І знову Закарпаття
Я вже звик, що у 80% випадків, коли я запрошую когось поїхати разом мандрувати, ніхто не зголошується. Так само було і цього разу. Мені дуже шкода (не себе, а тих, хто міг поїхати і не поїхав). Маршрут був абсолютно непланованим, а отже, мандруючи позавчора Закарпаттям, я віддав себе в руки ненадійних закарпатських розкладів автобусів і поїздів. І вийшло дуже цікаво і, головне, непопсово.
Головною фішкою подорожі було катання Боржавською вузькоколійкою, про існування якої я чув, мабуть років з першого чи другого класу школи: і ще з того моменту думав, коли ж я виросту, щоб бути не від кого незалежним, і поїхати собі кататися куди захочу.
Ось, що з того всього вийшло:
Поїздка у плацкартному вагоні славнозвісного поїзду Львів-Солотвино виявилася, на диво, спокійною. Вагон був заповнений лише на половину, ніяких ходінь циган по вагону взад-перед не було. Прокинувшись рано з ранку, у 6 годині я вийшов на станції Виноградово-Закарпатське. До вузькоколійного проїзду залишалося ще дві години, і я вирішив прогулятися Виноградовим. Гуляти зранку пустими вулицями закарпатського містечка - надзвичайно приємно.
Палац Перені:
Оглянувши палац і парк, неспішно піднявся на замкову гору, щоб оглянути руїни замку Канків.
Якраз щойно встало сонечко і освітило Виноградів своїми ранніми промінцями:
По дорозі назад оглянув два головні храми міста: Вознесенський (бернардинський) костел та костел францисканського монастиря:
На вокзалі на мене вже чекало ось таке чудо:
Розповідати зараз докладно про Боржавську вузькоколійну не буду - їй буде присвячено окрему розповідь. Вона того справді варта!
Вирушаємо в дорогу! Поїзд їде з середньою швидкістю 15 км за годину через неймовірно цікаву місцину - долину Боржави:
По дорогі трапляються цікаві села з гарними храмами.
За 2 години 15 хвилин доїжджаємо до кінцевої станції Іршава:
З Іршави їду роздовбаною (ще, напевно, радянською) маршруткою до Довгого. Декілька разів маршрутка тричі ламається, і водій кожного разу хвилин по 15 її ремонтує. На 30-градусній спеці сидіти в маршрутці, не нема жодного вікна... на самі собі уявляєте.
Але всі негаразди забулися, я тільки я приїхав у Довге. Головна цікавинка колишнього містечка - замок Довгаїв-Телеки:
Від замку збереглися 4 кутові вежі, в'їзна брама стіни з бійницями та досить скромний замковий палац з нереально високим дахом.
У селі є п'ять храмів різних конфесій, чотири з яких вишукалися в шеренгу уздовж головної вулиці Довгого:
Найближчий бусик був до Сваляви, тому вирішив їхати саме туди.
Головна вулиця Сваляви:
В місті є конструктивістська ратуша:
Зі Сваляви вирішив сходити пішки до присілку Бистрий, де розташована одна з найцінніших дерев'яних церков Закарпаття:
Мені повезло - храм був відкритий. Старий іконостас - ровесник церкви:
За порадою отця-настоятеля я піднявся на сусідню гору, з якої відкриваються неймовірні види на Карпати і Сваляву.
Православний монастир з іншого боку гори:
Питання до карпатознавців: що це за вершина?:
Сідаю в електричку і їду у бік Львова. Село Опорець з дуже фотогенічною дерев'яною церквою:
Вирішив вийти в Сколе. Ніколи раніше не був в цьому місті:
До останньої електрички у бік Львова ще залишається час. Вирішив піти пішки у присілок Демню, щоб оглянути палац Грейдлів:
Прощавайте, Карпати!
Головною фішкою подорожі було катання Боржавською вузькоколійкою, про існування якої я чув, мабуть років з першого чи другого класу школи: і ще з того моменту думав, коли ж я виросту, щоб бути не від кого незалежним, і поїхати собі кататися куди захочу.
Ось, що з того всього вийшло:
Поїздка у плацкартному вагоні славнозвісного поїзду Львів-Солотвино виявилася, на диво, спокійною. Вагон був заповнений лише на половину, ніяких ходінь циган по вагону взад-перед не було. Прокинувшись рано з ранку, у 6 годині я вийшов на станції Виноградово-Закарпатське. До вузькоколійного проїзду залишалося ще дві години, і я вирішив прогулятися Виноградовим. Гуляти зранку пустими вулицями закарпатського містечка - надзвичайно приємно.
Палац Перені:
Оглянувши палац і парк, неспішно піднявся на замкову гору, щоб оглянути руїни замку Канків.
Якраз щойно встало сонечко і освітило Виноградів своїми ранніми промінцями:
По дорозі назад оглянув два головні храми міста: Вознесенський (бернардинський) костел та костел францисканського монастиря:
На вокзалі на мене вже чекало ось таке чудо:
Розповідати зараз докладно про Боржавську вузькоколійну не буду - їй буде присвячено окрему розповідь. Вона того справді варта!
Вирушаємо в дорогу! Поїзд їде з середньою швидкістю 15 км за годину через неймовірно цікаву місцину - долину Боржави:
По дорогі трапляються цікаві села з гарними храмами.
За 2 години 15 хвилин доїжджаємо до кінцевої станції Іршава:
З Іршави їду роздовбаною (ще, напевно, радянською) маршруткою до Довгого. Декілька разів маршрутка тричі ламається, і водій кожного разу хвилин по 15 її ремонтує. На 30-градусній спеці сидіти в маршрутці, не нема жодного вікна... на самі собі уявляєте.
Але всі негаразди забулися, я тільки я приїхав у Довге. Головна цікавинка колишнього містечка - замок Довгаїв-Телеки:
Від замку збереглися 4 кутові вежі, в'їзна брама стіни з бійницями та досить скромний замковий палац з нереально високим дахом.
У селі є п'ять храмів різних конфесій, чотири з яких вишукалися в шеренгу уздовж головної вулиці Довгого:
Найближчий бусик був до Сваляви, тому вирішив їхати саме туди.
Головна вулиця Сваляви:
В місті є конструктивістська ратуша:
Зі Сваляви вирішив сходити пішки до присілку Бистрий, де розташована одна з найцінніших дерев'яних церков Закарпаття:
Мені повезло - храм був відкритий. Старий іконостас - ровесник церкви:
За порадою отця-настоятеля я піднявся на сусідню гору, з якої відкриваються неймовірні види на Карпати і Сваляву.
Православний монастир з іншого боку гори:
Питання до карпатознавців: що це за вершина?:
Сідаю в електричку і їду у бік Львова. Село Опорець з дуже фотогенічною дерев'яною церквою:
Вирішив вийти в Сколе. Ніколи раніше не був в цьому місті:
До останньої електрички у бік Львова ще залишається час. Вирішив піти пішки у присілок Демню, щоб оглянути палац Грейдлів:
Прощавайте, Карпати!