося поховання колишнього володаря парку - Івана Скоропадського.
На надгробку напис (російською): «Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, насажен мною. Он служил мне утешением в моей жизни. Если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада: ты сделаешь доброе дело».
В парку - багато мальовничих куточків. Обов'язково ще треба буде приїхати сюди влітку!
Вперше Тростянець згадується в історичних джерелах в зв'язку з нападом на нього 27 квітня 1629 загону польської шляхти, в наслідок якого селище було повністю зруйноване. Пізніше, на початку XVIII століття на цьому місці з'явився хутір Тростянець (Крячів). Володів ним козак з села Васьківці І. Хоружий. У 1820 році хутір купила родина Скоропадських. Через тринадцять років тут почалося будівництво палацу і підсобних приміщень економії, а в наступному році навколо палацу більш ніж на 20 десятинах було закладено парк.
Місцевість, вибрана для створення дендропарку, на початку XIX століття була типовою для Лівобережного лісостепу відкритою рівниною, що розсікалась численними незалісненими заболоченими балками. На південній частині цієї території зростав дубовий гай, частина дерев якого, посаджених у кінці XVIII і на початку XIX століття, збереглися і входять до складу паркових ландшафтів. Решта вибраної території використовувалась як сільськогосподарські угіддя.
Садиба, яка включала великий дерев'яний будинок з баштами та чотири флігелі, була споруджена у 1833 році поблизу струмка Тростянець, що був використаний для створення системи ставків. Шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено Великий став, завдовжки 1,3 км і завширшки біля греблі майже 100 м. Він розділив парк посередині з півночі на південь і став його композиційною віссю. З різних сторін біля ставу було створено два менших за розмірами - Лебединий і Куциха, з якими загальна водна поверхня парку перевищила 10 га.
У 1834 році по берегах ставків на площі бл. 20 га зроблені перші посадки деревних рослин крупномірними саджанцями ялини європейської, тополі та інших місцевих видів. Згодом почали висаджувати також саджанці берези, липи, клена, дуба, які використовували в сусідніх лісонасадженнях. Ці рослини з часом практично повністю загинули, крім тих, які були висаджені безпосередньо біля води. Такі результати перших посадок спонукали Скоропадського до створення власного розсадника на території парку. У балці Богівщина в значній кількості почали вирощувати посадковий матеріал як місцевих видів, так і завезених з інших районів. За наявності достатньої кількості посадкового матеріалу посадки почали здійснювати великими суцільними ділянками, які межували із сінокосними галявинами. Це дало досить позитивні результати.
Наприкінці першої половини XIX століття в насадження почали вводити екзотичні види, саджанці яких доставляли із Риги, Петербурга, Парижа, Києва, Нікітського ботанічного саду, акліматизаційного саду Каразіна та інших місць. Не всі вони приживались у нових умовах, але це сприяло для удосконалення акліматизаційної роботи і застосуванню нових засобів, у тому числі шляхом щеплення екзотів на місцеві види - південних дубів на місцевому дубі, кедра сибірського на сосні звичайній тощо. Це дало позитивні результати: паркові насадження почали швидко збагачуватись новими оригінальними формами з незвичайними декоративними властивостями. Одночасно з розвитком паркових ландшафтів виникла необхідність створення захисних насаджень. Це здійснювалось шляхом заліснення степових ділянок розміром від 0,5 до 15 га за межами паркової території. Насадження розміщувались смугами чи компактними галявинами навкруги парку на відстані до 2 км від нього, створюючи захисну зону, розширену з боку переважного напрямку вітрів. Як правило, у більшості цих насаджень домінував якийсь один вид, наприклад сосна, береза, ялина, дуб, але були і змішані насадження, де до місцевих видів додавались екзоти, запас саджанців яких створювався у розсаднику. Так площу захисних насаджень було доведено до 155 га, з яких 100 га займали хвойні види.
З 1858 року почався новий етап у будівництві Тростянецького парку - перетворення рівнинної місцевості на рельєфний ландшафт. Спочатку роботи здійснювались на 5 га, а згодом площу було розширено до 30 га по обох боках від Великого ставу. Керував роботами головний садівник К. Д. Шлінглоф. З метою створення гірського рельєфу на відведених ділянках частково вирубували існуючі насадження, а в місцях, де створювали високі гірки, вони ставали каркасом і повністю засипались землею. У результаті робіт, що проводили близько 30 років, створено гористий рельєф, де висота окремих гірок сягала 35 метрів. Гірки обсаджували деревами, переважно соснами та кущовими видами.
Завдячуючи вдачі Івана Михайловича Скоропадського, Тростянець став культурним центром: у будинку господаря щотижня збиралися місцеві поміщики і проводили диспути, ділилися враженнями від літературних новинок, влаштовували концерти. Постійними гостями Скоропадського були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби - Владислав Іванович і його син Сигізмунд. Мандрівні лірники й кобзарі, яких Скоропадський обдаровував з особливою щедрістю, виконували старовинні думи й пісні.
У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. Іван Михайлович дуже любив, щоб у його маєтку було багато гостей, і тому вся садиба, усі великі й малі флігелі, постійно заселялися приїжджими. Тут місяцями жили письменники, художники, артисти. У Тростянці подовгу перебував і творив свої полотна видатний живописець Микола Миколайович Ге. Він, до речі, намалював портрети Скоропадського і всіх членів його сім'ї. Портрет Івана Михайловича роботи Ге близько 30 років зберігався у Прилуцькому музеї, але потім його вивезли до Чернігова. Тепер портрет експонується в обласному художньому музеї.
На території парку збереглося поховання колишнього володаря парку - Івана Скоропадського.
На надгробку напис (російською): «Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, насажен мною. Он служил мне утешением в моей жизни. Если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада: ты сделаешь доброе дело».
В парку - багато мальовничих куточків. Обов'язково ще треба буде приїхати сюди влітку!