10 найулюбленіших дерев’яних храмів
Дерев’яні церкви - особливий вид архітектурного мистецтва. Так, не просто архітектури, а саме мистецтва, яке скрізь століття доносить до нас застилу музику дерева, де замість нотного стану - дерев’яні зруби, а замість нот - архітектурні деталі, кожна з яких несе в собі неповторні для кожного регіону національні риси.
Сьогодні пропоную 10 дерев’яних храмів України, які найбільш запам’яталися мені в цьому році. Перелік дуже суб’єктивний і, нажаль, не містить в собі багато найкращих взірців дерев’яної архітектури України.
1. Я ніколи в житті не був на Закарпатті. А найоригінальніші і найцінніші дерев’яні храми саме там. Тому Покровська церква (1792 р.) із села Канора Воловецького району Закарпатської обл., що знаходиться в Музеї народної архітектури і побуту в Пирогові - найкраще з того, що доводилося мені бачити.
Церква тризрубна, триверха, складена з дубових брусів і покрита Ґонтом. Центральний зруб однієї ширини з притвором. Вівтар гранчастий, найнижчий із трьох зрубів. Центральний зруб має пластичний бароковий верх із трьома заломами. Над притвором здіймається каркасна вежа-дзвіниця із двоярусним бароковим завершенням. Центральний зруб та притвор оточує опасання на різьблених стовпчиках із підкосами. Ця пам'ятка архітектури національного значення є найкращим витвором лемківської школи народного зодчества.
2. Церква Святого Духа в Рогатині (1598 р.) - один з найстаріших збережених в Україні дерев’яних храмів. Церква дійсно унікальна. Чого тільки вартий підземний хід, що вів до церкви Різдва? А п′ятиярусний вівтар, споруджений у 1650 році і унікальні розписи?
А ще тут, напевне, справляв службу рогатинський парох - батько легендарної Роксолани.
3. Благовещенська церква (1587 р.) в Коломиї - це старіша за рогатинську. Її сміливо можна назвати еталоном гуцульського дерев’яного храму. Дерев’яних храмів на Галичині в навколо неї - безліч: у кожному місті і селі. Але справжні не зіпсовані сучасністю шедеври, такі, як Благовіщенська можна перелічити на пальцях. Коломийска церква насправді ідеальна. І в пропорціях, і в якості складання зрубів, і в якості побудови її елементів. Навіть добудова двох бічних приміщень у XVIII столітті з півночі і з півдня виконано настільки майстерно, що відрізнити їх від основного об’єму церкви може лише спеціаліст.
4. Троїцький кафедральний собор (1775 - 1780 рр.) в Новомосковську - найбільший дерев’яний храм в Україні (а може і в світі?). Ця стара козацька церква авторства народного умільця Якима Погрібняка - ще й єдиний храм, що має дев’ять (!) куполів - явище, невідоме традиціям дерев’яної архітектури. Та для мене особливо приємним є той факт, що Троїцький собор розташований у моїй рідній області - Дніпропетровській.
5. Свято-Іллінська церква (1898 р.) в селі Шепіт на Путильщині (Буковина) є вдалим поєднанням характерної для Буковини традиційної архітектури однокупольного храму та панівної наприкінці ХІХ століття архітектурі модерну. Таких храмів на Буковині більш немає. Домінантою церкви є масивний купол над центром витягнутої нави у вигляді приплюснутої цибулини. Круті дахи над бабинцем і вівтарем завершуються відтягнутими уверх коньками, що надає споруді додаткових криволінійних форм. Стіни вівтаря і нави розділені на два яруси піддашшям на фігурних кронштейнах, а бабинець оточує відкрита арочна галерея над опасанням. Додаткову декорацію храму надають невеликі стрілчасті вікна з різнокольоровими стеклами. Всередині церкви знаходиться цісарський трон - унікальний витвір мистецтва, який при розпаді Австрійської імперії у 1918 році не встигли забрати у Відень і залишили у Шепоті.
6. Чортків - місто довершеності: довершений костел, довершена ратуша, довершена синагога. Без довершених дерев’яних храмів також не обійшлося: їх тут аж два: подільський і карпатський. Переміг подільський - Воскресенська церква (1717 р.)
7. Багато хто вважає буковинські церкви «хатнього типу» чимось примітивним. Проте особисто я «хатки» дуже полюбляю. Саме з ними в мене асоціюється Буковина - регіон, якій в цьому році на два тижні став мені рідним. Миколаївська церква (1786 р.) в Давиденах (Сторожинецький район) не є найціннішою з усіх церков «хатнього» типу. Точніше, вона взагалі не є пам’яткою, бо не занесена до жодного реєстру. Проте мене ця забута красуня, що більше нагадує гуцульську хату, вразила більше за всі храми подібного типу.
8. Важко сказати, чим там запам’яталася мені церква з незвичайною назвою - Собору Пресвятої Богородиці (1690 р.) в Поморянах (Золочівський р-н, Львівщина). Просто сподобалася, і все. Може, незвичайними грушеподібними куполами, а може й просто маленькими кругленькими віконцями. Храм - оригінальний приклад галицької школи дерев’яної архітектури.
9. Полісся так само яке і Закарпаття для мене поки що є нездійсненною мрією. А куди бігти за куточком Полісся? Звісно, що знову у Пирогові! Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненська області в оточенні будиночків для бджіл - саме таким уявляється мені Полісся!
10. На завершення - трохи Наддніпрянщини. Дерев’яні церкви Черкащини - зовсім інші за своїх сестер з Західної України. Це - так звані «козацькі» церкви. Успенська церква в Жаботині (1851 р.) - їх яскравий представник. Як правило, вони хрещаті в плані одноверхі (чи, навіть, безверхі - наслідок часів більшовицького атеїзму) та мають дзвіниці над притвором.
Сьогодні пропоную 10 дерев’яних храмів України, які найбільш запам’яталися мені в цьому році. Перелік дуже суб’єктивний і, нажаль, не містить в собі багато найкращих взірців дерев’яної архітектури України.
1. Я ніколи в житті не був на Закарпатті. А найоригінальніші і найцінніші дерев’яні храми саме там. Тому Покровська церква (1792 р.) із села Канора Воловецького району Закарпатської обл., що знаходиться в Музеї народної архітектури і побуту в Пирогові - найкраще з того, що доводилося мені бачити.
Церква тризрубна, триверха, складена з дубових брусів і покрита Ґонтом. Центральний зруб однієї ширини з притвором. Вівтар гранчастий, найнижчий із трьох зрубів. Центральний зруб має пластичний бароковий верх із трьома заломами. Над притвором здіймається каркасна вежа-дзвіниця із двоярусним бароковим завершенням. Центральний зруб та притвор оточує опасання на різьблених стовпчиках із підкосами. Ця пам'ятка архітектури національного значення є найкращим витвором лемківської школи народного зодчества.
2. Церква Святого Духа в Рогатині (1598 р.) - один з найстаріших збережених в Україні дерев’яних храмів. Церква дійсно унікальна. Чого тільки вартий підземний хід, що вів до церкви Різдва? А п′ятиярусний вівтар, споруджений у 1650 році і унікальні розписи?
А ще тут, напевне, справляв службу рогатинський парох - батько легендарної Роксолани.
3. Благовещенська церква (1587 р.) в Коломиї - це старіша за рогатинську. Її сміливо можна назвати еталоном гуцульського дерев’яного храму. Дерев’яних храмів на Галичині в навколо неї - безліч: у кожному місті і селі. Але справжні не зіпсовані сучасністю шедеври, такі, як Благовіщенська можна перелічити на пальцях. Коломийска церква насправді ідеальна. І в пропорціях, і в якості складання зрубів, і в якості побудови її елементів. Навіть добудова двох бічних приміщень у XVIII столітті з півночі і з півдня виконано настільки майстерно, що відрізнити їх від основного об’єму церкви може лише спеціаліст.
4. Троїцький кафедральний собор (1775 - 1780 рр.) в Новомосковську - найбільший дерев’яний храм в Україні (а може і в світі?). Ця стара козацька церква авторства народного умільця Якима Погрібняка - ще й єдиний храм, що має дев’ять (!) куполів - явище, невідоме традиціям дерев’яної архітектури. Та для мене особливо приємним є той факт, що Троїцький собор розташований у моїй рідній області - Дніпропетровській.
5. Свято-Іллінська церква (1898 р.) в селі Шепіт на Путильщині (Буковина) є вдалим поєднанням характерної для Буковини традиційної архітектури однокупольного храму та панівної наприкінці ХІХ століття архітектурі модерну. Таких храмів на Буковині більш немає. Домінантою церкви є масивний купол над центром витягнутої нави у вигляді приплюснутої цибулини. Круті дахи над бабинцем і вівтарем завершуються відтягнутими уверх коньками, що надає споруді додаткових криволінійних форм. Стіни вівтаря і нави розділені на два яруси піддашшям на фігурних кронштейнах, а бабинець оточує відкрита арочна галерея над опасанням. Додаткову декорацію храму надають невеликі стрілчасті вікна з різнокольоровими стеклами. Всередині церкви знаходиться цісарський трон - унікальний витвір мистецтва, який при розпаді Австрійської імперії у 1918 році не встигли забрати у Відень і залишили у Шепоті.
6. Чортків - місто довершеності: довершений костел, довершена ратуша, довершена синагога. Без довершених дерев’яних храмів також не обійшлося: їх тут аж два: подільський і карпатський. Переміг подільський - Воскресенська церква (1717 р.)
7. Багато хто вважає буковинські церкви «хатнього типу» чимось примітивним. Проте особисто я «хатки» дуже полюбляю. Саме з ними в мене асоціюється Буковина - регіон, якій в цьому році на два тижні став мені рідним. Миколаївська церква (1786 р.) в Давиденах (Сторожинецький район) не є найціннішою з усіх церков «хатнього» типу. Точніше, вона взагалі не є пам’яткою, бо не занесена до жодного реєстру. Проте мене ця забута красуня, що більше нагадує гуцульську хату, вразила більше за всі храми подібного типу.
8. Важко сказати, чим там запам’яталася мені церква з незвичайною назвою - Собору Пресвятої Богородиці (1690 р.) в Поморянах (Золочівський р-н, Львівщина). Просто сподобалася, і все. Може, незвичайними грушеподібними куполами, а може й просто маленькими кругленькими віконцями. Храм - оригінальний приклад галицької школи дерев’яної архітектури.
9. Полісся так само яке і Закарпаття для мене поки що є нездійсненною мрією. А куди бігти за куточком Полісся? Звісно, що знову у Пирогові! Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненська області в оточенні будиночків для бджіл - саме таким уявляється мені Полісся!
10. На завершення - трохи Наддніпрянщини. Дерев’яні церкви Черкащини - зовсім інші за своїх сестер з Західної України. Це - так звані «козацькі» церкви. Успенська церква в Жаботині (1851 р.) - їх яскравий представник. Як правило, вони хрещаті в плані одноверхі (чи, навіть, безверхі - наслідок часів більшовицького атеїзму) та мають дзвіниці над притвором.