Веренчанка
ВЕРЕНЧАНКА (3,8 тис. мешканців) - найбільше за чисельністю населення село Заставнівщини. Перша згадка про нього датується 1589 роком. Через село проходить збудована за часів австро-угорського панування залізниця Тернопіль - Чернівці. Веренчанка - вузлова станція: від основної гілки відходить додаткова гілка місцевого значення на Заставну та Вікна Буковини, про яку вже згадувалося у розповіді про Вікно. Побудований у австрійські часи залізничний вокзал також представляє певну цінність для любителів «вокзальної» архітектури.
Але їдуть сюди зовсім не на вокзал подивитися. Першою ціллю нашої подорожі до Веренчанки є дерев’яна архаїчна Успенська церква 1794 року побудови, яка заховалася в тіні новозбудованого великого храму Святої Покрови. З нею продовжуємо знайомство з традиційними буковинськими дерев’яними церквами «хатнього» типу.
Церква побудована на кам’яному фундаменті, є тризрубною з декоративною сигнатуркою над навою. Всі зруби є квадратними у плані, нава трохи ширше за бабинець та вівтарну частину. Дах високий, скатний і ховає під собою невисокі зрізані пірамідальні перекриття зрубів. Високий винос даху підтримують ступінчаті кронштейни - випуски верхніх вінців зрубів.
Табличка на церкві розповідає, що храм збудовано коштом капітана де Зотте та його дружини - фундаторами палацу у Вікні.
На жаль, в останні роки ґонтове покриття храму заховали під алюмінієвою бляху (проблема багатьох буковинських дерев’яних церков), а саму церкву викрасили у синій колір.
Огорожа під ґонтовим дахом:
Дзвіниця:
Новий мурований храм Святої Покрови:
Є в околицях Веренчанки і природна пам’ятка: ландшафтний заказник Совицькі болота. Заказник протягнувся на 6,6 кілометра впродовж русла річки Совиці-Веренчанської від залізничного переїзду у Веренчанці до села Кливодин Кіцманського району. Вервечка боліт шириною від 50 до 400 метрів перетинає горбисту місцевість. Серед об’єктів заказника, породжених карстовими провалами, можна виділити озеро Бездонне, яке знаходиться на 1 кілометр північніше села Кливодин. Озеро діаметром у 30 метрів має провальні лійки шириною 10 метрів та глибиною приблизно 3,5 метри. Останнім часом зявляються і свіжі провали уздовж борта середньої ділянки долини, внаслідок чого річка Совиця фактично не має сталого русла, а витрати води компенсуються лише за рахунок живлення від її бічних притоків. Таким чином, Совицькі болота - це цікавий долинний водно-болотний ландшафт з тенденціями активного закарстування та поступового осушення.
На території заказника мешкає 57 видів хребетних. Наявність великих ділянок відкритої води в обширних площ заростей прибережно-водної рослинності створюють сприятливі умови для життєдіяльності та гніздування багатьох видів птахів. Тут водяться 8 видів риб, 5 видів земноводних, 5 видів ссавців. На прилеглих відкритих ділянках суходолу зустрічається лунь польовий. Значно рідше можна зустріти і борсуків, які заходіть сюди в пошуках їжі з розташованих неподалік поселень.
Тут починаються Совицькі болота:
В 1907 році у Веренчанці в сім’ї письменника і педагога Дмитра Макогона (1881 - 1961) народилася відома українська письменниця, лауреат Шевченківської премії Дарина Дроб’язко (1907 - 1982), відома, як Ірина Вільде. Про їхнє життя у фотографіях та інших матеріалах розповість історико-етнографічний музей села, створений вчителем Григорієм Дем’яном, що діє у сільській школа. В музеї також зібрано колекцію жіночого та чоловічого одягу, предмети побуту та старі фотографії мешканців села.
Ще раз церква:
Але їдуть сюди зовсім не на вокзал подивитися. Першою ціллю нашої подорожі до Веренчанки є дерев’яна архаїчна Успенська церква 1794 року побудови, яка заховалася в тіні новозбудованого великого храму Святої Покрови. З нею продовжуємо знайомство з традиційними буковинськими дерев’яними церквами «хатнього» типу.
Церква побудована на кам’яному фундаменті, є тризрубною з декоративною сигнатуркою над навою. Всі зруби є квадратними у плані, нава трохи ширше за бабинець та вівтарну частину. Дах високий, скатний і ховає під собою невисокі зрізані пірамідальні перекриття зрубів. Високий винос даху підтримують ступінчаті кронштейни - випуски верхніх вінців зрубів.
Табличка на церкві розповідає, що храм збудовано коштом капітана де Зотте та його дружини - фундаторами палацу у Вікні.
На жаль, в останні роки ґонтове покриття храму заховали під алюмінієвою бляху (проблема багатьох буковинських дерев’яних церков), а саму церкву викрасили у синій колір.
Огорожа під ґонтовим дахом:
Дзвіниця:
Новий мурований храм Святої Покрови:
Є в околицях Веренчанки і природна пам’ятка: ландшафтний заказник Совицькі болота. Заказник протягнувся на 6,6 кілометра впродовж русла річки Совиці-Веренчанської від залізничного переїзду у Веренчанці до села Кливодин Кіцманського району. Вервечка боліт шириною від 50 до 400 метрів перетинає горбисту місцевість. Серед об’єктів заказника, породжених карстовими провалами, можна виділити озеро Бездонне, яке знаходиться на 1 кілометр північніше села Кливодин. Озеро діаметром у 30 метрів має провальні лійки шириною 10 метрів та глибиною приблизно 3,5 метри. Останнім часом зявляються і свіжі провали уздовж борта середньої ділянки долини, внаслідок чого річка Совиця фактично не має сталого русла, а витрати води компенсуються лише за рахунок живлення від її бічних притоків. Таким чином, Совицькі болота - це цікавий долинний водно-болотний ландшафт з тенденціями активного закарстування та поступового осушення.
На території заказника мешкає 57 видів хребетних. Наявність великих ділянок відкритої води в обширних площ заростей прибережно-водної рослинності створюють сприятливі умови для життєдіяльності та гніздування багатьох видів птахів. Тут водяться 8 видів риб, 5 видів земноводних, 5 видів ссавців. На прилеглих відкритих ділянках суходолу зустрічається лунь польовий. Значно рідше можна зустріти і борсуків, які заходіть сюди в пошуках їжі з розташованих неподалік поселень.
Тут починаються Совицькі болота:
В 1907 році у Веренчанці в сім’ї письменника і педагога Дмитра Макогона (1881 - 1961) народилася відома українська письменниця, лауреат Шевченківської премії Дарина Дроб’язко (1907 - 1982), відома, як Ірина Вільде. Про їхнє життя у фотографіях та інших матеріалах розповість історико-етнографічний музей села, створений вчителем Григорієм Дем’яном, що діє у сільській школа. В музеї також зібрано колекцію жіночого та чоловічого одягу, предмети побуту та старі фотографії мешканців села.
Ще раз церква: