Бармен Льоша
· Олександр Бойченко
Бармен Льоша
- И вот вы меня опять удивили, а я вас за это сразу узнал.
- А я спочатку вас відразу впізнав, і саме цим ви мене здивували.
- Дайкири?
- Папа добле.
І в такий спосіб, після восьмирічної перерви, відновилося моє знайомство з барменом Льошею.
З різних причин ні Європа, ні Туреччина, ні Крим нашій родині цього літа не світили. Залишалася Україна. Тобто Затока. І тут ми згадали, як добре нам колись відпочивалося в халупці нічим не примітної бази майже на самому вістрі Будакської коси. Халупки стояли там безпосередньо на пляжі, а це, власне, і є моя головна вимога до моря. Бо коли хоч би й не халупки стоять не на пляжі, тоді на пляж треба збиратися. А перш ніж збиратися, треба випити кави й закурити. А коли вже вип’єш кави, покуриш, збереш підстилки і всіляке таке, виявляється, що до сніданку менше години, і ходити туди-сюди немає сенсу. А після сніданку пляж рясно заростає квітами життя - і день, вважай, пропав.
Інша справа - халупка на пляжі. О 6-й ранку очі розліпиш і поплив. Або й навпаки. І до сніданку так наплаваєшся, що решту дня можеш із чистим сумлінням ховатися в тіні Льошиного бару. Ну гаразд, не цілу решту. Ще разок-другий побродиш між тілами, дискусій послухаєш:
- Синку, посидь трохи, обсохни. Он, дивись, кораблик.
- Де?
- Тамо, глухий чи що?
- Мамо, це не кораблик, це катамаран.
- Коротше, у воду полізеш - уб’ю!
Але увечері вже точно - до Льоші, чий бар так вдало пришвартований між корпусами, що життєрадісний ідіотизм навколишніх дискотек до нього не долинає. А якби й долинав, то Льоша завжди протиставить йому якийсь «Аквариум» чи «Машину времени». Бо Льоша любить старий російський рок. Та й чого би звільнений у запас капітан російської армії і взагалі громадянин Росії мав його не любити? Зрештою, якщо попросити, то замість російського року Льоша знайде для вас американський джаз. І з поправкою на погодні умови та ваш настрій сам підшукає у бортовому журналі відповідний коктейль. Може, навіть і Молотова.
...Вісім років мов хвиля з берега злизала - і ми знову тут. Притлумивши страх розчарування, я починаю обхід території. Халупки на місці - красота. А що на пляжі? «Плачеш, плачеш! А як я казала не лізти, то ти не плакав, тільки ліз і ліз». Порядок. Туалет, умивальник, душ - також без видимих змін. Тепер обережно обійти їдаленьку з лівого боку... Є!
- Привіт, - кажу. - Давненько я у вас антиспекотних коктейлів не замовляв.
- И вот вы меня опять удивили...
Потім, після дайкірі, Льоша зізнався, що здивував його - і допоміг мене впізнати - викличний дисонанс між моєю індо-іранською зовнішністю та «чистейшей украинской речью». Потім, після суміші «імені Джеймса Івановича Бонда», я похвалив Льошу за те, як він вимовляє зовсім не прості для російського офіцера «смачного» і «ще чогось бажаєте». Потім, під просто «джим бім», Льоша розповів про свою службу на кордоні з Китаєм. Потім, під «бетон», я погодився з усім, що Льоша сказав про Ющенка, а він - з усім, що я сказав про Януковича. Потім, під «шелковые трусики», ми трохи послухали «Аквариум» і «Машину времени» та понарікали, як іноді потрафлять скурвитися «герои вчерашних дней». Потім Льоша збігав за гітарою і далі наливав, плутаючи рецепти. Я ж йому, плутаючи акорди, грав «Плач Єремії» і «Мертвого Півня»...
А більше, наскільки пригадую, нічого доброго в історії російсько-українських стосунків і не було.