дивіться також:
Прогулянка Бердичевим Монастир-фортеця кармелітів Бердичів сміливо можна назвати «найбільш єврейським містом України». Хоча 80-90 відсотків єврейського населення для багатьох західно- та центральноукраїнських міст у ХІХ столітті було нормою, не слід забувати, що на середину століття Бердичів був четвертим за кількістю населення українських міст Російської імперії, а отже і євреїв тут було більше, ніж в інших містах регіону (понад 50 тис.). А це - друга за чисельністю єврейська громада імперії.
Звичайно, що від більш ніж 80 синагог, які існували тут до Другої світової війни, залишилося всього декілька, та й впізнати їх досить важко. А від колишній кількості єврейського населення не залишилося і одного відсотку. Проте про колишнє юдейське минуле Бердичева нам розкажуть численні артефакти: крім трьох збережених синагог, це - величезний єврейський цвинтар і багато старовинних типово єврейських будиночків, деякі з яких походять з позаминулого століття.
Ще з останньої чверті XVIII століття Бердичів став одним з центрів хасидизму, а з початку ХІХ століття - одним з центрів єврейського книгодрукування в імперії. У першій половині ХІХ століття Бердичів - великий центр оптової і посередницької торгівлі сільськогосподарськими продуктами, зосередженою майже виключно в руках євреїв. Разом з торгівлею сільськогосподарською продукцією єврейське населення Бердичева займалося також шевським, кравецьким, столярним, ковальським і шкіряним ремеслами. У 1847 р. воно складало в 23 683 особи, в 1861 р. - 46 683 (93 відсотка населення міста), в 1897 р. - 41 617 (80 %населення).
Скільки синагог точно було в Бердичеві до жовтневого перевороту - ніхто не наважиться сказати. Відомо лише, що їх було близько 80-ти, але з приходом совєцької влади майже всі вони були закриті.
Бердичів став першим містом СССР, де нацисти почали масові страти євреїв. З початком війни повідомлення Радянського інформбюро не надавали правдивої інформації про істинні темпи просування ворога, а лише дезорієнтували населення. З 1 липня 1941 р. розпочалася неафішована евакуація з Бердичева сімей відповідальних працівників, раніше усього міськкому ВКП(б) і міськвиконкому. Своєчасній евакуації іншого населення не проводилося. Майже увесь автотранспорт підприємств і міських служб був реквізований для військових потреб в перші дні війни, транспорту для евакуації не було. Після бомбардування центральної частини міста німецькими літаків 4 липня 1941 р. з раннього ранку 5 липня сотні городян на підводах, а тисячі пішки поїхали і пішли з Бердичева по дорозі на Ружин і Білу Церкву.
5 липня 1941 мости через річку Гнилопять були підірвані. Щоб піти з міста, жителі західної частини Бердичева повинні були переправлятися на східний берег на човнах. Сотні єврейських сімей скупчилися на залізничному вокзалі в надії, що буде ешелон на схід, але ешелонів не було. Ймовірно, з Бердичева виїхало і пішло до вечора 7 липня до 10 тис. чол., що складало лише близько третини єврейського населення. А ще перед німецькою окупацією в місті зосередилася частина єврейського населення з довколишніх містечок і сіл.
Що було далі, думаю, всі розуміють… А що ж сьогодні? Євреїв в міст залишилося трохи більше півтисячі, є одна діюча новозбудована синагога. З близько 80 існувавших божниць сьогодні можна ідентифікувати лише 3. Решту було або знищено війною, або перебудовано до невпізнанності.
В центрі міста на перетині двох головних вулиць - Соборної і Свердлова збереглася сильно перебудована будівля Великої хоральної синагоги. Божницю спорудили у 1850 році на кошти єврейської общини. Одноповерхова, прямокутна в плані з симетричним розміщенням пілястр, вона вміщувала одну тисячу парафіян. Це була одна з перших у Російській імперії хоральна синагога. Монументальність і розміри вказували на її значну роль у житті міської общини.
У 1929 році під приводом звернення місцевих євреїв - робочих та службовців - до міськвиконкому з проханням забрати будинок Хоральної Синагоги з відання "релігійної купки дідів" та передати його на культурні потреби працюючих, місцева влада, не дивлячи на заяви віруючих євреїв від 27.09.1930 р. та прохання залишити синагогу в їх користуванні, направила клопотання в керівні органи УРСР про закриття синагоги. Після закриття в ній утворили клуб безбожників, який діяв до початку Другої світової війни. Сьогодні в сильно перебудованій синагозі - цех швейної фабрики.
Синагога єврейської общини «Хаббат» в радянський період була єдиним місцем для відправлення релігійних обрядів єврейської общини міста.
Найгарніше з усіх єврейських божниць збереглася так звана Загребельна синагога, збудована у 1890 році купцем Абрамом Магазинником, розташована на протилежному від кляштору кармелітів березі річки Гнилоп’ять.
Будівля цегляна, одноповерхова, прямокутна в плані. Фасади оформлені з елементами стилю ренесанс, прикрашені ліпленням, іонічними пілястрами, розвиненим фризом. Вікна напівциркульні. На фасаді є ініціали засновника і дата будівництва.
Синагога діяла в перші роки совєцької влади. У 1930-х рр. вона була закрита за розпорядженням місцевої влади. Після другої світової війни тут знаходився кінотеатр, з кінця 1950-х. рр. - архів, з 1980-х рр. - бібліотека і установа «Райкіновідеомережа». Сьогодні в колишній божниці - амбулаторія сімейного лікара.
Теоретично, багато з будинків в центрі міста може бути перебудованими синагогами.
Ймовірно, колишня міква, а сьогодні - міська лазня. Замість пентаграми, можливо, була зірка Давида:
Будівля театру «Експрес» для заїжджих гастролерів, збудована у 1908 - 1912 роках єврейським підприємцем Давидом Шеренцисом:
Якщо побродити по середмістю і околицям, можна зустріти багато колоритних будиночків, які, швидше за все, всі належали євреям-підприємцям:
Є будиночки і набагато скромніші:
На північній околиці в кінці вулиці Леніна збереглося величезне єврейське кладовище (кіркут). Його масштаби можна оцінити на цьому фото:
Посеред цвинтаря знаходиться мавзолей рабіна-цадіка Леві Іцхака - одного з великих і найбільш шанованих єврейських праведників:
Мацейви (надгробки) на цвинтарі:
Більшість з них чомусь надарують чоботи: