Розуміння, передбачення та тривога
Призначення мозку, крім регуляції органів - це передбачення майбутнього. Зрозуміти щось - значить отримати можливість передбачати, що воно робитиме далі. Всю історію біосфери, починаючи аж з вищих одноклітинних (в яких вже є пам'ять та цілеспрямована поведінка) ті, хто краще передбачали, де буде їжа та розмноження, а де буде смерть - краще виживали і залишали більше нащадків. Тож у нас ця здібність витончена настільки, наскільки це можливо для нейромережевої біологічної архітектури без реальних органів бачення у часі.
Коли ми щось не розуміємо і не можемо передбачити, нам стає дуже тривожно та бентежно. Це відчуття сигналізує про критичну нестачу передбачення. Як біль спонукає відсахуватися від небезпеки, а голод - шукати їжу, так тривога спонукає нас сприймати та розуміти. Цю потенційну здатність до розуміння-передбачення треба тренувати, як і все інше. Треба вчитися ходити, бігати, кидати, ловити; і правильно розуміти треба вчитися теж.
Навіть коли ми нічого, абсолютно нічого не можемо зробити з ситуацією (особливо коли нічого не можемо), нам треба хоча б її розуміти. Коли ми бачимо, як події складаються передбачуваним чином, наша тривога вщухає. Залежно від того, що відбувається, натомість може виникнути жах, огида чи ще щось, але в добре передбаченому потоці подій тривоги немає. Так комусь нестерпно тривожно літати літаком чи навіть сидіти в автівці поруч з водієм, а комусь це все настільки зрозуміло, що сприймається як нейтральний фон. Коли ми не здатні зрозуміти, нам краще вигадати містичні чи конспірологічні пояснення, ніж терпіти тривогу непередбачення. Або, ще краще, долучитися до колективних фантазій інших (а раптом вони не вигадують, а справді розуміють?). Але справжній засіб від тривоги - натренована здатність робити дійові передбачення, через розвинуті інтуїцію та розум, через напрацьовані схеми збору та аналізу фактів, причин та наслідків тощо.
У світі, який стрімко стає дедалі складнішим та непередбачуванішим (і отже принципово незрозумілішим), нам стає і буде ставати дедалі тривожніше. Єдиний спосіб поратися з цим, доступний розгубленим некіборгізованим мавпам - це все більше відриватися від реальності і поринати у вигадані містично-конспірологічні світи. Нам легше ігнорувати хибні передбачення невірних моделей (бо ж ніхто ніколи й не мав ідеального передбачення, тож помилки припустимі), ніж визнавати, що для поточного життя ніякої автентичної моделі у нас взагалі немає.
PS. Способи притишувати тривогу через заспокійливі ліки, медитації, дихання тощо справді працюють, і їх треба використовувати, де доречно. Але це способи тимчасово вимкнути чи притишити індикатор нерозуміння, а не способи по-справжньому позбутися тривоги, вибудувавши дійове передбачення. Треба це розуміти :)
Коли ми щось не розуміємо і не можемо передбачити, нам стає дуже тривожно та бентежно. Це відчуття сигналізує про критичну нестачу передбачення. Як біль спонукає відсахуватися від небезпеки, а голод - шукати їжу, так тривога спонукає нас сприймати та розуміти. Цю потенційну здатність до розуміння-передбачення треба тренувати, як і все інше. Треба вчитися ходити, бігати, кидати, ловити; і правильно розуміти треба вчитися теж.
Навіть коли ми нічого, абсолютно нічого не можемо зробити з ситуацією (особливо коли нічого не можемо), нам треба хоча б її розуміти. Коли ми бачимо, як події складаються передбачуваним чином, наша тривога вщухає. Залежно від того, що відбувається, натомість може виникнути жах, огида чи ще щось, але в добре передбаченому потоці подій тривоги немає. Так комусь нестерпно тривожно літати літаком чи навіть сидіти в автівці поруч з водієм, а комусь це все настільки зрозуміло, що сприймається як нейтральний фон. Коли ми не здатні зрозуміти, нам краще вигадати містичні чи конспірологічні пояснення, ніж терпіти тривогу непередбачення. Або, ще краще, долучитися до колективних фантазій інших (а раптом вони не вигадують, а справді розуміють?). Але справжній засіб від тривоги - натренована здатність робити дійові передбачення, через розвинуті інтуїцію та розум, через напрацьовані схеми збору та аналізу фактів, причин та наслідків тощо.
У світі, який стрімко стає дедалі складнішим та непередбачуванішим (і отже принципово незрозумілішим), нам стає і буде ставати дедалі тривожніше. Єдиний спосіб поратися з цим, доступний розгубленим некіборгізованим мавпам - це все більше відриватися від реальності і поринати у вигадані містично-конспірологічні світи. Нам легше ігнорувати хибні передбачення невірних моделей (бо ж ніхто ніколи й не мав ідеального передбачення, тож помилки припустимі), ніж визнавати, що для поточного життя ніякої автентичної моделі у нас взагалі немає.
PS. Способи притишувати тривогу через заспокійливі ліки, медитації, дихання тощо справді працюють, і їх треба використовувати, де доречно. Але це способи тимчасово вимкнути чи притишити індикатор нерозуміння, а не способи по-справжньому позбутися тривоги, вибудувавши дійове передбачення. Треба це розуміти :)