День відритих будинків в Лондоні (знову!)
Ну от - пройшов ще один рік, ми дочекали ще одного шансу потрапити в «закулісся» Лондону. Нагадаю - в третій тиждень вересня в Лондоні проходить День відкритих дверей - більше 700 будівель (історичних, сучасних, фабрик, офісів етс) запрошують до себе на екскурсії або просто погуляти і подивитись що вони таке взагалі. Минулого року ми відвідали Ллойдс, Консервативний Клуб, Банк Англії, Pinsent Masons, 55 Бейкер стріт. 5 будівель - непоганий результат імхо. На цей рік плани були більш реалістичними - жевріюча надія потрапити в Огірок дуже швидко погасла (я простудилась і не ризикнула провести ніч надворі під хмарочосом в черзі), тому залишились:
One Canada Square хмарочос на Canary Wharf
Government Art Collection
Freemasons’ Hall
Battersea Power Station
Channel4 television.
На хмарочос, мистецьку колекцію і телебачення були заброньовані екскурсії. Решта - як повезе. Старт - в суботу рано-раненько, щоб добратися на Острів Псів (Канарі Варф), запаркуватися!!! (ще той челендж) і не спізнитись на екскурсію.
Зараз, вже після цих вихідних коли емоції трошки вляглися можу впевнено сказати - похід в Канада хмарочос був найвражаючим. І не тому, що ми гуляли по 39 поверсі і бачили практично весь Лондон з висоти пташиного польоту, не тому, що ми опинились в одному з найважливіших центрів бізнесового життя. Найбільше вразив спосіб поведінки і мислення людей, що «правлять світом» - нашого гіда по будівлі, людини, що належить до групи вищих менеджерів корпорації.
Гід (буду називати його так, бо не пам»ятаю на жаль ні імені ні його посади) влаштував нам просто надзвичайну екскурсію. Спочатку провів в зал з 3D-макетом Лондона, і підсвічуючи почергово різні секції міста, його інфраструктуру етс, розповів про історію створення острову і бізнес-забудови на ньому. Після цього нас відвели в зал, де знову ж таки в 3D-моделях (висотою може по 2 чи більше метра) було відображене майбутнє Канарі Варф - нові забудови, хмарочоси, офіси, резиденції, транспортні точки етс. Ага, і при цьому нам дуже чемно пояснили - в нас унікальна можливість побачити проект, що ще не почався, тому фотографувати моделі не можна. Ну ок, що поробиш, не можна то не можна. Ми лише пофотографували краєвиди з хмарочосу через вікно. І на цьому добре.
Ось вид на Сіті - справа хмарочоси туляться один до одного, а зліва гордо і самотньо стирчить Шард:
Погода зрозуміло що була типово британська - похмуро, сіро і холодно; добре що хоч дощ не падав. А тут поміж хмарочосами проглядається «мій улюблений жарт» - О2. Жарт, тому що проїжаючи повз можна вигукувати «Ооооо!» і після цього тихенько додавати «два....» :)
Тут фото поверху 39 - де якраз проходять дебати і дискусії нових стартапів:
Так от - три моменти, якими наш гід мене просто добив. Спочатку, ще коли ми стояли перед схемою Лондону, ця людина так дуже впевнено, як то кажуть as a matter of fact сказала (підсвічуючи відповідні частини моделі): історично так склалося, що багаті люди живуть тут (західний Лондон), а бідні от тут (східний Лондон). Тобто зразу стало очевидно, що цей менеджер чітко поділив всіх людей на багатих і бідних, це єдиний правильний для нього поділ, іншого - не існує, все що ви собі придумали - це вигадки, ви або багаті або бідні. Ось так :)
Потім, люди задавали питання, гід відповідав з ентузіазмом, і на запитання «Кому належить острів зараз - земля, будівлі, інфраструктура» він з таким же впевненим ентузіазмом дуже просто відповів «нам». Уявляєте? Величезна територія, кілька хмарочосів, житлові будинки, магазини, транспорт, дороги - це все належить «їм» - приватна властість. Коли ви ходите там по тротуару - цей тротуар теж належить їм . Жінка, що запитувала аж трохи зависла від цієї простої відповіді, але прийшла швидко до себе і уточнила - «вам - це все-таки кому?», тоді гід швиденько виправився: «Canary Warf Group». Але чому цей момент так мені запам»ятався - напевне тим, що мій мозок «бідної» людини напевне не може ось так зразу намалювати собі картину, як це якась персона (чи кілька персон) може володіти островом і всім що на ньому. Десь далеко в глибинах душі з»явилась неприємна підозра, що хто-зна, може в майбутньому «вони» окрім Острова Псів ще і будуть володіти тими людьми, що на ньому живуть? Не тіштесь, по суті «вони» й так цими людьми володіють - їх життям, їх планами, їх розпорядком дня етс, я маю на увазі законне володіння, типу «власник острову, залізничної дороги, що проходить по ньому, 12-ох резидентських хмарочосів і 7-тис рабів (ой вибачте, людей), що в них проживають.
І в кінці мене добив його as a matter of fact тон, коли він розповідав про становлення Британії як імперії. Спробую процитувати по пам»яті: «Історично як Британія формувалась як імперія - ми (Британія) окуповували якусь країну, крали (даю слово, що саме цей термін він вжив) їх ресурси, переправляли сюди, тут з цих ресурсів виготовляли продукти і продавали!!! їх назад в завойовану країну». Класно? І причому це було розказано не з гумором, не з типовим британським сарказмом, навіть не з гордістю а з такою мало не буденно-очевидною ідеєю - так, ось це була наша політика, так ми робили і це є прикладом як треба діяти (щоб стати багатим).
Не можу тут не згадати таку думку, що назва острову це гра слів - офіційно він називається Острів Псів - Isle of Dogs, проте читати це треба як Isle of Gods… І ці боги дивляться на маленьких людей зі свого 50-го поверху хмарочосу і вирішують їх долі.
Я вийшла звідти і напевне ще пів години не могла нормально мислити. Враження таке, ніби зустрілась з інопланетяненом. Як то кажуть «нема слів, одні емоції». І найбільша емоція напевне це здивування. Прийшла до висновку, що я живу в якомусь вигаданому світі, де всі люди добрі, люблять і дбають один про одного.
А, і ще як жест подавання багатого бідному мідної монети - нам на виході зробили подарунок - дали ручки з надрукованою емблемою і назвою хмарочосу - One Canada Square - тіштесь «бідні» і знайте які «багаті» добрі :) (сорі, щось з мене чорний гумор попер...)
Ага, ну і сподіваюсь це очевидно, що я описую тут своє суб»єктивне враження, яке може зовсім не збігатися з реальністю, особливо враховуючи те, що я до бізнесу не маю жодного відношення і плюс те, що я просто емоційна кубіта, що близько бере до серця різні речі :)
Гаразд. Залишимо світ вовчого бізнесу на острові. Глянемо хм... на інший світ - вже в цьому випадку вовчої влади :) - відвідини Урядової мистецької колекції.
Як виявилось уряд з давніх часів колекціонує твори мистецтва, є спеціальна графа у витратах з бюджету на купівлю мистецьких предметів, що можуть мати велику цінність через якийсь час - інвестиції. І за цей час колекція назбиралась чимала, прете побачити її стороннім особам - зась. Призначення цих картин/скульптур етс дуже специфічне - вони (деякі з них) прикрашають кабінети урядовців як локально в Британії так по всьому світу (в консульствах британських наприклад). Тобто коли призначається новий консул ЮК в пр. Бразилії, то йому дають запит щоб дізнатись його вподобання мистецькі, також враховують ті завдання, що будуть перед ним стояти під-час його роботи, не забувають про особливості регіону, куди його відправляють, культурні традиції той країни етс. І як результат йому підбирають картини/скульптури етс для його персонального кабінету (не впевнена що прийомній кімнаті щось перепадає...). Згадалась історія про виховання дітей-принців чи принцес - в їх оточенні повинні були бути ЛИШЕ красиві речі, красиві люди етс, щоб виховати монарха красивого фізично і духовно. Так що треба ставати високим урядовцем, щоб нас теж оточували красиві речі :)
Зберігають колекцію в приватному будинку з шаленою охороною етс. Але найприкріше те, що картини там «складені» в висувних стелажах (не знаю правильного терміну) - вони висять одна за одною майже впритик, як книжки на полиці, і щоб поглянути на неї треба висунути стелаж, а цього нам ніхто звичайно ж не дозволяв робити. Загалом по будинку ми майже пробіглися, екскурсовод на ходу розповідав історію колекції і окремих творів мистецтва - тих, що висіли в прямій видимості на стінах. Деякі картини було просто неймовірні, надзвичайні, вражаючі навіть для такого чайника в мистецтві як я. Шкода, що ніхто з нас звичайних людей цих картин не побачить. Хоч би музей якийсь організували, все-таки уряд - на якісь дурні витрибеньки вони гроші мають, плюс уряд інвестує не лише в мистецтво а і в нерухомість - то могли б виділити якусь одну будівлю зі свого списку для музею... Ех...
Ага - ну і фотографувати там звичайно ж не можна було, то ж попереднє фото десь звідкись з нету - ось такі «стелажі» мистецтва.
А оце піанола - дика суміш піаніно, ударних інструменів і ще бог зна чого - була розроблена в 1920 році з ціллю підняти спортивний дух британського бігуна Роджера Банністера і підтримати його на олімпійських іграх. Нам «запускали» цю диво-машину - звуки, що вона видає імхо цілком підходять як під ідею перегонів і дуже відповідають періоду створення піаноли :)
Окрилені враженнями від мистецтва ми побігли в іншу атракцію - як щиро вірять - місце духовного розвитку людини. Ні, не до індусів на йогу а в Масонську ложу :)
(фото з нету, бо погода була зовсім сіра, парадний вхід ми не зазняли...)
Тут я і не знаю навіть що розповісти. Будівля їх згідно опису в ліфлеті, що нам видали на вході, збудована як пам»ятник-меморіал всім, що загинули в першій світовій війні. Як на мене - мавзолей натуральний, окрім досить вражаючої висоти ще має 7 поверхів вглиб - є де скарби ховати . Перед нами відкрилися прийомний зал з вітражами, що символізують 6 днів створення світу («велика робота» - так вони це називають) і їх зал засідань. Фантастична стеля в залі була повна символізму, плюс 5 тронів в різних місцях залу... Відома підлога в стилі шахматної дошки... Дивне відчуття. Пробувала накласти на реальність картинки з уяви, що створились під-час читання Дена Брауна - не накладаються, реальність якась одночасно досить проста але також дуже хм... закрита в собі. Це так ніби нам показують щось дуже надзвичайне але ми дивимось крізь нього, не бачимо суті. З»являється думка, що в цьому залі швидше за все вирішуються і обговорюються дуже непрості ситуації але ми не можемо собі уявити що це за ситуації і як їх обговорюють. Подумала про схожість з концепцією «часу» - ми знаємо що він є, ми його відчуваємо але «помацями», зловити, відчути не можемо. Дивне відчуття, невизначені враження.
Дуже трошечки фотографували там. Зал засідань:
Три центральні трони:
Вікна повні символізму:
Ну а наступного дня ми гайнула продовжувати свій план, і спочатку була закинута електростанція Батерсі. Про неї було дуже коротко сказано - це перший рік, що ми організовуємо екскурсію туди, цього ж року вона буде закрита на реструктуризацію. Що на ній буде - невідомо (для нас звичайно), але це був єдиний шанс побачити її автентичною.
Я так прикинула - ну хто дуже піде дивитись на цей занепад, якщо можна піти на хмарочос? Ха! Черга була десь біля 2 км... коли ми прийшли через годину після відкриття чергу вже закрили - сказали «вибачте, ми не сподівались такого напливу». Стояти весь день без гарантії потрапити всередину бажання не було, і ми пішли «запивати горе» кавою і заїдати суперовими тістечками в найстарішій хранцузькій кав»ярні Лондона (я колись про неї вже згадувала). Нас ще чекала екскурсія на Телебачення Канал 4.
Туди ми підійшли вже вчасно, проте насторожила тиша навколо і відсутність людей. Ха! Як виявилось - екскурсія була в суботу! В суботу, не в неділю! Я переплутала дні. Йой... так хотіла туди потрапити! Дуже дружелюбний сторож дуже нам співчував, видав брошурку про канал 4, ще якихось сувенірів в руки натицяв, сказав що можна пофотькати все що хочемо, але через прохідну на жаль нас не пустить - нікого нема, неділя... ех... але хто-зна, може це і на краще, тому що я б на цій екскурсії навіть не знала що їх запитувати - ми ж живемо без телебачення, чим особливий Канал 4 - взагалі без поняття. Зате от якраз кілька днів після Відкритих Дверей я почала дивитись серіал «Broken Mirror» - дахозносяча штука, настільки зачіпає якісь глибокі сховані сторони людськості. І як виявилось - це продукт Каналу 4... тепер я б їх спитала чому вони лише 2 сезони випустили, чи не думають про продовження, хто виділив на це фінансування і взагалі... Може підготуюсь і наступного року спробую ще раз туди потрапити.
Ось так неділя вийшла більше насичена питанням де запаркувати авто (всебританський велопробіг проходив в Лондоні і центр перетворився в один великий корок....), зате субота була повна вражень і компенсувала розчарування від недільних невдач.
One Canada Square хмарочос на Canary Wharf
Government Art Collection
Freemasons’ Hall
Battersea Power Station
Channel4 television.
На хмарочос, мистецьку колекцію і телебачення були заброньовані екскурсії. Решта - як повезе. Старт - в суботу рано-раненько, щоб добратися на Острів Псів (Канарі Варф), запаркуватися!!! (ще той челендж) і не спізнитись на екскурсію.
Зараз, вже після цих вихідних коли емоції трошки вляглися можу впевнено сказати - похід в Канада хмарочос був найвражаючим. І не тому, що ми гуляли по 39 поверсі і бачили практично весь Лондон з висоти пташиного польоту, не тому, що ми опинились в одному з найважливіших центрів бізнесового життя. Найбільше вразив спосіб поведінки і мислення людей, що «правлять світом» - нашого гіда по будівлі, людини, що належить до групи вищих менеджерів корпорації.
Гід (буду називати його так, бо не пам»ятаю на жаль ні імені ні його посади) влаштував нам просто надзвичайну екскурсію. Спочатку провів в зал з 3D-макетом Лондона, і підсвічуючи почергово різні секції міста, його інфраструктуру етс, розповів про історію створення острову і бізнес-забудови на ньому. Після цього нас відвели в зал, де знову ж таки в 3D-моделях (висотою може по 2 чи більше метра) було відображене майбутнє Канарі Варф - нові забудови, хмарочоси, офіси, резиденції, транспортні точки етс. Ага, і при цьому нам дуже чемно пояснили - в нас унікальна можливість побачити проект, що ще не почався, тому фотографувати моделі не можна. Ну ок, що поробиш, не можна то не можна. Ми лише пофотографували краєвиди з хмарочосу через вікно. І на цьому добре.
Ось вид на Сіті - справа хмарочоси туляться один до одного, а зліва гордо і самотньо стирчить Шард:
Погода зрозуміло що була типово британська - похмуро, сіро і холодно; добре що хоч дощ не падав. А тут поміж хмарочосами проглядається «мій улюблений жарт» - О2. Жарт, тому що проїжаючи повз можна вигукувати «Ооооо!» і після цього тихенько додавати «два....» :)
Тут фото поверху 39 - де якраз проходять дебати і дискусії нових стартапів:
Так от - три моменти, якими наш гід мене просто добив. Спочатку, ще коли ми стояли перед схемою Лондону, ця людина так дуже впевнено, як то кажуть as a matter of fact сказала (підсвічуючи відповідні частини моделі): історично так склалося, що багаті люди живуть тут (західний Лондон), а бідні от тут (східний Лондон). Тобто зразу стало очевидно, що цей менеджер чітко поділив всіх людей на багатих і бідних, це єдиний правильний для нього поділ, іншого - не існує, все що ви собі придумали - це вигадки, ви або багаті або бідні. Ось так :)
Потім, люди задавали питання, гід відповідав з ентузіазмом, і на запитання «Кому належить острів зараз - земля, будівлі, інфраструктура» він з таким же впевненим ентузіазмом дуже просто відповів «нам». Уявляєте? Величезна територія, кілька хмарочосів, житлові будинки, магазини, транспорт, дороги - це все належить «їм» - приватна властість. Коли ви ходите там по тротуару - цей тротуар теж належить їм . Жінка, що запитувала аж трохи зависла від цієї простої відповіді, але прийшла швидко до себе і уточнила - «вам - це все-таки кому?», тоді гід швиденько виправився: «Canary Warf Group». Але чому цей момент так мені запам»ятався - напевне тим, що мій мозок «бідної» людини напевне не може ось так зразу намалювати собі картину, як це якась персона (чи кілька персон) може володіти островом і всім що на ньому. Десь далеко в глибинах душі з»явилась неприємна підозра, що хто-зна, може в майбутньому «вони» окрім Острова Псів ще і будуть володіти тими людьми, що на ньому живуть? Не тіштесь, по суті «вони» й так цими людьми володіють - їх життям, їх планами, їх розпорядком дня етс, я маю на увазі законне володіння, типу «власник острову, залізничної дороги, що проходить по ньому, 12-ох резидентських хмарочосів і 7-тис рабів (ой вибачте, людей), що в них проживають.
І в кінці мене добив його as a matter of fact тон, коли він розповідав про становлення Британії як імперії. Спробую процитувати по пам»яті: «Історично як Британія формувалась як імперія - ми (Британія) окуповували якусь країну, крали (даю слово, що саме цей термін він вжив) їх ресурси, переправляли сюди, тут з цих ресурсів виготовляли продукти і продавали!!! їх назад в завойовану країну». Класно? І причому це було розказано не з гумором, не з типовим британським сарказмом, навіть не з гордістю а з такою мало не буденно-очевидною ідеєю - так, ось це була наша політика, так ми робили і це є прикладом як треба діяти (щоб стати багатим).
Не можу тут не згадати таку думку, що назва острову це гра слів - офіційно він називається Острів Псів - Isle of Dogs, проте читати це треба як Isle of Gods… І ці боги дивляться на маленьких людей зі свого 50-го поверху хмарочосу і вирішують їх долі.
Я вийшла звідти і напевне ще пів години не могла нормально мислити. Враження таке, ніби зустрілась з інопланетяненом. Як то кажуть «нема слів, одні емоції». І найбільша емоція напевне це здивування. Прийшла до висновку, що я живу в якомусь вигаданому світі, де всі люди добрі, люблять і дбають один про одного.
А, і ще як жест подавання багатого бідному мідної монети - нам на виході зробили подарунок - дали ручки з надрукованою емблемою і назвою хмарочосу - One Canada Square - тіштесь «бідні» і знайте які «багаті» добрі :) (сорі, щось з мене чорний гумор попер...)
Ага, ну і сподіваюсь це очевидно, що я описую тут своє суб»єктивне враження, яке може зовсім не збігатися з реальністю, особливо враховуючи те, що я до бізнесу не маю жодного відношення і плюс те, що я просто емоційна кубіта, що близько бере до серця різні речі :)
Гаразд. Залишимо світ вовчого бізнесу на острові. Глянемо хм... на інший світ - вже в цьому випадку вовчої влади :) - відвідини Урядової мистецької колекції.
Як виявилось уряд з давніх часів колекціонує твори мистецтва, є спеціальна графа у витратах з бюджету на купівлю мистецьких предметів, що можуть мати велику цінність через якийсь час - інвестиції. І за цей час колекція назбиралась чимала, прете побачити її стороннім особам - зась. Призначення цих картин/скульптур етс дуже специфічне - вони (деякі з них) прикрашають кабінети урядовців як локально в Британії так по всьому світу (в консульствах британських наприклад). Тобто коли призначається новий консул ЮК в пр. Бразилії, то йому дають запит щоб дізнатись його вподобання мистецькі, також враховують ті завдання, що будуть перед ним стояти під-час його роботи, не забувають про особливості регіону, куди його відправляють, культурні традиції той країни етс. І як результат йому підбирають картини/скульптури етс для його персонального кабінету (не впевнена що прийомній кімнаті щось перепадає...). Згадалась історія про виховання дітей-принців чи принцес - в їх оточенні повинні були бути ЛИШЕ красиві речі, красиві люди етс, щоб виховати монарха красивого фізично і духовно. Так що треба ставати високим урядовцем, щоб нас теж оточували красиві речі :)
Зберігають колекцію в приватному будинку з шаленою охороною етс. Але найприкріше те, що картини там «складені» в висувних стелажах (не знаю правильного терміну) - вони висять одна за одною майже впритик, як книжки на полиці, і щоб поглянути на неї треба висунути стелаж, а цього нам ніхто звичайно ж не дозволяв робити. Загалом по будинку ми майже пробіглися, екскурсовод на ходу розповідав історію колекції і окремих творів мистецтва - тих, що висіли в прямій видимості на стінах. Деякі картини було просто неймовірні, надзвичайні, вражаючі навіть для такого чайника в мистецтві як я. Шкода, що ніхто з нас звичайних людей цих картин не побачить. Хоч би музей якийсь організували, все-таки уряд - на якісь дурні витрибеньки вони гроші мають, плюс уряд інвестує не лише в мистецтво а і в нерухомість - то могли б виділити якусь одну будівлю зі свого списку для музею... Ех...
Ага - ну і фотографувати там звичайно ж не можна було, то ж попереднє фото десь звідкись з нету - ось такі «стелажі» мистецтва.
А оце піанола - дика суміш піаніно, ударних інструменів і ще бог зна чого - була розроблена в 1920 році з ціллю підняти спортивний дух британського бігуна Роджера Банністера і підтримати його на олімпійських іграх. Нам «запускали» цю диво-машину - звуки, що вона видає імхо цілком підходять як під ідею перегонів і дуже відповідають періоду створення піаноли :)
Окрилені враженнями від мистецтва ми побігли в іншу атракцію - як щиро вірять - місце духовного розвитку людини. Ні, не до індусів на йогу а в Масонську ложу :)
(фото з нету, бо погода була зовсім сіра, парадний вхід ми не зазняли...)
Тут я і не знаю навіть що розповісти. Будівля їх згідно опису в ліфлеті, що нам видали на вході, збудована як пам»ятник-меморіал всім, що загинули в першій світовій війні. Як на мене - мавзолей натуральний, окрім досить вражаючої висоти ще має 7 поверхів вглиб - є де скарби ховати . Перед нами відкрилися прийомний зал з вітражами, що символізують 6 днів створення світу («велика робота» - так вони це називають) і їх зал засідань. Фантастична стеля в залі була повна символізму, плюс 5 тронів в різних місцях залу... Відома підлога в стилі шахматної дошки... Дивне відчуття. Пробувала накласти на реальність картинки з уяви, що створились під-час читання Дена Брауна - не накладаються, реальність якась одночасно досить проста але також дуже хм... закрита в собі. Це так ніби нам показують щось дуже надзвичайне але ми дивимось крізь нього, не бачимо суті. З»являється думка, що в цьому залі швидше за все вирішуються і обговорюються дуже непрості ситуації але ми не можемо собі уявити що це за ситуації і як їх обговорюють. Подумала про схожість з концепцією «часу» - ми знаємо що він є, ми його відчуваємо але «помацями», зловити, відчути не можемо. Дивне відчуття, невизначені враження.
Дуже трошечки фотографували там. Зал засідань:
Три центральні трони:
Вікна повні символізму:
Ну а наступного дня ми гайнула продовжувати свій план, і спочатку була закинута електростанція Батерсі. Про неї було дуже коротко сказано - це перший рік, що ми організовуємо екскурсію туди, цього ж року вона буде закрита на реструктуризацію. Що на ній буде - невідомо (для нас звичайно), але це був єдиний шанс побачити її автентичною.
Я так прикинула - ну хто дуже піде дивитись на цей занепад, якщо можна піти на хмарочос? Ха! Черга була десь біля 2 км... коли ми прийшли через годину після відкриття чергу вже закрили - сказали «вибачте, ми не сподівались такого напливу». Стояти весь день без гарантії потрапити всередину бажання не було, і ми пішли «запивати горе» кавою і заїдати суперовими тістечками в найстарішій хранцузькій кав»ярні Лондона (я колись про неї вже згадувала). Нас ще чекала екскурсія на Телебачення Канал 4.
Туди ми підійшли вже вчасно, проте насторожила тиша навколо і відсутність людей. Ха! Як виявилось - екскурсія була в суботу! В суботу, не в неділю! Я переплутала дні. Йой... так хотіла туди потрапити! Дуже дружелюбний сторож дуже нам співчував, видав брошурку про канал 4, ще якихось сувенірів в руки натицяв, сказав що можна пофотькати все що хочемо, але через прохідну на жаль нас не пустить - нікого нема, неділя... ех... але хто-зна, може це і на краще, тому що я б на цій екскурсії навіть не знала що їх запитувати - ми ж живемо без телебачення, чим особливий Канал 4 - взагалі без поняття. Зате от якраз кілька днів після Відкритих Дверей я почала дивитись серіал «Broken Mirror» - дахозносяча штука, настільки зачіпає якісь глибокі сховані сторони людськості. І як виявилось - це продукт Каналу 4... тепер я б їх спитала чому вони лише 2 сезони випустили, чи не думають про продовження, хто виділив на це фінансування і взагалі... Може підготуюсь і наступного року спробую ще раз туди потрапити.
Ось так неділя вийшла більше насичена питанням де запаркувати авто (всебританський велопробіг проходив в Лондоні і центр перетворився в один великий корок....), зате субота була повна вражень і компенсувала розчарування від недільних невдач.