Гіперболічні світи
Дочитав "Dichronauts" by Greg Egan - мабуть, найголоволомнішу з книг Ігана, про світ з двома часоподібними вимірами замість нашого одного. Це світ, де для релятивістських змін довжини не треба рухатися зі субсвітловими швидкостями, а досить трохи повернутися (а якщо махнути кінцівкою чи впасти в невірному напрямку, то геометричні викривлення або відірвуть кінцівку, або розірвуть все тіло). Світ, де аналогом наших сфер є гіперболоїди обертання, де гіперболоїд-сонце обертається довкола гіперболоїда-планети (і вони постійно перетинаються по певних лініях). І там, відповідно, живуть істоти, які ходять, як шахова тура, в різні боки, але ніколи не повертаються на значні кути. З певних напрямків світло бачити фізично неможливо, але якщо хтось вже зорієнтований в потрібний бік, то можна користуватися ехолокацією. А, і завдяки повільному обертанню планети мешканці змушені поступово мігрувати, щоб залишатися в зоні з придатними до життя умовами.
Як письменник Іган міг би зробити й краще. Якщо вже пишеш історію географічних відкрить в стилі Жуля Верна, то цілком доречними були б мапи та схеми, які пояснюють написане, а то практично неможливо вибудувати все це в уяві. Хоча, можливо, Іган і розраховував на те, що читачі будуть малювати ті схеми самотужки. Дещо допомагають пояснювальні статті на сайті Ігана, але не повністю. Також, враховуючи смертельну небезпеку певних падінь, місцеві мешканці мали б еволюціонувати не в гуманоїдні двоногі створіння (хоча я розумію, що так нам легше з ними асоціюватися та уявляти тамтешні умови).
Деякі складнощі Іган, як завжди, тихесенько оминув (наприклад, те, що кінцівки тамтешніх створінь взагалі-то обертаються і в заборонених напрямках, і мають відповідно якось то значно подовжуватися, то скорочуватися). Кінцеву частину, де головні герої через купу складнощів врешті повертаються додому та приносять життєво важливі знання, автор просто не дописав. Але як спосіб донести відчуття цілковито ненашої метрики - книга чудова.
Тут по асоціації неможливо не згадати "The Inverted World" by Christopher Priest. Там герої теж живуть на гіперболоїді обертання (хоча обертається він довкола іншої осі) і теж мають безперервно потроху рухатися, розвідуючи шлях попереду, щоб не загинути від змін метрики. Але Пріст не так упоровся по всіх фізичних ефектах, як Іган, і його герої - не аборигени, а люди, закинуті в той світ, і автор зосереджується на переживаннях та соціальних подіях, а не на фізиці. Тож вражає, але не настільки. Хоча це уявити таки легше.
Як письменник Іган міг би зробити й краще. Якщо вже пишеш історію географічних відкрить в стилі Жуля Верна, то цілком доречними були б мапи та схеми, які пояснюють написане, а то практично неможливо вибудувати все це в уяві. Хоча, можливо, Іган і розраховував на те, що читачі будуть малювати ті схеми самотужки. Дещо допомагають пояснювальні статті на сайті Ігана, але не повністю. Також, враховуючи смертельну небезпеку певних падінь, місцеві мешканці мали б еволюціонувати не в гуманоїдні двоногі створіння (хоча я розумію, що так нам легше з ними асоціюватися та уявляти тамтешні умови).
Деякі складнощі Іган, як завжди, тихесенько оминув (наприклад, те, що кінцівки тамтешніх створінь взагалі-то обертаються і в заборонених напрямках, і мають відповідно якось то значно подовжуватися, то скорочуватися). Кінцеву частину, де головні герої через купу складнощів врешті повертаються додому та приносять життєво важливі знання, автор просто не дописав. Але як спосіб донести відчуття цілковито ненашої метрики - книга чудова.
Тут по асоціації неможливо не згадати "The Inverted World" by Christopher Priest. Там герої теж живуть на гіперболоїді обертання (хоча обертається він довкола іншої осі) і теж мають безперервно потроху рухатися, розвідуючи шлях попереду, щоб не загинути від змін метрики. Але Пріст не так упоровся по всіх фізичних ефектах, як Іган, і його герої - не аборигени, а люди, закинуті в той світ, і автор зосереджується на переживаннях та соціальних подіях, а не на фізиці. Тож вражає, але не настільки. Хоча це уявити таки легше.