Ам’єн
Ам’єн - французьке місто з населенням 113 тис. мешканців, яки є столицею Пікардії. Знаменитий, передусім найбільшим у Франції готичним собором, а також безпорядками з підпалюванням автівок і биттям вітрин, які тут періодично влаштовують різнокольорові гості з сонячного півдня. Місто має багато пам’яток і, безумовно, вартує уваги. На жаль, мені довелося бути в Ам'єні лише трохи більше години. Крім того, я не планував сюди потрапляти, і тому не готувався. Все, що побачив (а побачив, виявляється, не так і мало), покажу сьогодні і вам.
Першою назвою міста була Самаробріва (лат. Samarobriva, що перекладається з галльської як «міст на Соммі»). Він був заснований поселенням амбіан, одним із провідних племен галлів, що карбували монети в першому столітті до нашої ери. Відповідно до традицій, біля воріт Ам'єна, Мартін Турський, в той час ще римський воїн, позичав свою мантію голому жебраку. Заможність міста манила варварів, таких як алани, бургунди чи вандали, заохочуючи їх до грабунку. Їм вдалося захопити місто декілька разів.
Нормани, або пізніше вони ж - вікінги, пограбували місто в 859 році, та вдруге - у 882 роках. Під час повторного набігу був спалений міський собор. Перша частина десятого століття ознаменувалася об'єднанням Ам'єна, Вексена, Лана та Реймса під проводом герцога Герберта д'Вермандуа. В 1095 році мешканці Ам'єна почали організовуватися у своєрідні муніципальні групи, і вже в 1113 році місто було визнане французьким королем. А в 1185 році було приєднано до королівства.
На 1264 рік місто вибрали, як вотчину судочинства французького короля Людовика ІХ, що відвернув конфлікт між англійським сувереном Генріхом ІІІ та його бунтівними баронами під проводом Симона д'Монфора. Це примирення призвело до ам'єнського указу, в якому Людовик наважився винести односторонній вирок на користь Генрі. Таке арбітражне рішення майже відразу підбурило до Війни баронів.
В 1435 році згідно із Зібранням Арасу, місто подарували бургундському Філіпу ІІІ Доброму. Пізніше, після смерті Карла Сміливого, король Людовик ХІ в 1447 р. повернув його назад. В 1657 році іспанські солдати замаскувавшись як селяни, увійшли в місто та організували несподіваний напад. Після шести місяців осади, сили Генріха IV відновили контроль над містом, та поклали кінець його автономному існуванню.
Ратуша, XVIII ст.:
Протягом 18 та 19 століть, текстильні традиції Ам'єну стали широковідомими завдяки виробництву велюру. Сім'я Корсератів піднімається до рівня найбільших та найзаможніших виробників тканин. В 1789 році провінції Франції були розформовані, а адміністративний поділ переформатувався у департменти. Більшість Пікардії стає частиною тільки-що утвореного департаменту Сомма, де столицею став Ам'єн.
Ратуша, XVIII ст.:
В листопаді 1801 року британські та французькі делегати почали обговорювати терміни мирової в Ам'єнському конгресі. На 25 березня 1802 року Об'єднане Королівство Великої Британії та Ірландії, а також Перша французька республіка підписали універсал Ам'єнський мир, відкидаючи Другу коаліцію проти Франції. Протягом 19-го століття в Ам'єні почали проявлятися ознаки індустріальної революції. Міська стіна була зруйнована, відкриваючи простір для просторих алей навколо центральної площі. Перша залізниця в Ам'єні стала реальністю, зв'язуючи місто із Булонь-сюр-Мер.
Палац юстицій, ХІХ ст.:
На протязі 1870 року під час франко-прусської війни, у Сомму вторглися прусські сили, і Ам'єн був окупований. Зустрівши свою дружину на весіллі у 1856 року, письменника-фантаст Жуль Верн незабаром поселився в Ам'єні в 1871 році. Пізніше, в 1888 році він став міським радником. В 1889 році Жуль Верн офіційно відкрив Ам'єнську об'їздну, на якій був представлений суд, міліцейське відділення та музей, що відображав історію Пікардії.
Найголовніша пам’ятка міста - собор Ам’єнської Богоматері, або просто Ам’єнський собор (фр. Cathédrale Notre-Dame d'Amiens) - катедральний храм католицької єпископії та парафія єпископа Ам’єна. Цей собор є найвищим собором у Франції, де склепіння кам'яної арки досягає висоти 42.30 метрів (більше лише у собору Святого Петра у Ватикані). Він також має величезний внутрішній об'єм - більший від усіх соборів у Франції, та оцінюється величиною приблизно 200 000 кубічних метрів.
Собор був побудований між 1220 та 1270 роками, та зареєстрований у Світовій спадщині ЮНЕСКО із 1981 року. Незважаючи на втрату майже всього із оригінального набору мозаїчного скла, Ам'єнський собор славиться якістю та кількістю готичних скульптур початку 13 століття, розміщених на головному фасаді із заходу та брамі Південного трансепту, а також великої кількості поліхромічних скульптур пізнішого часу в середині будівлі.
Нестача документації пов'язаної із будівництвом готичного собору може бути покладена частково на пожежі, що знищили індексні архіви в 1218 та 1258 роках. Під час останнього загорання вогонь пошкодив також і будівлю. Єпископ Едуард д'Фолі ініціював відновлювальні роботи у 1220 році. Роберт д'Лузарки був архітектором до 1228 року, після нього - Томас д’Кормонт до 1258 року. Його син, Рено д’Кормонт був задіяний в якості архітектора до 1288 року.
Літопис Корбі називає дату завершення будівництва собору у 1266 році. Але, косметичні ремонти все-таки тривали. Підлога споруди відображає різноманітність оформлення, як, наприклад, у вигляді мозаїки свастики, уособлюючи тріумф Ісуса над смертю. Лабіринт, зокрема, був збудований в 1288 році. У соборі згідно з деякими твердженнями зберігається голову Івана Хрестителя, релікт принесений із Константинополя Валоном д’Сартоном, коли той повертався із Четвертого хрестового походу. Саме принесення вельми відомої голови Івана Хрестителя в грудні 17 числа 1206 року було початковою рушійною силою будівництва собору. Цю голову вкрали і привезли під час Четвертого хрестового походу, початковою метою якого мала б бути атака на турок, але згодом ціль його змінилася на грабунок великого християнського міста Константинополя. Розкішне облямування прикрашало скарбницю, де зберігався череп. Незважаючи на втрату реліквії, в 19 столітті була виготовлена репліка, котра ще досі притягає до себе молитвами та медитацією із сторони Північного проходу.
Будівництво кафедрального собору в ті часи може розглядатися, як результат вдалого збігу нагоди та потреби. Руйнування будівлі раніше та спроби реконструювати її після пожеж спонукали доволі продуктивні відновлювальні роботи, що після завершення породило дуже помітну художню цілісність витвору.
Західний фасад собору, збудований як єдиний ансамбль в 1220 - 1236 роках, демонструє незвичайний рівень артистичної цілісності: його нижній ярус із трьома обширними глибокими папертями завершений галереєю із двадцяти двох королів збільшеного вигляду, котрі розташовані по усій довжині під вікном у вигляді рози. Над цим вікном є аркада «galerie des sonneur». По флангах від головного зводу розміщені дві вежі, які були зведені нехтуючи домінуючим дизайном; південна вежа була завершені у 1366 році; північна же досягає більшої висоти у 1406 році.
Західна брама собору дуже доречно відома завдяки витонченим скульптурам, що зображають цілу галерею місцево шанованих святих та есхатологічних сцен. Статуетки на воротах церкви були відзначені як такі, що боготворять рідновірних святих Вікторика, Генціана, Домітуса, Ульфія та Фірміни.
До відомих пам’яток Ам’єна також відноситься і беффруа. Вона була побудована, як символ незалежності міста в 1244 році. Беффруа служила для зборів міського управління, потім як архів, збройовий склад і в'язниця. Вона має кам'яну основу, її купол покритий шифером, а вінчає його флюгер. На каланчі встановлений величезний 11-тонний чавунний дзвін. Висота каланчі складає 52 метри. На беііруа завжди був доглядач, який попереджав населення про наближення небезпеки.
Каланча дзвонить раз на годину. Пам'ятник був сильно пошкоджений в ході Другої Світової Війни, але в 1989 році був відновлений. З липня 2005 року Ам’єнська беффруа є світовим надбанням.
Беффруа № 2, сучасна:
Пікардія святкує Різдво:
Першою назвою міста була Самаробріва (лат. Samarobriva, що перекладається з галльської як «міст на Соммі»). Він був заснований поселенням амбіан, одним із провідних племен галлів, що карбували монети в першому столітті до нашої ери. Відповідно до традицій, біля воріт Ам'єна, Мартін Турський, в той час ще римський воїн, позичав свою мантію голому жебраку. Заможність міста манила варварів, таких як алани, бургунди чи вандали, заохочуючи їх до грабунку. Їм вдалося захопити місто декілька разів.
Нормани, або пізніше вони ж - вікінги, пограбували місто в 859 році, та вдруге - у 882 роках. Під час повторного набігу був спалений міський собор. Перша частина десятого століття ознаменувалася об'єднанням Ам'єна, Вексена, Лана та Реймса під проводом герцога Герберта д'Вермандуа. В 1095 році мешканці Ам'єна почали організовуватися у своєрідні муніципальні групи, і вже в 1113 році місто було визнане французьким королем. А в 1185 році було приєднано до королівства.
На 1264 рік місто вибрали, як вотчину судочинства французького короля Людовика ІХ, що відвернув конфлікт між англійським сувереном Генріхом ІІІ та його бунтівними баронами під проводом Симона д'Монфора. Це примирення призвело до ам'єнського указу, в якому Людовик наважився винести односторонній вирок на користь Генрі. Таке арбітражне рішення майже відразу підбурило до Війни баронів.
В 1435 році згідно із Зібранням Арасу, місто подарували бургундському Філіпу ІІІ Доброму. Пізніше, після смерті Карла Сміливого, король Людовик ХІ в 1447 р. повернув його назад. В 1657 році іспанські солдати замаскувавшись як селяни, увійшли в місто та організували несподіваний напад. Після шести місяців осади, сили Генріха IV відновили контроль над містом, та поклали кінець його автономному існуванню.
Ратуша, XVIII ст.:
Протягом 18 та 19 століть, текстильні традиції Ам'єну стали широковідомими завдяки виробництву велюру. Сім'я Корсератів піднімається до рівня найбільших та найзаможніших виробників тканин. В 1789 році провінції Франції були розформовані, а адміністративний поділ переформатувався у департменти. Більшість Пікардії стає частиною тільки-що утвореного департаменту Сомма, де столицею став Ам'єн.
Ратуша, XVIII ст.:
В листопаді 1801 року британські та французькі делегати почали обговорювати терміни мирової в Ам'єнському конгресі. На 25 березня 1802 року Об'єднане Королівство Великої Британії та Ірландії, а також Перша французька республіка підписали універсал Ам'єнський мир, відкидаючи Другу коаліцію проти Франції. Протягом 19-го століття в Ам'єні почали проявлятися ознаки індустріальної революції. Міська стіна була зруйнована, відкриваючи простір для просторих алей навколо центральної площі. Перша залізниця в Ам'єні стала реальністю, зв'язуючи місто із Булонь-сюр-Мер.
Палац юстицій, ХІХ ст.:
На протязі 1870 року під час франко-прусської війни, у Сомму вторглися прусські сили, і Ам'єн був окупований. Зустрівши свою дружину на весіллі у 1856 року, письменника-фантаст Жуль Верн незабаром поселився в Ам'єні в 1871 році. Пізніше, в 1888 році він став міським радником. В 1889 році Жуль Верн офіційно відкрив Ам'єнську об'їздну, на якій був представлений суд, міліцейське відділення та музей, що відображав історію Пікардії.
Найголовніша пам’ятка міста - собор Ам’єнської Богоматері, або просто Ам’єнський собор (фр. Cathédrale Notre-Dame d'Amiens) - катедральний храм католицької єпископії та парафія єпископа Ам’єна. Цей собор є найвищим собором у Франції, де склепіння кам'яної арки досягає висоти 42.30 метрів (більше лише у собору Святого Петра у Ватикані). Він також має величезний внутрішній об'єм - більший від усіх соборів у Франції, та оцінюється величиною приблизно 200 000 кубічних метрів.
Собор був побудований між 1220 та 1270 роками, та зареєстрований у Світовій спадщині ЮНЕСКО із 1981 року. Незважаючи на втрату майже всього із оригінального набору мозаїчного скла, Ам'єнський собор славиться якістю та кількістю готичних скульптур початку 13 століття, розміщених на головному фасаді із заходу та брамі Південного трансепту, а також великої кількості поліхромічних скульптур пізнішого часу в середині будівлі.
Нестача документації пов'язаної із будівництвом готичного собору може бути покладена частково на пожежі, що знищили індексні архіви в 1218 та 1258 роках. Під час останнього загорання вогонь пошкодив також і будівлю. Єпископ Едуард д'Фолі ініціював відновлювальні роботи у 1220 році. Роберт д'Лузарки був архітектором до 1228 року, після нього - Томас д’Кормонт до 1258 року. Його син, Рено д’Кормонт був задіяний в якості архітектора до 1288 року.
Літопис Корбі називає дату завершення будівництва собору у 1266 році. Але, косметичні ремонти все-таки тривали. Підлога споруди відображає різноманітність оформлення, як, наприклад, у вигляді мозаїки свастики, уособлюючи тріумф Ісуса над смертю. Лабіринт, зокрема, був збудований в 1288 році. У соборі згідно з деякими твердженнями зберігається голову Івана Хрестителя, релікт принесений із Константинополя Валоном д’Сартоном, коли той повертався із Четвертого хрестового походу. Саме принесення вельми відомої голови Івана Хрестителя в грудні 17 числа 1206 року було початковою рушійною силою будівництва собору. Цю голову вкрали і привезли під час Четвертого хрестового походу, початковою метою якого мала б бути атака на турок, але згодом ціль його змінилася на грабунок великого християнського міста Константинополя. Розкішне облямування прикрашало скарбницю, де зберігався череп. Незважаючи на втрату реліквії, в 19 столітті була виготовлена репліка, котра ще досі притягає до себе молитвами та медитацією із сторони Північного проходу.
Будівництво кафедрального собору в ті часи може розглядатися, як результат вдалого збігу нагоди та потреби. Руйнування будівлі раніше та спроби реконструювати її після пожеж спонукали доволі продуктивні відновлювальні роботи, що після завершення породило дуже помітну художню цілісність витвору.
Західний фасад собору, збудований як єдиний ансамбль в 1220 - 1236 роках, демонструє незвичайний рівень артистичної цілісності: його нижній ярус із трьома обширними глибокими папертями завершений галереєю із двадцяти двох королів збільшеного вигляду, котрі розташовані по усій довжині під вікном у вигляді рози. Над цим вікном є аркада «galerie des sonneur». По флангах від головного зводу розміщені дві вежі, які були зведені нехтуючи домінуючим дизайном; південна вежа була завершені у 1366 році; північна же досягає більшої висоти у 1406 році.
Західна брама собору дуже доречно відома завдяки витонченим скульптурам, що зображають цілу галерею місцево шанованих святих та есхатологічних сцен. Статуетки на воротах церкви були відзначені як такі, що боготворять рідновірних святих Вікторика, Генціана, Домітуса, Ульфія та Фірміни.
До відомих пам’яток Ам’єна також відноситься і беффруа. Вона була побудована, як символ незалежності міста в 1244 році. Беффруа служила для зборів міського управління, потім як архів, збройовий склад і в'язниця. Вона має кам'яну основу, її купол покритий шифером, а вінчає його флюгер. На каланчі встановлений величезний 11-тонний чавунний дзвін. Висота каланчі складає 52 метри. На беііруа завжди був доглядач, який попереджав населення про наближення небезпеки.
Каланча дзвонить раз на годину. Пам'ятник був сильно пошкоджений в ході Другої Світової Війни, але в 1989 році був відновлений. З липня 2005 року Ам’єнська беффруа є світовим надбанням.
Беффруа № 2, сучасна:
Пікардія святкує Різдво: