Життя з широко заплющеними очима?
Такий заголовок, якщо забути про подібну назву відомого фільму, буде досить добре відповідати тому, про що останнім часом думала...
Нещодавно подивилась два фільми, що справили абсолютно протилежні враження.
Перший - випущений в прокат цього року «Голодні ігри». Такий-собі бойовичок, на який я йшла з ідеєю побачити щось трошки схоже на Стівена Кінга, якісь цікаві видовищні сцени і щасливий голівудський хеппі-енд. Що ще можна очікувати від такого фільму? Що ж, думаю я свого «Кінга» отримала сповна. Я розумію ситуацію і ідею автора, що закінчує свою книгу безнадією (згадую шикарну книгу Кінга «Людина що біжить», не плутати з фільмом). Але у виконанні Голівуду фільм, що закінчується безнадією сприймається як свого роду популяризація ідеї «ми сіра маса, ми живемо так як нам кажуть і маємо тішитись тим подачкам, що нам кидають».
Так от фільм: тоталітарний режим, територія поділена 12 регіонів, в яких живуть люди, швидше не живуть а виживають. І столиця де розкошують ті, кому належить влада. Раз в рік методом жеребкування з кожного регіону вибирають хлопця і дівчину, всього 24 чоловік, закидають їх на певну територію де вони б»ються між собою на смерть. Залишається один, його регіон цього року переміг. «Гру» транслюють по всій території, так би мовити розважають людей. Злобний фільмець, але справа навіть не в цьому. В кінці всупереч правилам залишається живими пара з регіону 12 які «виборюють» собі право бути переможцями разом. І все. На цьому кінець - вони повертаються додому, їх щасливо зустрічають, всі радісні, усміхнені... брррр... Тобто все залишається по-старому. Цілий наступний рік молодь знову буде жити в страсі що наступного року впаде на них жереб битися на смерть для розваги можновладців, нічого по суті в їх житті не змінилося, перемога представників цього регіону нічого їм так і не дала. Лише раз у фільмі було показано спробу людей якогось з регіонів виступити проти озброєних охоронців, і цю спробу було подавлено. Дуже нагадало сцени з подавлення виступу «Occupy London/New York etc». Людей просто затиснули і розігнали. Складаєтсья враження що наш любий голівуд зробив наступний крок до промивання мозгів молоді: мовчіть і моліться, щоб жереб не випав на вас, і не забувайте, що будь-який виступ буде жорстоко придушений а ті, хто осмілився щось заперечити - покарані.
В цілому мушу сказати що гіршого голівудського фільму я не бачила. А враховуючи те, який вплив мають тупі голівудські фільми на пустоголову молодь - це просто страшно.
Фільм другий, давніший 2001 року, французький, "The Closet". Компанія по виготовленню презервативів, на ній бухгалтером працює «сірий» безвольний чолов»яга, якого залишила дружина, з яким не спілкується син і який дізнався що його мають звільнити. Він на межі самогубства, але в останній момент йому на поміч приходить його сусід - колишній психолог-консультант, який придумує як головному герою зберегти роботу. Ідея досить ризикована (на той час) - назватись геєм. Тоді компанію можуть звинуватити в нетолерантному ставленні до сексменшин етс. Ідея спрацювала - героя не звільнили, проте тепер йому доводиться грати роль гея - уникати іншого колегу, що на нього «запав», брати участь в гей-параді етс. В таких ситуаціях він вчиться приймати важливі відносно свого життя рішення, вчиться знову бути активною людиною, яка має не просто власну точку зору а ще й може її відстояти. Плюс треба врахувати що це французький фільм - там буде і флірт і секс етс. Тобто загалом фільм - казковий, мало реалістичний, проте враження від нього настільки позитивні, хочеться змінити себе на краще, змінити світ на краще.
Тоді що ж виходить - краще себе «обманювати» фільмами-казками і додавати позитиву тому світу роблячи якісь хороші речі чи «дивитись правді у вічі», перейматись тим негативом та безвихіддю і множити її? Ми завжди чули, що обманювати себе - найгірший злочин проти себе ж, але чи це дійсно так саме в таких випадках?
Нещодавно подивилась два фільми, що справили абсолютно протилежні враження.
Перший - випущений в прокат цього року «Голодні ігри». Такий-собі бойовичок, на який я йшла з ідеєю побачити щось трошки схоже на Стівена Кінга, якісь цікаві видовищні сцени і щасливий голівудський хеппі-енд. Що ще можна очікувати від такого фільму? Що ж, думаю я свого «Кінга» отримала сповна. Я розумію ситуацію і ідею автора, що закінчує свою книгу безнадією (згадую шикарну книгу Кінга «Людина що біжить», не плутати з фільмом). Але у виконанні Голівуду фільм, що закінчується безнадією сприймається як свого роду популяризація ідеї «ми сіра маса, ми живемо так як нам кажуть і маємо тішитись тим подачкам, що нам кидають».
Так от фільм: тоталітарний режим, територія поділена 12 регіонів, в яких живуть люди, швидше не живуть а виживають. І столиця де розкошують ті, кому належить влада. Раз в рік методом жеребкування з кожного регіону вибирають хлопця і дівчину, всього 24 чоловік, закидають їх на певну територію де вони б»ються між собою на смерть. Залишається один, його регіон цього року переміг. «Гру» транслюють по всій території, так би мовити розважають людей. Злобний фільмець, але справа навіть не в цьому. В кінці всупереч правилам залишається живими пара з регіону 12 які «виборюють» собі право бути переможцями разом. І все. На цьому кінець - вони повертаються додому, їх щасливо зустрічають, всі радісні, усміхнені... брррр... Тобто все залишається по-старому. Цілий наступний рік молодь знову буде жити в страсі що наступного року впаде на них жереб битися на смерть для розваги можновладців, нічого по суті в їх житті не змінилося, перемога представників цього регіону нічого їм так і не дала. Лише раз у фільмі було показано спробу людей якогось з регіонів виступити проти озброєних охоронців, і цю спробу було подавлено. Дуже нагадало сцени з подавлення виступу «Occupy London/New York etc». Людей просто затиснули і розігнали. Складаєтсья враження що наш любий голівуд зробив наступний крок до промивання мозгів молоді: мовчіть і моліться, щоб жереб не випав на вас, і не забувайте, що будь-який виступ буде жорстоко придушений а ті, хто осмілився щось заперечити - покарані.
В цілому мушу сказати що гіршого голівудського фільму я не бачила. А враховуючи те, який вплив мають тупі голівудські фільми на пустоголову молодь - це просто страшно.
Фільм другий, давніший 2001 року, французький, "The Closet". Компанія по виготовленню презервативів, на ній бухгалтером працює «сірий» безвольний чолов»яга, якого залишила дружина, з яким не спілкується син і який дізнався що його мають звільнити. Він на межі самогубства, але в останній момент йому на поміч приходить його сусід - колишній психолог-консультант, який придумує як головному герою зберегти роботу. Ідея досить ризикована (на той час) - назватись геєм. Тоді компанію можуть звинуватити в нетолерантному ставленні до сексменшин етс. Ідея спрацювала - героя не звільнили, проте тепер йому доводиться грати роль гея - уникати іншого колегу, що на нього «запав», брати участь в гей-параді етс. В таких ситуаціях він вчиться приймати важливі відносно свого життя рішення, вчиться знову бути активною людиною, яка має не просто власну точку зору а ще й може її відстояти. Плюс треба врахувати що це французький фільм - там буде і флірт і секс етс. Тобто загалом фільм - казковий, мало реалістичний, проте враження від нього настільки позитивні, хочеться змінити себе на краще, змінити світ на краще.
Тоді що ж виходить - краще себе «обманювати» фільмами-казками і додавати позитиву тому світу роблячи якісь хороші речі чи «дивитись правді у вічі», перейматись тим негативом та безвихіддю і множити її? Ми завжди чули, що обманювати себе - найгірший злочин проти себе ж, але чи це дійсно так саме в таких випадках?