Осіннє Поділля-2010
За традицією, кожного року у жовтні я відправляюся на Поділля у пошуках золотої осені. Прокинувшись зранку в потязі десь між Вінницею і Хмельницьким, я зрадів: верхівки більшості дерев вже або жовті, або червоні, тобто з часом я вгадав - побачу подільську осінь у всій її красі. Всього за дві години у Кам’янці мене чекав м’який облом: в столиці Поділля і досі скоріше літо ніж осінь. Хоча тротуари вулиць і були майже повність вкриті килимом з жовтого листя, більшість дерев і вся трава встояли зеленими.
Та не дивлячись на це, 4 дні, проведені в Кам’янці і околицях, запам’ятаються надовго.
Цього разу я не став тягнути за 900 кілометрів свого румунського залізного коня, вбитого цією весною на дорогах Буковини, Тернопілля та Вінниччини, а вирішив поїздити рейсовими бусіками. Враження від бусиків… коротше, мої подорожі Ліваном чи Монголією відпочивають! Уявіть собі, що старий роздовбаний ПАЗік долає 20 - 30 кілометрів на півтори години. До речі, маленькі жовтенькі автобусікі, яких багато на Хмельниччині, я в останній раз бачив на Дніпропетровщині в далекі часи перебудови.
Автобус на Чорнокозинці в Чорнокозинцях
Але це не найстрашніше. Ніколи б в житті не подумав, що уїхати, наприклад з Кам’янця до Скали є проблемою. Це - дуже жвавий напрямок. За годину в ньому йдуть чотири буси: на Калуш, Бучач, Борщів і, власне, Скалу. Ці буси забиваються під зав’язку (і сидячі, і стоячі місця) відразу після того, як подаються на посадку. Дали все не так як у людей: автобус забився, настав час відправлення, і він… тупо стоїть. Чому стоїть? Причина банальна - немає водія. Де водій? А хрен єго знає! 10 хвилин - немає, 15 - немає. Нарешті, приходить, і починається збір грошей (купляти квитки в касах на Поділлі не модно, краще водію заплатити): водій протискається скрізь натовп бабок і студенток з кінця і до початку автобуса і збирає гроші. Нарешті, поїхати! Якась година + 20 хвилин - і ти вже в Скалі чи Кудринцях! Не те, що машиною за 30 хвилин: і машина ціла, і задоволення від екзотики.
Флігель маєтку Голуховських в Скалі
Особливо вумні (такі, як ми) купують квиточки заздалегідь в касах. В квиточках вказані місця. Здається, більш-менш комфортна поїздка тобі забезпечена. Підходить автобус (наприклад, на Кудринці), а його вже чекає натовп бабусь-безбілетників в 2 рази більший за розмір автобусу, які буквально за півхвилини беруть штурмом чудо-піпєлац. Ми ж не поспішаємо: в нас же квитки з місцями!!! Розуміючи, що справа погана, починаємо і ми намагатися залізти в бус. Навіть, розтовкуючи натовп з криками «Пропустіть! Пропустіть! Пропустіть! Ми - журналісти!», добираємося до своїх місць. І тут нам дають зрозуміти, що квиток з місцями тут не документ. Хто перший - того і місце. Бабусі не спішать вставати з наших місць. Ідемо стоячи.
Трохи більше години мученій, і осінні Кудринці - перед тобою!
Спілкуючись з місцевими, особливо в автобусах і на зупинках, відкриваєш для себе таємниці назв населених пунктів. Точніше, назви ці для тебе існували давно, а насправді, у місцевих вони інші. Наприклад, візьмемо улюблене всіма нами містечко Сатанів. Все своє життя я був упевнений, що вірною є назва «сатАнів», хоча багато друзів запевнювало мене, що «сатанІв». Щоб переконатися, перед поїздкою я заглянув в Вікіпедію. Такі я був правий: дійсно, «сатАнів». Підхожу до кас кам’янецького автовокзалу і кажу:
- Дайте квиток до СатАнова!
- Куди, куди?
- До СатАнова!
- А, до сАтанова??? Так би і казали!
Виявляється, що все ж таки «сАтанів»! Де логіка, не знаю. Це, принаймні, ріже вухо.
Міська брама в Сатанові.
Другий сюрприз. Село Панівці з замком Потоцького і кальвіністів біля Кам’янця. Здавалось би, ну який ще може буди наголос, крім як на перший слог? Виявилося, що «панівцІ»! Капець… Але більше вбили Війтівці, що між Волочиським і Хмельницьким. Уявіть собі, це називається «війтівцІ»! Мовчу…
Міст-примара в Панівцях
А ось з Кудринцями я так нічого і не зрозумів. Я завжди вважав, що «кУдринці», хоча nick_coll запевнював мене, що «кудрИнці». Так ось, любий друже, ні ти, ні я, виявилися не праві. Розмова в автобусі: «До куди вам?» - «до КудринцІв». От як! Хоча, іншого разу чув, як місцеві казали «кУдринці».
Кудринці прекрасні незалежно від наголосу
Поділля і шансон. Поділля і російська попса. Тема дуже актуальна. Відсоток тих, хто слухає російсько-єврейсько-циганську босяцьку музику на Хмельниччині виявився більшим, ніж на нашій вкрай зросійщеній Дніпропетровщині. В автобусах і в кав’ярнях це відсоток просто зашкалює. Щоправда, одного разу в автобусі «Кам’янець - Луцьк» вже ж вдалося почуту українську музику.
В Сатанові обожнюють шансон
Ну добре, досить про негатив. Тепер - трохи позитиву. Він увесь у фотографіях.
Панорама Кам’янця з Руських Фільварок
В каньйоні Смотрича - літо, над каньйоном - трохи осені:
Різницька башта над каньйоном:
Гончанська башта над каньйоном:
Яблука у Вірменському кварталі Кам’янця:
Передмістя Карвасари з дерев’яною Хрестовоздвиженської церквою, Кам’янецькою фортецею та найстрашнішою в Кам’янці кладкою через Смотрич:
Відреставрована Польська брама віддзеркалюється в водах Смотрича:
За три дні Кам’янець аж ніяк не наскучив!
Але в околицях - набагато мальовничіше!
Білка в Панівцях
Збруч біля Кудринців:
З Кудринців до Чорнокозинців шли пішки. Десь 8 кілометрів. Зовсім не стомилися. Вражень - море. Збруч - неповторний!
Ось, нарешті, і напівосінні Чорнокозинці:
Щоправда, зі Скалою вийшов невеличкий облом. Направлявся туди увечері спеціально, що спостерігати захід сонця за замком з протилежного боку Збруча. Перед самим заходом набігали хмарки :(
«Останнє відлуння готики» у вечірній Скалі:
Найкращій кінець подорожі:
Та не дивлячись на це, 4 дні, проведені в Кам’янці і околицях, запам’ятаються надовго.
Цього разу я не став тягнути за 900 кілометрів свого румунського залізного коня, вбитого цією весною на дорогах Буковини, Тернопілля та Вінниччини, а вирішив поїздити рейсовими бусіками. Враження від бусиків… коротше, мої подорожі Ліваном чи Монголією відпочивають! Уявіть собі, що старий роздовбаний ПАЗік долає 20 - 30 кілометрів на півтори години. До речі, маленькі жовтенькі автобусікі, яких багато на Хмельниччині, я в останній раз бачив на Дніпропетровщині в далекі часи перебудови.
Автобус на Чорнокозинці в Чорнокозинцях
Але це не найстрашніше. Ніколи б в житті не подумав, що уїхати, наприклад з Кам’янця до Скали є проблемою. Це - дуже жвавий напрямок. За годину в ньому йдуть чотири буси: на Калуш, Бучач, Борщів і, власне, Скалу. Ці буси забиваються під зав’язку (і сидячі, і стоячі місця) відразу після того, як подаються на посадку. Дали все не так як у людей: автобус забився, настав час відправлення, і він… тупо стоїть. Чому стоїть? Причина банальна - немає водія. Де водій? А хрен єго знає! 10 хвилин - немає, 15 - немає. Нарешті, приходить, і починається збір грошей (купляти квитки в касах на Поділлі не модно, краще водію заплатити): водій протискається скрізь натовп бабок і студенток з кінця і до початку автобуса і збирає гроші. Нарешті, поїхати! Якась година + 20 хвилин - і ти вже в Скалі чи Кудринцях! Не те, що машиною за 30 хвилин: і машина ціла, і задоволення від екзотики.
Флігель маєтку Голуховських в Скалі
Особливо вумні (такі, як ми) купують квиточки заздалегідь в касах. В квиточках вказані місця. Здається, більш-менш комфортна поїздка тобі забезпечена. Підходить автобус (наприклад, на Кудринці), а його вже чекає натовп бабусь-безбілетників в 2 рази більший за розмір автобусу, які буквально за півхвилини беруть штурмом чудо-піпєлац. Ми ж не поспішаємо: в нас же квитки з місцями!!! Розуміючи, що справа погана, починаємо і ми намагатися залізти в бус. Навіть, розтовкуючи натовп з криками «Пропустіть! Пропустіть! Пропустіть! Ми - журналісти!», добираємося до своїх місць. І тут нам дають зрозуміти, що квиток з місцями тут не документ. Хто перший - того і місце. Бабусі не спішать вставати з наших місць. Ідемо стоячи.
Трохи більше години мученій, і осінні Кудринці - перед тобою!
Спілкуючись з місцевими, особливо в автобусах і на зупинках, відкриваєш для себе таємниці назв населених пунктів. Точніше, назви ці для тебе існували давно, а насправді, у місцевих вони інші. Наприклад, візьмемо улюблене всіма нами містечко Сатанів. Все своє життя я був упевнений, що вірною є назва «сатАнів», хоча багато друзів запевнювало мене, що «сатанІв». Щоб переконатися, перед поїздкою я заглянув в Вікіпедію. Такі я був правий: дійсно, «сатАнів». Підхожу до кас кам’янецького автовокзалу і кажу:
- Дайте квиток до СатАнова!
- Куди, куди?
- До СатАнова!
- А, до сАтанова??? Так би і казали!
Виявляється, що все ж таки «сАтанів»! Де логіка, не знаю. Це, принаймні, ріже вухо.
Міська брама в Сатанові.
Другий сюрприз. Село Панівці з замком Потоцького і кальвіністів біля Кам’янця. Здавалось би, ну який ще може буди наголос, крім як на перший слог? Виявилося, що «панівцІ»! Капець… Але більше вбили Війтівці, що між Волочиським і Хмельницьким. Уявіть собі, це називається «війтівцІ»! Мовчу…
Міст-примара в Панівцях
А ось з Кудринцями я так нічого і не зрозумів. Я завжди вважав, що «кУдринці», хоча nick_coll запевнював мене, що «кудрИнці». Так ось, любий друже, ні ти, ні я, виявилися не праві. Розмова в автобусі: «До куди вам?» - «до КудринцІв». От як! Хоча, іншого разу чув, як місцеві казали «кУдринці».
Кудринці прекрасні незалежно від наголосу
Поділля і шансон. Поділля і російська попса. Тема дуже актуальна. Відсоток тих, хто слухає російсько-єврейсько-циганську босяцьку музику на Хмельниччині виявився більшим, ніж на нашій вкрай зросійщеній Дніпропетровщині. В автобусах і в кав’ярнях це відсоток просто зашкалює. Щоправда, одного разу в автобусі «Кам’янець - Луцьк» вже ж вдалося почуту українську музику.
В Сатанові обожнюють шансон
Ну добре, досить про негатив. Тепер - трохи позитиву. Він увесь у фотографіях.
Панорама Кам’янця з Руських Фільварок
В каньйоні Смотрича - літо, над каньйоном - трохи осені:
Різницька башта над каньйоном:
Гончанська башта над каньйоном:
Яблука у Вірменському кварталі Кам’янця:
Передмістя Карвасари з дерев’яною Хрестовоздвиженської церквою, Кам’янецькою фортецею та найстрашнішою в Кам’янці кладкою через Смотрич:
Відреставрована Польська брама віддзеркалюється в водах Смотрича:
За три дні Кам’янець аж ніяк не наскучив!
Але в околицях - набагато мальовничіше!
Білка в Панівцях
Збруч біля Кудринців:
З Кудринців до Чорнокозинців шли пішки. Десь 8 кілометрів. Зовсім не стомилися. Вражень - море. Збруч - неповторний!
Ось, нарешті, і напівосінні Чорнокозинці:
Щоправда, зі Скалою вийшов невеличкий облом. Направлявся туди увечері спеціально, що спостерігати захід сонця за замком з протилежного боку Збруча. Перед самим заходом набігали хмарки :(
«Останнє відлуння готики» у вечірній Скалі:
Найкращій кінець подорожі: