Коли весна в Мукачевому...
Доки за вікном чути шум дощу, поспішу поділитися вчорашньою радістю від чергових відвідин сонячного Закарпаття. Нагадаю, що недавно (півтора тижня тому) відвідував Ужгород. Тепер же підійшла черга побувати в Мукачевому, що й успішно вчора зробив.
До слова повім, що в місті, котре не менш від Ужгорода претендує на звання столиці Закарпаття, вже давно цвітуть дерева.
Якщо ж говорити про технологію поїздки (про що згадати на початку оповіді), то їздив туди й назад на один день часу. Електричками "Львів-Мукачево" й навпаки (туди 7:02-11:05 год., назад 16:40-20:45 год.)
Відправляються "залізні собаки" із Головного залізничного двірця (головного, а не приміського!) і вартують близько 22 грн. за поїздку в одну сторону (третій клас, сидячі місця).
За чотири години дороги можна побачити: дороги, заводи, поля, мости, гори, річки, хати :)
А також проїхатись кількома тунелями. І побачити, як будують додатковий шлях для потягів через Бескидський тунель, що на межі Львівщини і Закарпаття.
По приїзді в Мукачево було розраховано по часові, що варта відвідати. Замок у ці плани не ввійшов, так як хотілось багато іншого побачити. Бо в самому замку бував не раз, до того ж воджу інколи там екскурсії (коли прибуваю з туристами) й, відповідно, почуваюся там своїм. Хотілося відвідати ті місця, про які знаю, але не так добре. Як на мене, завжди варто мати чітку уяву про те, за що говориш. До того ж у кінці місяця планую їхати в Мукачево (юридична назва - МукачевЕ), по справах робочих.
Перше, що вразило у місті (окрім квіту на деревах) - це залишки старовини у вигляді пожежних гідрантів.
Друге, що вразило - це мукачівські дворики. Тут вони скоріше нагадують вулички всередині будинків.
У кожному місті саме дворики будинків вважаю його "душею". Не музеї, туристичні проспекти, магазини, а саме дворики.
Згодом піде мова про один із найцікавіших.
"Душею" міст (чи духом?) можна також назвати храми. Якщо у Львові багато католицьких будівель, але діючих уніятських церков, то в Мукачеві поєднані православ'я, католицизм, а також є громада реформатів (кальвіністів).
Вашій увазі фото цікавих місць, само собою :)
Однією із домінант архітектури центральної частини міста є римо-католицький костел святого Мартина. Богослужіння у ньому відправляються кількома мовами по черзі: українською, угорською, словацькою. Сам костел побудований і перебудований у готичному стилі (трохи й неоготичному - додам, щоб не мати шквалу критики, адже я НЕ архітектор, а таке пишу :)
Знаю, що тут під аркбутанами є бічні нефи. Архітектори, тіштесь знайомим словам :)))
Обабіч костелу, відразу ж у його дворі присутня капличка XVI-го століття (на радянській табличці затерта одиниця, напевно, щоб зробити будівлю старішою на століття :)
Напевно, і вам цікаво, як цей костел виглядає зі-середини. Хоч двері туди були зачинені, та за склом побачив таке:
Після відвідин костелу, якщо так можна сказати, вирішили оглянути інші визначні місця. Увагу привернула наступна вежа:
(В Мукачевому, до речі, часто чути російську мову й іноді вивіски на магазинах теж не-по-нашому).\
Біла вежа належить костелу реформатів (протестантської громади міста).
Зверніть увагу: на вершині немає розп'яття або простого хреста.
Над входом у храм є стара таблиця на латині. Перевірте свої знання латинки, прочитавши це:
Само собою, подаю і переклад напису, котрий вже постаралися зробити добрі люди :)
Опісля на вулиці Духновича побачив цікавий герб із гаслом:
Біля центральної частини міста є і свій... танк. Тут також пам'ятають буремні події 2-ї світової війни.
Якраз коли робив світлину, одна стара пані запитала мене, чи не знаю я, що то за дерево (фото нижче)?
Ясний перець, не знав :)
Але дві інші пані, що проходили поряд, люб'язно запевнили її (й одночасно мене), що то дика черешня :)
Тепер допомагатиму порозумнішати :)
Не всі знають (хоч і багато чули) про слово "реставрація". Для того, щоб зрозуміти, що це таке й навіщо вона потрібна, погляньте на наступне фото.
Тут будинок відреставрований наполовину (з лівої сторони). Але реставрація, як на мене, надто сучасна. Але добре, що й така є.
Тільки що ви побачили, що стається, коли за будинком не доглядати та не відновлювати старовинну архітектуру. Якщо ви від цього хоч трохи порозумнішали - тоді вітаю! :)
Туристичним центром Мукачева є бульвар Миру. Це пішохідна зона з кількома пам'ятниками. На початку її стоїть пам'ятник угорському живописцю Міхаю Мункачі (наголос: мУнкачі). Поруч є художня школа, названа його іменем.
Це був воістину цікавий та ґеніяльний художник. Наприклад, коли він малював картину "Голгофа", то наказав своїм учням прив'язати себе до хреста й залишити так. Щоби учні ж відтворили реалістичність Христових мук.
Картина (з Вікіпедії):
Розіп'ятий художник (в останній момент його зняли, щоб не вмер зовсім), фото із тієї самої художньої школи:
Приміщення художньої школи розміщене в палаці родини Ракоці - геройської князівської родини угорського народу.
У приміщенні всередині фотографувати не забороняли. Більше того, чергова школи провела коротку екскурсію школою і розповіла про Мункачі.
Цікаво, що всередині зберігся старий світильник із оленячими рогами. Називається така річ "мелюзина".
Зізнаюся, що фото погане, але приблизне уявлення дає.
Інтер'єр закладу дуже навіть гарний:
Старий світильник (іще один, але вже не мелюзина, а просто старезний світильник):
У цій же школі проходила виставка дітей-випускників школи (дітям десь по 15 років). Одна із дипломних робіт:
А тепер трохи антиреклами :)
На запитання "чому так?" чергова відповіла "довго гроші йдуть" :)
Із двору школи є цікавий вид на міську Ратушу:
А в центрі міста є відомий багатьом пам'ятник... сажотрусу (у персонажа цікаві риси обличчя, до речі):
Очевидно, що професія була колись популярною (втім, не тільки в Мукачевому). На пам'ятнику потертий ґудзик - "на щастя". Дурний забобон, як на мене, але нікому цього робити не забороняю. Всім-бо інколи хочеться повірити у краще. Та й самонавіювання (і самообман) інколи приносять користь :)))
Окремої уваги заслуговує супутник пана - кіт :)
Поруч пана сажотруса помітили цікавий дворик. Його можна вважати своєрідним музеєм. Тут було щось особливе...
Навіть попри те, що ворота здаються непримітними:
Хоч і двір на кодовий замок, але на наше щастя, туди проходив місцевий пан із лісопедом. І вдалося безперешкодно пройти.
Між іншим, на Закарпатті велосипед називають "біциглі" :)
Повертаймося до дворика. Здивувало навіть дуже те, що у під'їзді присутня... скульптура. І то в райцентрі!
І старі розписи, які ентузіясти хочуть відновити:
В цьому ж дворику місцева жіночка поцікавилася з балкону, чого ми сюди прийшли. Відповів, що зацікавив той дворик. Пані сказала, що сюди приходить багато людей, особливо іноземців.
А почувши, що зі Львова гості, перепитала, чи "спокійно у нас". Почувши ствердну відповідь, вона попросила берегти спокій, бо "єслі у вас нє будєт спакойна, то і у нас тоже..."
А також сказала, що писання говорить: "будуть часи, коли люди проситимуть миру, а його не буде". Подробиці не уточнював і тему розмови вирішив не розвивати. Зробилося якось печально. Подякувавши, покинув дворик.
При виході звернув увагу на дверні ручки (вхідна брама):
Однією із головних пам'яток є вище згадана Ратуша (фото з Вікіпедії):
Годинник на вежі працює кожні 15 хвилин.
А от не менш цікавим є подвір'я Ратуші (міської ради), куди можна вільно зайти:
Іще гордістю Мукачевого є річка Латориця, при якій установлений пам'ятник в пам'ять про загиблих людей під час повені 2008-го року.
Окрім центру міста, випала нагода поблукати вуличками й підійти до жіночого православного монастиря святого Миколая.
Дорогою вдихав чисте повітря із весняними пахощами. Думав "навіть заради таких моментів варто жити..."
Дорогою побачив автентичну хатинку із глиняною черепицею:
Сам монастир простий в архітектурному плані, але досить цікавий.
Із його двору можна побачити гарну панораму Мукачевого.
А при саду цього ж монастиря є цікава побудова із... флюгером:
Одна із монахинь висловили побоювання через те, що проводиться фотозйомка, але не забороняла це робити. Побоювання стосувалися того, що десь п'ять років тому одна група докладно знімала на фото й відео подвір'я храму, але не саму церкву. І після того за одну ніч в Мукачевому пограбували аж... вісім церков. Злочин і досі не розкритий. Інформація, по правді вразила. Здивувало, що грабували саме церкви, а не банки чи що там ще заведено.
Оскільки п'ять з половиною годин виявилося замало для оглядин міста (це вже говорить про те, що є на що подивитися і туди їхати варто).
Назад поверталися також подібною електричкою. Дорогою побачили гарну настанову, що стосується не лише реклами, а й екології та патріотизму:
По лівій стороні - партизани у лісі :)
На цій ноті можна завершити оповідку про одноденну подорож до Мукачева. Погода сприяла насолоді подорожжю. Сьогоднішня сприяє хіба що "поспати".
Відсипайтесь, любі читачі, поки є така нагода ;)