(no subject)
Сниться мені ярмарок, я по ньому блукаю і заходжу до одної палатки. Там сидиить Джон Леннон з довгою бородою, своїми круглими окулярами і в чорному брудному балахоні. Нібито провидець. Я йому кажу: "Анатолій Віталійович... (це фізрука мого так звати і Наташиного батька, так шо я не знаю, про кого я думав)". Він мене перебив: "Просто Джон". "Джон, мені погано... Йоко мене твоя вже дістала (це моя вчителька уві сні Йоко)". "Мене теж, тому я тут і сижу". "Нє, ти не розумієш..." "Я все розумію. СІдай" І все таким рівним спокійним голосом, і мені так добре стає. "Я думав тебе вбили" "Якшо я тут, значить не вбили. То був піар. Я на вибори йшов просто" "А, ясно, тіпа як Ющенко" "Ага, сідай". Тут він дістає якогось такого жирного Будду, звідкись з'являється дим і він починає читати якісь мантри. Мені стає так тепло, так добре, він мені шось говорить заспокійливе, я ледь не плачу від розчулення: от сидить гуру, живий, і тільки зі мною говорить, і тільки я знаю, шо він живий..
І тут я прокидаюся, і все те добро десь зникає перед жорстокою дійсністю життя, яке мене змушує йти кудись, а не розмовляти з Джоном Ленноном. І я справді ледь стримався, шоб не пустити сльозу... Отакий сон.