БЕРЕЖАНИ, ч.2: Замок Синявських
Частина 1: трохи історії і вечір над ставом
Отже, як я і писав раніше, 1530 року польський король Сигізмунд І надає Бережанам Магдебурзьке право і передає місто роду магнатів Синявських, які володіють Бережанами упродовж майже двоста років. Першим власником міста став воєвода руський і великий коронний гетьман Микола Синявський - онук засновника династії Рафаїла Грановського. Синявський, що отримав місто за численні військові та загальнополітичні досягнення, переїжджає до Бережан з Синяви (пізніша назва поселення - Соколівка, Жидачівський район Львівської області) і влаштовує тут свою резиденцію.
З метою оборони міста у 1534 році Синявський розпочинає будівництво одного з найпотужніших на східних теренах Галичини кам’яного замку. У 1554 році будівництво споруди було завершено, а надпис на замковій брамі з південного боку замку гласив, що «Вельможний пан Микола Синявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554».
Вже у первісному своєму варіанті замок мав ренесансні риси, а сам замковий комплекс яскраво відображав тогочасну тенденцію у фортифікаційному будівництві: перехід від оборонних функцій до оборонно-житлових. Скоріш за все, архітектор замку мав італійське походження, про що свідчить внутрішній двір, створений з принципом італійського палаццо.
Малюнок художника О.Шупляка
Ще одна особливість Бережанського замку полягає у тому, що комплекс розташований не на узвишші, як більшість подібних фортифікаційних споруд, а між двома рукавами річки Золота Липа. Чи був від того замок більш легкодоступним для ворогів? Ні в якому разі! А фішка полягала у тому, що Микола Синявський, будуючи замок запозичив ідею голландської фортифікаційної школи, відповідно до якої його обороноздатність підтримували не лише рови та вали, а ще й природні фактори. Так, зовнішня оборонна лінія оточувала замок лише з трьох боків, а з четвертого боку резиденцію «охороняло» болото завширшки 800 метрів. На таку відстань тоді гармати ще не стріляли.
Замок збудували п’ятикутним у плані з чотирма оборонними вежами. У 1570 році замок додатково розбудували і зміцнили, а упродовж 1619 - 1622 років звели чотири бастіони. Для оборони тут було все необхідне: потужні бастіони, арсенал та стіни завтовшки 2 - 6 метрів. А ще комплекс ідеально підходив для комфортного проживання - навіть було 2 стаціонарних туалети. Естетика також була на вищому рівні: в замковому палаці було 14 парадних зал, кожна з яких була названа за кольором декору або в пам'ять про певні історичні події. Картинну галерею палацу прикрашали чисельні портрети королів, представників роду Синявських, інших відомих особистостей.
Світлина поч. ХХ ст. (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)
Неодноразово бережанський замок підтверджував свою обороноздатність. Починаючи з 1589 року твердиня витримала не одну аратську облогу. У 1672 році татари зруйнували замки у Бучачі, Золочеві та Зборові, проте не змогли оволодіти бережанським. Безрезультатними були два штурми замку у 1675 та 1676 роках татарськими військами Ібрагіма Шишмана. І лише козацькому ватажку Максиму Кривоносу за допомогою місцевих мешканців вдалося захопити замок у 1651 році. Але вже у 1655 році козакам не вдалося взяти замок, проте у грудні того ж року їм оволоділи шведські війська завдяки замерзлим рукавам Золотої Липи.
У 1554 році одночасно із замком у південно-західній частині замкового подвір’я збудували замковий костел, якій пізніше став родинною усипальницею роду Синявських. Центральна частина костелу Святої Трійці з готичними стрілчастими склепіннями та вікнами - найстаріша. Пізніше, у 1619 році дружина покійного Адама-Гіроніма Синявського добудовує із заходу каплицю, де згодом розмістилися надгробки померлого та трьох його синів авторства знаменитого скульптора Яна Пфістера та видатного майстра Генріха Горста. У другій половині XVII століття добудовується друга каплиця.
Фото В.Бахтова, Б.Тихого та А.Кіся (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)
Сьогодні насолодитися у повній мірі пам’яткою не вдасться: костел знаходиться на реставрації.
Та повернемося до замку. У 1726 році помирає Адам-Микола - останній з роду Синявських. Замок спочатку переходить у власність Софії Синівської та її чоловіка Олександра Чарторийського. Чарторийські володіють твердинею до 1778 року, після чого замок опиняється у власності Любомирських.
Починаючи з 1816 року бережанським замком володіє відомий рід Потоцьких. Замок перестає бути основною резиденцією магнатів, а на початку ХІХ століття Потоцькі взагалі влаштовують у ньому пивзавод. Замкові приміщенні перетворилися на склади із зберігання хмелю, що не могло не відобразитися на стані пам’ятки. Замок руйнується, і лише на початку ХХ століття Олександр Потоцький ініціює його реставрацію, але у 1908 році помирає, не завершивши справу…
А далі була Перша світова війна, під час якої замок зазнав серйозних руйнувань. Тут, в стінах палацу, навіть знаходився штаб російського генерала Брусилова. На початку 20-х років ХХ століття була спроба реставрації замку. Але останній власник Якуб Потоцький вже не мав змоги утримувати комплекс і у 1925 році передав його разом із замковим костелом у власність держави. Ще одна спроба реанімувати замок була у 1933 році, коли комплекс передали полковникові 51-го піхотного Станіславу Бідацькому. Але марно: через рік полковник пішов у відставку.
Світлина поч. ХХ ст. (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)
А завершила руйнування замку Друга світова…
Сьогодні є надія на відродження замку. Спеціалістами інституту “Укрзахідпроектреставрація” вже виконані проектні роботи, реставрується замковий костел Святої Трійці.
Біля замкового комплексу є незвичайний пам’ятник. Цей, єдиний подібний в Україні монумент, споруджено українцям, депортованим з території Польщі у 1944 році і нагадує про трагедію українців Лемківщини, Підляшшя, Холмщини та Надсяння.
Отже, як я і писав раніше, 1530 року польський король Сигізмунд І надає Бережанам Магдебурзьке право і передає місто роду магнатів Синявських, які володіють Бережанами упродовж майже двоста років. Першим власником міста став воєвода руський і великий коронний гетьман Микола Синявський - онук засновника династії Рафаїла Грановського. Синявський, що отримав місто за численні військові та загальнополітичні досягнення, переїжджає до Бережан з Синяви (пізніша назва поселення - Соколівка, Жидачівський район Львівської області) і влаштовує тут свою резиденцію.
З метою оборони міста у 1534 році Синявський розпочинає будівництво одного з найпотужніших на східних теренах Галичини кам’яного замку. У 1554 році будівництво споруди було завершено, а надпис на замковій брамі з південного боку замку гласив, що «Вельможний пан Микола Синявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554».
Вже у первісному своєму варіанті замок мав ренесансні риси, а сам замковий комплекс яскраво відображав тогочасну тенденцію у фортифікаційному будівництві: перехід від оборонних функцій до оборонно-житлових. Скоріш за все, архітектор замку мав італійське походження, про що свідчить внутрішній двір, створений з принципом італійського палаццо.
Малюнок художника О.Шупляка
Ще одна особливість Бережанського замку полягає у тому, що комплекс розташований не на узвишші, як більшість подібних фортифікаційних споруд, а між двома рукавами річки Золота Липа. Чи був від того замок більш легкодоступним для ворогів? Ні в якому разі! А фішка полягала у тому, що Микола Синявський, будуючи замок запозичив ідею голландської фортифікаційної школи, відповідно до якої його обороноздатність підтримували не лише рови та вали, а ще й природні фактори. Так, зовнішня оборонна лінія оточувала замок лише з трьох боків, а з четвертого боку резиденцію «охороняло» болото завширшки 800 метрів. На таку відстань тоді гармати ще не стріляли.
Замок збудували п’ятикутним у плані з чотирма оборонними вежами. У 1570 році замок додатково розбудували і зміцнили, а упродовж 1619 - 1622 років звели чотири бастіони. Для оборони тут було все необхідне: потужні бастіони, арсенал та стіни завтовшки 2 - 6 метрів. А ще комплекс ідеально підходив для комфортного проживання - навіть було 2 стаціонарних туалети. Естетика також була на вищому рівні: в замковому палаці було 14 парадних зал, кожна з яких була названа за кольором декору або в пам'ять про певні історичні події. Картинну галерею палацу прикрашали чисельні портрети королів, представників роду Синявських, інших відомих особистостей.
Світлина поч. ХХ ст. (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)
Неодноразово бережанський замок підтверджував свою обороноздатність. Починаючи з 1589 року твердиня витримала не одну аратську облогу. У 1672 році татари зруйнували замки у Бучачі, Золочеві та Зборові, проте не змогли оволодіти бережанським. Безрезультатними були два штурми замку у 1675 та 1676 роках татарськими військами Ібрагіма Шишмана. І лише козацькому ватажку Максиму Кривоносу за допомогою місцевих мешканців вдалося захопити замок у 1651 році. Але вже у 1655 році козакам не вдалося взяти замок, проте у грудні того ж року їм оволоділи шведські війська завдяки замерзлим рукавам Золотої Липи.
У 1554 році одночасно із замком у південно-західній частині замкового подвір’я збудували замковий костел, якій пізніше став родинною усипальницею роду Синявських. Центральна частина костелу Святої Трійці з готичними стрілчастими склепіннями та вікнами - найстаріша. Пізніше, у 1619 році дружина покійного Адама-Гіроніма Синявського добудовує із заходу каплицю, де згодом розмістилися надгробки померлого та трьох його синів авторства знаменитого скульптора Яна Пфістера та видатного майстра Генріха Горста. У другій половині XVII століття добудовується друга каплиця.
Фото В.Бахтова, Б.Тихого та А.Кіся (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)
Сьогодні насолодитися у повній мірі пам’яткою не вдасться: костел знаходиться на реставрації.
Та повернемося до замку. У 1726 році помирає Адам-Микола - останній з роду Синявських. Замок спочатку переходить у власність Софії Синівської та її чоловіка Олександра Чарторийського. Чарторийські володіють твердинею до 1778 року, після чого замок опиняється у власності Любомирських.
Починаючи з 1816 року бережанським замком володіє відомий рід Потоцьких. Замок перестає бути основною резиденцією магнатів, а на початку ХІХ століття Потоцькі взагалі влаштовують у ньому пивзавод. Замкові приміщенні перетворилися на склади із зберігання хмелю, що не могло не відобразитися на стані пам’ятки. Замок руйнується, і лише на початку ХХ століття Олександр Потоцький ініціює його реставрацію, але у 1908 році помирає, не завершивши справу…
А далі була Перша світова війна, під час якої замок зазнав серйозних руйнувань. Тут, в стінах палацу, навіть знаходився штаб російського генерала Брусилова. На початку 20-х років ХХ століття була спроба реставрації замку. Але останній власник Якуб Потоцький вже не мав змоги утримувати комплекс і у 1925 році передав його разом із замковим костелом у власність держави. Ще одна спроба реанімувати замок була у 1933 році, коли комплекс передали полковникові 51-го піхотного Станіславу Бідацькому. Але марно: через рік полковник пішов у відставку.
Світлина поч. ХХ ст. (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)
А завершила руйнування замку Друга світова…
Сьогодні є надія на відродження замку. Спеціалістами інституту “Укрзахідпроектреставрація” вже виконані проектні роботи, реставрується замковий костел Святої Трійці.
Біля замкового комплексу є незвичайний пам’ятник. Цей, єдиний подібний в Україні монумент, споруджено українцям, депортованим з території Польщі у 1944 році і нагадує про трагедію українців Лемківщини, Підляшшя, Холмщини та Надсяння.