4.06, три області, Стрий - Воловець. Ровери, 1 день
Нарешті в суботу видався вільний від усіх справ вихідний, який можна було провести десь за містом, із улуюбленим алюмінієвим товаришем. До поїздки ще спонукав той факт, що вихідний день випав в Rosen-a, який теж давно вже нікуди не їздив і був не проти скласти мені компанію.
Маршрут обирався просто - це мало бути не сильно грунтове покриття, а швидше асфальт не дуже насичених авторухом карпатських доріг. Точка старту - Стрий. Чому Стрий? А чому б і ні).
Розуміючи, що популярна електричка Львів - Мукачево буде більше схожа в цей чудовий сонячний день на розпечену консервну банку, повну туристів, було вирішено їхати електропоїздом Львів - Трускавець. Рішення було правильним, і ми з комфортом доїхали до славетного міста Стрия вже о 8.30 ранку.
Закупи в магазині, легкий перекус йогуртом, бананами і печивом і ми вже мчимо по прекрасному асфальту, прямуючи до міста курортів і мінеральних вод - Моршина.
Швидко промайнули вулиці Моршина і Болехова. Перед Долиною, за рікою Свіча ми звернули праворуч на сільську дорогу. Якість асфальту різко погіршилась, але це нас не налякало, а навпаки - придало азарту. Майстерність оминати дрібні ями на швидкості 23-25 км/г дуже стала в нагоді на цій ділянці шляху.
Перед селом Мислівка було вирішено зробити перший привал і перекусити харчами взятими з дому. Заїхавши на територію якоїсь корчми, ми відпочили, набрали води, обговорили тенденції карпатського оформлення фасадів. В цей час на територію корчми в'їхало пів дюжини байкерів із голландськими номерами. Як виявилось, хлопці мандрують на мотоциклах через усю Європу, зараз їздять по Карпатам. Ми допомогли їм вибрати страви з меню, оскільки офіціантка в школі погано вчила англійську мову, і порозумітись із північними гостями їй було складно. Вони сказали, що їм у нас в Карпатах дуже подобається, що люди привітні і дороги не такі вже й погані. Дуже тішаться люди з цін.
А ми їдемо далі. Сонце майже в зеніті, починається набір висоти - попереду Вишківський перевал. Долаємо його без особливих труднощів, бо знаємо, що за ним є те, заради чого треба їхати вгору - спуск! А спуск був дійсно чудовий - стрімкий, технічний (ям було багато). Але за спуском нас чекав ще один підйом - підйом на Торуньський перевал. Знак 12% грів душу) Сонце починає вже нещадно смажити, їдемо як по пательні, піт рікою стікає по обличчю. Мрія одна - швидше спуститись до ріки і освіжитись прохолодною водою. І ось вона - найвища точка! Привіт Закарпатській області! Знову спуск. Вже довший, де можна трохи відпочити.
Доїхавши до Соймів, ми зрозуміли, що пора зупинятись на нормальний обід, бо батончики, банани і помідори закінчувались. Погода почала псуватись, стало різко холодно і почав осідати туман. Річка, про яку ми так мріяли ще пів години тому, здавалась холоднішою за Баренцеве море, і вже так не манила до себе.
Обігнавши 3 пелетони корів, яких вигулювали прямо по "центральній дорозі", ми почали рухатись в сторону нашої фінішної точки - Воловця.
А їсти нам хотілось. Ще й як. Келечин, Ізки, Пилипець - в кожній корчмі, яка нам траплялась, ми чули одну й ту саму відповідь - "хлопці, нічого нема - не сезон". Не знав, що поїсти - це сезонна справа на Закарпатті)). Нас врятував магазин, де серед широкого асортименту з оцета, господарського мила та баняків, ще продавались шоколадні батончики. На батончиках ми взяли підйом за Пилипцем і голодні та змучені почали спуск до Воловця.
І тут по дорозі нам трапився готель, він же ресторан - Наташка. Саме "Наташка" нагодувала нас і не дала засохнути десь на трасі, за що їй сильно дякуємо).
І ось, ми нарешті в мецці туризму і грибово-яфинової індустрії - Воловці. До електрички ще 40 хвилин, тому можна ще відпочити і зробити "розбір польоту".
Як результат, подолано 136 км карпатського асфальту.
Загальний час в дорозі - 9 годин (їзди - 6.5)
Середня - 21км/г
Максимальна - 64км/г
Учасники - Андрій і Андрій
Трек поїздки можна подивитись тут - http://www.gpsies.com/map.do?fileId=hzdspdaleajoxzhz
Маршрут обирався просто - це мало бути не сильно грунтове покриття, а швидше асфальт не дуже насичених авторухом карпатських доріг. Точка старту - Стрий. Чому Стрий? А чому б і ні).
Розуміючи, що популярна електричка Львів - Мукачево буде більше схожа в цей чудовий сонячний день на розпечену консервну банку, повну туристів, було вирішено їхати електропоїздом Львів - Трускавець. Рішення було правильним, і ми з комфортом доїхали до славетного міста Стрия вже о 8.30 ранку.
Закупи в магазині, легкий перекус йогуртом, бананами і печивом і ми вже мчимо по прекрасному асфальту, прямуючи до міста курортів і мінеральних вод - Моршина.
Швидко промайнули вулиці Моршина і Болехова. Перед Долиною, за рікою Свіча ми звернули праворуч на сільську дорогу. Якість асфальту різко погіршилась, але це нас не налякало, а навпаки - придало азарту. Майстерність оминати дрібні ями на швидкості 23-25 км/г дуже стала в нагоді на цій ділянці шляху.
Перед селом Мислівка було вирішено зробити перший привал і перекусити харчами взятими з дому. Заїхавши на територію якоїсь корчми, ми відпочили, набрали води, обговорили тенденції карпатського оформлення фасадів. В цей час на територію корчми в'їхало пів дюжини байкерів із голландськими номерами. Як виявилось, хлопці мандрують на мотоциклах через усю Європу, зараз їздять по Карпатам. Ми допомогли їм вибрати страви з меню, оскільки офіціантка в школі погано вчила англійську мову, і порозумітись із північними гостями їй було складно. Вони сказали, що їм у нас в Карпатах дуже подобається, що люди привітні і дороги не такі вже й погані. Дуже тішаться люди з цін.
А ми їдемо далі. Сонце майже в зеніті, починається набір висоти - попереду Вишківський перевал. Долаємо його без особливих труднощів, бо знаємо, що за ним є те, заради чого треба їхати вгору - спуск! А спуск був дійсно чудовий - стрімкий, технічний (ям було багато). Але за спуском нас чекав ще один підйом - підйом на Торуньський перевал. Знак 12% грів душу) Сонце починає вже нещадно смажити, їдемо як по пательні, піт рікою стікає по обличчю. Мрія одна - швидше спуститись до ріки і освіжитись прохолодною водою. І ось вона - найвища точка! Привіт Закарпатській області! Знову спуск. Вже довший, де можна трохи відпочити.
Доїхавши до Соймів, ми зрозуміли, що пора зупинятись на нормальний обід, бо батончики, банани і помідори закінчувались. Погода почала псуватись, стало різко холодно і почав осідати туман. Річка, про яку ми так мріяли ще пів години тому, здавалась холоднішою за Баренцеве море, і вже так не манила до себе.
Обігнавши 3 пелетони корів, яких вигулювали прямо по "центральній дорозі", ми почали рухатись в сторону нашої фінішної точки - Воловця.
А їсти нам хотілось. Ще й як. Келечин, Ізки, Пилипець - в кожній корчмі, яка нам траплялась, ми чули одну й ту саму відповідь - "хлопці, нічого нема - не сезон". Не знав, що поїсти - це сезонна справа на Закарпатті)). Нас врятував магазин, де серед широкого асортименту з оцета, господарського мила та баняків, ще продавались шоколадні батончики. На батончиках ми взяли підйом за Пилипцем і голодні та змучені почали спуск до Воловця.
І тут по дорозі нам трапився готель, він же ресторан - Наташка. Саме "Наташка" нагодувала нас і не дала засохнути десь на трасі, за що їй сильно дякуємо).
І ось, ми нарешті в мецці туризму і грибово-яфинової індустрії - Воловці. До електрички ще 40 хвилин, тому можна ще відпочити і зробити "розбір польоту".
Як результат, подолано 136 км карпатського асфальту.
Загальний час в дорозі - 9 годин (їзди - 6.5)
Середня - 21км/г
Максимальна - 64км/г
Учасники - Андрій і Андрій
Трек поїздки можна подивитись тут - http://www.gpsies.com/map.do?fileId=hzdspdaleajoxzhz