Протовчанська паланка, частина І: Китайгород
З зеленої Буковини перенесемося майже на протилежний бік України - на Січеславщину (Дніпропетровщину).
Починаючи з 1767 року землі по течії рік Протовчі і Орілі займала Протовчанська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Вольностей Війська Запорозького Низового. На території паланки містилось близько тисячі зимівників та кількадесят великих козацьких слобод. Це - сучасні паоселення Петриківка, Китайгород, Могилів, Гречане, Галушківка, Студіївка, Шульгівка.
На території колишньої козацької паланки збереглися 4 пам’ятки архітектури національного значення (3 унікальні церкви в Китайгороді та 1 в Петриківці), а також безліч мальовничих хат-мазанок під солом’яними стріхами. Розбудовується музей-скансен «Козацький хутір».
Китайгород - одне з найцікавіших сіл Січеславщини. Над селом, оточеним сосновим лісом, підвищується гора Калитва (колишні назва - Замок) - невеликий гірський масив, утворений льодовиком наприкінці періоду останнього зледеніння.
Датою заснування Китайгорода вважається 1667 рік. Місцевість заселяється осілим українським населенням, вигнаним турками з задніпровських місцевостей. Вони будують форпост від турецьких та татарських набігів.
Пізніше - в середині XVIII століття на кошти козацької старшини в центрі села будується унікальний храмовий комплекс, якій не має аналогів в Україні. За чотири роки було збудовано відразу три церкви. При чому, що цікаво, поруч - факт, який важко пояснити. Традиціям українського храмового будівництва такі випадки не відомі.
Першою постала п’ятиглава Успенська церква у стилі бароко. Зведена вона в 1754 році січовиками з майбутньої Протовчанської паланки. Церква є тридільною із сильно розвинутими боковими ризалітами. Особливо виділяється високий барабан центрального куполу, завершений ліхтариком із главкою. Стіни прикрашені розкрепованими карнизами і пілястрами, вікна - різноманітними налічниками. У 1969-1973 роках у церкві проведені ремонтно-реставраційні роботи.
Через 2 роки, у 1756-му, поруч із Успенською звели Варваринську церкву - дзвіницю. Незважаючи на мініатюрність та на домінування центральної частини - нави, над якою підвищується масивний двоярусний восьмерик дзвіниці, храм все ж має маленький притвор і вівтарну частину. В храмі поєднано відразу декілька функцій - це і культова будівля, і дзвіниця, і оборонна башта.
Кажуть, що з дзвіниці відкривається красивий вид на інші храми комплексу та навколишню місцевість. Насолодитися цим виглядом поки що неможливо: дерев’яна драбина на неї прогнила. Проте церкву-дзвіницю почали «реставрувати»: вже обносять барабан блискучою «московською» позолотою.
Миколаївська церква-ротонда - найцікавіша з трьох. Стоїть трохи поодаль від Успенського та Варварівського храмів. Церква збудована у 1757 році і являє собою найбільш ранній і єдиний збережений на Наддніпрянщині зразок тетраконхового храму.
Над церквою-ротондою підвищується напівсферичний купол на високому барабані, увінчаний главкою. У барабані, на стінах та склепінні збереглися розписи XVIII століття. Стіни різноманітять пілястри, вікна обрамляють декоративні налічники.
Деякі історичні джерела стверджують, що новозбудовані храми освячував Київський митрополит Арсеній (Могилянський), який з 1757 по 1770 управляв ввіреною йому митрополією.
Починаючи з 1767 року землі по течії рік Протовчі і Орілі займала Протовчанська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Вольностей Війська Запорозького Низового. На території паланки містилось близько тисячі зимівників та кількадесят великих козацьких слобод. Це - сучасні паоселення Петриківка, Китайгород, Могилів, Гречане, Галушківка, Студіївка, Шульгівка.
На території колишньої козацької паланки збереглися 4 пам’ятки архітектури національного значення (3 унікальні церкви в Китайгороді та 1 в Петриківці), а також безліч мальовничих хат-мазанок під солом’яними стріхами. Розбудовується музей-скансен «Козацький хутір».
Китайгород - одне з найцікавіших сіл Січеславщини. Над селом, оточеним сосновим лісом, підвищується гора Калитва (колишні назва - Замок) - невеликий гірський масив, утворений льодовиком наприкінці періоду останнього зледеніння.
Датою заснування Китайгорода вважається 1667 рік. Місцевість заселяється осілим українським населенням, вигнаним турками з задніпровських місцевостей. Вони будують форпост від турецьких та татарських набігів.
Пізніше - в середині XVIII століття на кошти козацької старшини в центрі села будується унікальний храмовий комплекс, якій не має аналогів в Україні. За чотири роки було збудовано відразу три церкви. При чому, що цікаво, поруч - факт, який важко пояснити. Традиціям українського храмового будівництва такі випадки не відомі.
Першою постала п’ятиглава Успенська церква у стилі бароко. Зведена вона в 1754 році січовиками з майбутньої Протовчанської паланки. Церква є тридільною із сильно розвинутими боковими ризалітами. Особливо виділяється високий барабан центрального куполу, завершений ліхтариком із главкою. Стіни прикрашені розкрепованими карнизами і пілястрами, вікна - різноманітними налічниками. У 1969-1973 роках у церкві проведені ремонтно-реставраційні роботи.
Через 2 роки, у 1756-му, поруч із Успенською звели Варваринську церкву - дзвіницю. Незважаючи на мініатюрність та на домінування центральної частини - нави, над якою підвищується масивний двоярусний восьмерик дзвіниці, храм все ж має маленький притвор і вівтарну частину. В храмі поєднано відразу декілька функцій - це і культова будівля, і дзвіниця, і оборонна башта.
Кажуть, що з дзвіниці відкривається красивий вид на інші храми комплексу та навколишню місцевість. Насолодитися цим виглядом поки що неможливо: дерев’яна драбина на неї прогнила. Проте церкву-дзвіницю почали «реставрувати»: вже обносять барабан блискучою «московською» позолотою.
Миколаївська церква-ротонда - найцікавіша з трьох. Стоїть трохи поодаль від Успенського та Варварівського храмів. Церква збудована у 1757 році і являє собою найбільш ранній і єдиний збережений на Наддніпрянщині зразок тетраконхового храму.
Над церквою-ротондою підвищується напівсферичний купол на високому барабані, увінчаний главкою. У барабані, на стінах та склепінні збереглися розписи XVIII століття. Стіни різноманітять пілястри, вікна обрамляють декоративні налічники.
Деякі історичні джерела стверджують, що новозбудовані храми освячував Київський митрополит Арсеній (Могилянський), який з 1757 по 1770 управляв ввіреною йому митрополією.