Дні народження
Знаєте, я заздрю людям які отримують задоволення від свого дня народження. Мене день народження вводить в певний ступор і навіть перманентну депресію.
По великому рахунку, як не крути, а всі ми старіємо і враховуючи те, що по дефолту сенс життя кожного відсутній, кожен намагається надати своєму життю якогось сенсу. А кожен день народження це такий собі певний рубіж, певна відмітка яка каже «Ну що? Тобі вже 20/25/30/35 і що ти зробив, який слід залишив після себе, чого досягнув? Надав хоч якогось сенсу своєму життю?».
От я кожного разу як змінюється мій вік в більшу сторону на рік, задумуюсь над тим чого я досягнув. Звісно такі думки до мене приходять не тільки на мій день народження, але в інші дні мені все ж їх вдається відігнати, а от на день народження так засідають в голові, що навіть несумісні з життям дози алкоголю не можуть їх заглушити.
Я не можу сказати, що я нічого не досягнув, я отримав диплом, працюю за спеціальністю, отримую нормальну зарплатню, яка в подальшому буде тільки рости, вже є власна квартира в якій майже закінчив ремонт, але чомусь це все не вдовольняє, хочеться чогось більшого, онь наприклад Цукенберг створив зомбоящик в інтернеті і став мільярдером, хтось співає, хтось музику пише, хтось ще щось, а я...
Взагалі якось частково це нагадує якийсь юнацький максималізм, але язик не повертається назвати його юнацьким, адже підлітки якось не дуже то замислюються над сенсом життя і завтрашнім днем і юнацький максималізм не стає сильніше з кожним роком
Опубликовано с помощью приложения LiveJournal для Android.