ГОРЕЧА
Східна чернівецька околиця Гореча вперше згадується у документах на початку XVIII століття. Тоді, у 1718 році начальник прикордонної варти і митної служби (або, як казали тоді «великий капітан Чернівців і Кіцманя») М.Замфір придбав собі у власність «луг, званий Горечим». Первісна назва «Горече» скоріш за все означало «згар», тобто згоріле, випалене місце.
Власне, Горече об’єднувало під своєю назвою два поселення. Перше з них - Старе Горече (також згадується під назвами «Гореце», «Хорече»), напевне, виникло ще до застуванням монастиря. В австрійський і румунський періоди мало назву «Міська Гореча» (Stadtisch-Horecza - нім., Horecea Urban - рум.). Остання назва трансформувалася в сучасну - Гарячий Урбан. Ця околиця Чернівців, розташована в кінці вулиці Руській носіть так назву і понині.
Друга Гореча виникла орієнтовно у 1712 році разом із заснуванням скиту. У 1730 році за вказівкою митрополита Молдавського і Сучавського Антонія монахи будують дерев’яну церкву та келії. Так, навколо монастиря виникає поселення під назвою Люди-Горече (тобто «люди, піддані монастиря Горече»), перша згадка про яке датується 1737 роком. Пізніше, у 1746 році вже відомий нам капітан Замір дарує придбані ним у 1718 році землі над Прутом монастирю Горече.
У 1767 році на місці старої дерев’яної церкви збудовано нову муровану церкву Різдва Пресвятої Богородиці, який і до сьогодні є одною з найцінніших пам’яток культового зодчества Буковини і найстарішим із збережених у Чернівцях мурованих храмів. Церква збудована під духовним керівництвом ігумена Артемона Кініцького, а ось дані про автора цього шедевра історія, нажаль, не зберегла. Існує легенда, що гроші на будівництва церкви виділила російська імператриця Катерина ІІ.
Архітектура храму має типово оборонний характер: стіни 1,4 метри завтовшки з бойовою галереєю уздовж другого ярусу, вузькі вікна-амбразури. Дивлячись на церкву-замок, згадуєш муровані храми, що будувалися у цей же час на Наддніпрянщині. І дійсно, церква Різдва на Горечі - це українське бароко, щоправда з елементами румунської та молдавської архітектури XVII - XVIII століть.
Не менш вражає й інтер’єр храму. Завдяки товстим стінам та триарковій перегородці, що розділяє наву, зсередини велика церква здається мініатюрною. На щастя, «реставрація» фасадів не торкнулася інтер’єру: все дихає старовиною. А найціннішим у храмі є збережений у бабинці живопис XVIII століття: фрески «Страшний суд» та “Чудо Святого Георгія о змії”, які являють неабияку мистецьку цінність.
До наших днів дійшла і дерев’яна двоярусна дзвіниця, для якої ігумен Кініцькій замовив у монетарні в Садгорі мідні дзвони, відлиті з турецьких гармат.
Монастир на Горече був ліквідований у 1783 році «Духовним регламентом» австрійського цісаря Йосифа ІІ разом із іншими монастирями Буковини. З того часу церква Різдва була парафіяльною. Відроджено монастир лише у 1995 році.
У жовтні 1823 року святиню відвідав сам Його Величність російський імператор Олександр І. Сталося це під час конгресу російського і австрійського імператорів, що проходив у Чернівцях з 4 жовтня і тривав 7 днів. Основним питанням, що мало розглядатися на конгресі, було питання ставлення до визвольної війни греків проти Туреччини. Захід, який мав тривати 4 тижні, закінчився за тиждень. А виною тому стала несподівана хвороба австрійського міністра закордонних справ князя Меттерніха, який через запалення очей не зміг приїхати до Чернівців, залишившись у Львові.
Імператор Олександр виявився справжнім мандрівником-екстрімалом: вирішив пройтися пішки з Чернівців до Горечі, щоб подивитися церкву Різдва. І це йому навіть вдалося, але з певними пригодами. Тоді з метою підтримання у місті належної безпеки на всіх в’їздах і виїздах з нього стояла посилена охорона, і потрапити в місто чи покинути його було можливо лише пред’явивши паспорт. Один з таких охоронців і зупинив російського царя, вимагаючи від нього документів. Цар почав наполягати на тому, щоб його пропустили, чим викликав гнів міщанина-охоронця. Коли ж цар відкрився, охоронець не розгубився і відповів імператорові: «Ваша Ве¬личність повинні були б мені раніше сказати про це, тоді я не став би так лаятися і так ревно виконувати свою службу».
Вже біля самої церкви імператор підвергся нападу собак паламаря, від яких йому прийшлося оборонятися вирваним з огорожі дрючком. Цей дрючок, як реліквія, зберігався у церкві ще на початку ХХ століття. Чи існує він зараз, невідомо. Зайшовши до церкви, Олександр застав там церковного пароха, який голосно молився. Побачивши, що до церкви увійшов Олександр (пароха попередили, що до церкви прямує поважна особа з російської делегації), він почав молитися за здоров’я російського імператора. «Чому ж ти не молися за здоров’я свого цісаря?» - спитав Олександр, на що хитрий парох відповів: «За сво¬го ми молимося щодня, а за Олександра слід особливо молити¬ся, тому що він іноземець і гість і йому потрібна Божа поміч у конгресі». Отримавши благословення від пароха і пожертвувавши церкві 50 дукатів, імператор пішки повернувся до Чернівців.
Перемістимося в іншу частину Горечі: ту, що йменувалася «Старе Горече», а сьогодні є міською околицею Чернівців із назвою Гарячий Урбан. Тут, у глибині приватного сектору серед ярів і пагорбів розташована один з п’яти збережених у Чернівцях дерев’яних храмів - Вознесенська церква.
Збудовано храм наприкінці XVII століття ймовірно разом із заснуванням поселення Старе Горече. Це - типово буковинська церква-хата, які будували скрізь на Буковини у молдавсько-турецький період.
Церква діяла в і радянські часи. З користування православної громади її вилучили на початку 80-х, щоб передати до новоствореного музею архітектури і побуту. Але, цього не сталося через віддаленість і нестачу коштів. Церква продовжувала руйнуватися: протікав дах, деформувалися зруби, конструкції були уражені грибком. Завдяки фото з «Памятников градостроительства и архитектуры» (1987 рік) та статті Віктора Вечерського «Пам’ятка шукає господаря» в журналі «Пам’ятки України» (1989 рік) ми можемо бачити, як виглядала церква у 80-ті. Цікаво, що вівтарна частина храму була відштукатурена.
Саме у такому вигляді і я очікував побачити храм, шукаючи його осіннім вечором під дощем. Але, побачив зовсім іншу картину: церкву-красуню реставрували і передали віруючим. Сьогодні тут знову правиться служба Божа.
Останній, третій храм на Горечі - також Свято-Вознесенська церква на вулиці Руській, є наймолодшою. Її побудова припадає на румунський період - 1938 рік. Тому храм має типово румунську архітектуру.
Прогулянка Горечею буде неповною, якщо не відвідати Чернівецький музей народної архітектури і побуту, якій знаходиться біля кемпінгу неподалік від церкви Різдва Богородиці на кінцевій зупинці тролейбусу № 4. Музею-скансену присвячена окрема сторінка:
Чернівецький музей-скансен
Власне, Горече об’єднувало під своєю назвою два поселення. Перше з них - Старе Горече (також згадується під назвами «Гореце», «Хорече»), напевне, виникло ще до застуванням монастиря. В австрійський і румунський періоди мало назву «Міська Гореча» (Stadtisch-Horecza - нім., Horecea Urban - рум.). Остання назва трансформувалася в сучасну - Гарячий Урбан. Ця околиця Чернівців, розташована в кінці вулиці Руській носіть так назву і понині.
Друга Гореча виникла орієнтовно у 1712 році разом із заснуванням скиту. У 1730 році за вказівкою митрополита Молдавського і Сучавського Антонія монахи будують дерев’яну церкву та келії. Так, навколо монастиря виникає поселення під назвою Люди-Горече (тобто «люди, піддані монастиря Горече»), перша згадка про яке датується 1737 роком. Пізніше, у 1746 році вже відомий нам капітан Замір дарує придбані ним у 1718 році землі над Прутом монастирю Горече.
У 1767 році на місці старої дерев’яної церкви збудовано нову муровану церкву Різдва Пресвятої Богородиці, який і до сьогодні є одною з найцінніших пам’яток культового зодчества Буковини і найстарішим із збережених у Чернівцях мурованих храмів. Церква збудована під духовним керівництвом ігумена Артемона Кініцького, а ось дані про автора цього шедевра історія, нажаль, не зберегла. Існує легенда, що гроші на будівництва церкви виділила російська імператриця Катерина ІІ.
Архітектура храму має типово оборонний характер: стіни 1,4 метри завтовшки з бойовою галереєю уздовж другого ярусу, вузькі вікна-амбразури. Дивлячись на церкву-замок, згадуєш муровані храми, що будувалися у цей же час на Наддніпрянщині. І дійсно, церква Різдва на Горечі - це українське бароко, щоправда з елементами румунської та молдавської архітектури XVII - XVIII століть.
Не менш вражає й інтер’єр храму. Завдяки товстим стінам та триарковій перегородці, що розділяє наву, зсередини велика церква здається мініатюрною. На щастя, «реставрація» фасадів не торкнулася інтер’єру: все дихає старовиною. А найціннішим у храмі є збережений у бабинці живопис XVIII століття: фрески «Страшний суд» та “Чудо Святого Георгія о змії”, які являють неабияку мистецьку цінність.
До наших днів дійшла і дерев’яна двоярусна дзвіниця, для якої ігумен Кініцькій замовив у монетарні в Садгорі мідні дзвони, відлиті з турецьких гармат.
Монастир на Горече був ліквідований у 1783 році «Духовним регламентом» австрійського цісаря Йосифа ІІ разом із іншими монастирями Буковини. З того часу церква Різдва була парафіяльною. Відроджено монастир лише у 1995 році.
У жовтні 1823 року святиню відвідав сам Його Величність російський імператор Олександр І. Сталося це під час конгресу російського і австрійського імператорів, що проходив у Чернівцях з 4 жовтня і тривав 7 днів. Основним питанням, що мало розглядатися на конгресі, було питання ставлення до визвольної війни греків проти Туреччини. Захід, який мав тривати 4 тижні, закінчився за тиждень. А виною тому стала несподівана хвороба австрійського міністра закордонних справ князя Меттерніха, який через запалення очей не зміг приїхати до Чернівців, залишившись у Львові.
Імператор Олександр виявився справжнім мандрівником-екстрімалом: вирішив пройтися пішки з Чернівців до Горечі, щоб подивитися церкву Різдва. І це йому навіть вдалося, але з певними пригодами. Тоді з метою підтримання у місті належної безпеки на всіх в’їздах і виїздах з нього стояла посилена охорона, і потрапити в місто чи покинути його було можливо лише пред’явивши паспорт. Один з таких охоронців і зупинив російського царя, вимагаючи від нього документів. Цар почав наполягати на тому, щоб його пропустили, чим викликав гнів міщанина-охоронця. Коли ж цар відкрився, охоронець не розгубився і відповів імператорові: «Ваша Ве¬личність повинні були б мені раніше сказати про це, тоді я не став би так лаятися і так ревно виконувати свою службу».
Вже біля самої церкви імператор підвергся нападу собак паламаря, від яких йому прийшлося оборонятися вирваним з огорожі дрючком. Цей дрючок, як реліквія, зберігався у церкві ще на початку ХХ століття. Чи існує він зараз, невідомо. Зайшовши до церкви, Олександр застав там церковного пароха, який голосно молився. Побачивши, що до церкви увійшов Олександр (пароха попередили, що до церкви прямує поважна особа з російської делегації), він почав молитися за здоров’я російського імператора. «Чому ж ти не молися за здоров’я свого цісаря?» - спитав Олександр, на що хитрий парох відповів: «За сво¬го ми молимося щодня, а за Олександра слід особливо молити¬ся, тому що він іноземець і гість і йому потрібна Божа поміч у конгресі». Отримавши благословення від пароха і пожертвувавши церкві 50 дукатів, імператор пішки повернувся до Чернівців.
Перемістимося в іншу частину Горечі: ту, що йменувалася «Старе Горече», а сьогодні є міською околицею Чернівців із назвою Гарячий Урбан. Тут, у глибині приватного сектору серед ярів і пагорбів розташована один з п’яти збережених у Чернівцях дерев’яних храмів - Вознесенська церква.
Збудовано храм наприкінці XVII століття ймовірно разом із заснуванням поселення Старе Горече. Це - типово буковинська церква-хата, які будували скрізь на Буковини у молдавсько-турецький період.
Церква діяла в і радянські часи. З користування православної громади її вилучили на початку 80-х, щоб передати до новоствореного музею архітектури і побуту. Але, цього не сталося через віддаленість і нестачу коштів. Церква продовжувала руйнуватися: протікав дах, деформувалися зруби, конструкції були уражені грибком. Завдяки фото з «Памятников градостроительства и архитектуры» (1987 рік) та статті Віктора Вечерського «Пам’ятка шукає господаря» в журналі «Пам’ятки України» (1989 рік) ми можемо бачити, як виглядала церква у 80-ті. Цікаво, що вівтарна частина храму була відштукатурена.
Саме у такому вигляді і я очікував побачити храм, шукаючи його осіннім вечором під дощем. Але, побачив зовсім іншу картину: церкву-красуню реставрували і передали віруючим. Сьогодні тут знову правиться служба Божа.
Останній, третій храм на Горечі - також Свято-Вознесенська церква на вулиці Руській, є наймолодшою. Її побудова припадає на румунський період - 1938 рік. Тому храм має типово румунську архітектуру.
Прогулянка Горечею буде неповною, якщо не відвідати Чернівецький музей народної архітектури і побуту, якій знаходиться біля кемпінгу неподалік від церкви Різдва Богородиці на кінцевій зупинці тролейбусу № 4. Музею-скансену присвячена окрема сторінка:
Чернівецький музей-скансен