Великий бегинаж в Лювені
Що взагалі таке бегинаж, можна почитати у Вікіпедії. А ми ж сьогодні познайомимося з найбільшим у Бельгії бегинажем, який розташований у Лювені. Бегинаж є історичною забудовою на південь від міського центру і складається з декількох вулиць, на яких розташовані майже 100 будинків. Вони призначалися для проживання 300 монашок-бегинок.
Історія бегинажу починається на початку XIII століття. Стара письмова згадка про нього відноситься до 1232 року, латинський напис на церкві відмічає 1234 рік як рік створення. Громада ж бегинок з'явилася на два десятиліття раніше. Місцеві історики XVI століття, включаючи Юста Липсія, вказують в якості року заснування 1205. Як і інші бегинажі на території сучасної Фландрії, лювенський бегинаж пережив перший період розквіту в XIII столітті. В період релігійних конфліктів XVI століття для бегинажу настали скрутні часи.
Одним зі священиків бегинажу був Адріан Флоренсзон Буйенс, духовний вихователь майбутнього імператора Карла V, а пізніше - Папа римський Адріан VI. З кінця XVI століття, особливо після укладення в 1621 році Дванадцятирічного перемир'я, бегинаж переживав другий період розквіту, пік якого припав на останню чверть XVII століття. Потім почався поступовий занепад, що тривав до вторгнення антирелігійних французьких революціонерів. Число бегинок, що прошивали тут, досягло 360 в 1650-1670 роках. Близько 1700 року їх число знову повернулося до 300 внаслідок військових дій, включаючи Війну Аугсбургскоъ ліги, і хвороб. До середини XVIII століття продовжилося подальше зменшення числа бегинок, що знизився приблизно до 250. Різке збільшення общини і подальший довгий період згасання пояснює одноманітність архітектурного стилю бегинажу, більша частина яких була побудована з 1630 по 1670 роки.
Французькі революціонери, що захопили Фландрію, не стали продавати лювенський бегинаж, як це сталося з іншими монастирями і абатствами, але власність общини була конфіскована і передана цивільній комісії з метою перетворення у богадільню. Бегинкам дозволили залишитися в їх житлах, але вільні кімнати передали в оренду престарілим і бідним людям. Достатнє число колишніх священиків знайшли тут притулок, включаючи останній пріор Вилерського абатства. Останній священик бегинажу помер в 1977 році у віці 107 років. Він похований в Парковому абатстві. Остання бегинка померла в 1988 році.
Нині бегинаж належить Лювенському католицькому університету і використовується як кампус, де розміщуються студенти і запрошені гості університету.
Великий бегинаж в Лювені розташовується по обох берегах річки Диль, яка розділяється на його території на дві протоки, утворюючи острів. Різні частини бегинажа сполучають три мости. Площа, займана бегинажем, складає майже 3 гектари.
Бегинаж схожий на окреме маленьке місто, будинки якого розташовані уздовж вузьких вуличок і невеликих площ. Цим він відрізняється від бегинажей у Брюгге і Амстердамі, де усі будинки розташовуються навколо центрального двору. Великий зелений простір є тільки на лівому березі річки, але воно з'явилося після зносу декількох будинків в XIX столітті. П'ять будинків відносяться до XVI століття, три з них побудовані за каркасною технологією. Шьєврський будинок побудований в 1561 році за заповітом Марії ван Хамал, вдови Гийома де Круї, герцога Арсхота і політичного радника імператора Карла V.
Основна маса будинків побудована в період з 1630 по 1670 роки. Їх архітектура звична для місцевих будівель. Є деяка кількість барочних елементів. Фасади виконані з червоної цеглини з окантовкою пісочного кольору у дверних і віконних і отворів. Типовим елементом для лювенського бегинажу є люкарни, ступінчасті фронтони і вікна c аркою. У багатьох будинків на перших поверхах мало вікон, і вони мають крихітний розмір. Так бегинки піклувалися про власну самоту. Великі вікна першого поверху зазвичай закривалися додатковою стіною, що характерно і для інших бегинажів.
Головний храм побудований в ранньому готичному стилі з елементами романської архітектури і є типовою базилікою. Будівля не має вежі, що характерно для жебракуючих орденів або жіночих громад, є тільки шпиль. З 1998 року на шпилі встановлений карильон, що щопівгодини грає мелодію, пов'язану з бегинками. Над північним входом в церкву є два написи на латині: рік створення бегинажу (1234 - anno domini MCCXXXIIII curia incepit) і церкви (1305). У східній стіні церкви є виключно високе вікно XIV століття, через верхню частину якого освітлюється аттик, споруджений над зведенням в XVII столітті.
дивіться також:
Беффруа-турне Фландрією (Бельгія + Люксембург)
Брюссель-2014
Дендермонде
Алст
Гент-2014
Брюгге-2014
Вечірній і нічний Брюгге
Лювен
Ратуша в Лювені
Історія бегинажу починається на початку XIII століття. Стара письмова згадка про нього відноситься до 1232 року, латинський напис на церкві відмічає 1234 рік як рік створення. Громада ж бегинок з'явилася на два десятиліття раніше. Місцеві історики XVI століття, включаючи Юста Липсія, вказують в якості року заснування 1205. Як і інші бегинажі на території сучасної Фландрії, лювенський бегинаж пережив перший період розквіту в XIII столітті. В період релігійних конфліктів XVI століття для бегинажу настали скрутні часи.
Одним зі священиків бегинажу був Адріан Флоренсзон Буйенс, духовний вихователь майбутнього імператора Карла V, а пізніше - Папа римський Адріан VI. З кінця XVI століття, особливо після укладення в 1621 році Дванадцятирічного перемир'я, бегинаж переживав другий період розквіту, пік якого припав на останню чверть XVII століття. Потім почався поступовий занепад, що тривав до вторгнення антирелігійних французьких революціонерів. Число бегинок, що прошивали тут, досягло 360 в 1650-1670 роках. Близько 1700 року їх число знову повернулося до 300 внаслідок військових дій, включаючи Війну Аугсбургскоъ ліги, і хвороб. До середини XVIII століття продовжилося подальше зменшення числа бегинок, що знизився приблизно до 250. Різке збільшення общини і подальший довгий період згасання пояснює одноманітність архітектурного стилю бегинажу, більша частина яких була побудована з 1630 по 1670 роки.
Французькі революціонери, що захопили Фландрію, не стали продавати лювенський бегинаж, як це сталося з іншими монастирями і абатствами, але власність общини була конфіскована і передана цивільній комісії з метою перетворення у богадільню. Бегинкам дозволили залишитися в їх житлах, але вільні кімнати передали в оренду престарілим і бідним людям. Достатнє число колишніх священиків знайшли тут притулок, включаючи останній пріор Вилерського абатства. Останній священик бегинажу помер в 1977 році у віці 107 років. Він похований в Парковому абатстві. Остання бегинка померла в 1988 році.
Нині бегинаж належить Лювенському католицькому університету і використовується як кампус, де розміщуються студенти і запрошені гості університету.
Великий бегинаж в Лювені розташовується по обох берегах річки Диль, яка розділяється на його території на дві протоки, утворюючи острів. Різні частини бегинажа сполучають три мости. Площа, займана бегинажем, складає майже 3 гектари.
Бегинаж схожий на окреме маленьке місто, будинки якого розташовані уздовж вузьких вуличок і невеликих площ. Цим він відрізняється від бегинажей у Брюгге і Амстердамі, де усі будинки розташовуються навколо центрального двору. Великий зелений простір є тільки на лівому березі річки, але воно з'явилося після зносу декількох будинків в XIX столітті. П'ять будинків відносяться до XVI століття, три з них побудовані за каркасною технологією. Шьєврський будинок побудований в 1561 році за заповітом Марії ван Хамал, вдови Гийома де Круї, герцога Арсхота і політичного радника імператора Карла V.
Основна маса будинків побудована в період з 1630 по 1670 роки. Їх архітектура звична для місцевих будівель. Є деяка кількість барочних елементів. Фасади виконані з червоної цеглини з окантовкою пісочного кольору у дверних і віконних і отворів. Типовим елементом для лювенського бегинажу є люкарни, ступінчасті фронтони і вікна c аркою. У багатьох будинків на перших поверхах мало вікон, і вони мають крихітний розмір. Так бегинки піклувалися про власну самоту. Великі вікна першого поверху зазвичай закривалися додатковою стіною, що характерно і для інших бегинажів.
Головний храм побудований в ранньому готичному стилі з елементами романської архітектури і є типовою базилікою. Будівля не має вежі, що характерно для жебракуючих орденів або жіночих громад, є тільки шпиль. З 1998 року на шпилі встановлений карильон, що щопівгодини грає мелодію, пов'язану з бегинками. Над північним входом в церкву є два написи на латині: рік створення бегинажу (1234 - anno domini MCCXXXIIII curia incepit) і церкви (1305). У східній стіні церкви є виключно високе вікно XIV століття, через верхню частину якого освітлюється аттик, споруджений над зведенням в XVII столітті.
дивіться також:
Беффруа-турне Фландрією (Бельгія + Люксембург)
Брюссель-2014
Дендермонде
Алст
Гент-2014
Брюгге-2014
Вечірній і нічний Брюгге
Лювен
Ратуша в Лювені