Із щоденника Сергія Федаки. Мідянка

[andrijlyubka]

Минулого року найвідомішому з нинішніх закарпатських поетів Петрові Мідянці виповнилося 50. На Закарпатті шанують не особистості, а посади. Петро сам плоть від плоті цієї селянської в своїй основи спільноти. Він принципово не схильний піарити себе. Має надто багато від Сковороди, Діогена. Була би міцна бочка, а без інших витребеньок мож жити. Хоч під ювілей можна було би вибити собі пристойний збірник вибраного за бюджетний кошт, марамороський відлюдник цим не переймався. "А воно мені треба, Сергію?!" Загалом-то, коли талант є, він не потребує щорічного нагадування про себе. Він не потребує взагалі якихось сплесків уваги навколо себе, епатажу і хороводів. "Быть знаменитым некрасиво," - писав інший поет.

Цього потребує публіка, але не сам автор. Бо це лестить нашій провінційній свідомості: є і в нас поет екстра-класу, визнаний у навколишніх столицях. Значить, і ми в Європі. Точнісінько так Україна пишається братами Кличками чи А.Шевченком, хоча при чому там ми? Суспільство не має до їхніх перемог якогось прямого відношення. Так і Петро став відомий завдяки Києву, після чого його визнала й отча земля. Відбувся ювілейний вечір в обласній бібліотеці, а перед самим Новим роком - презентація книжки "Ротонда в поета”. Автори - двадцятилітні Вік Коврей, Лесь Белей і Андрій Любка. Вік зараз сільський вчитель, як і Петро, Лесь аспірант київського Інституту мовознавства, Андрій - між небом і землею. Можливо, для поета то і є найприродніший стан.

Продовження - у спільноті:za_nebesa 
Приєднуйтеся до неї!