Крила Ікара .
Твір опубліковано у журналі "Дніпро", №4 за 2013рік.
http://www.dnipro-ukr.com.ua/ednipro.html
Час грав проти нього. Та яке там грав, часу просто не лишилося. Усі строки було зірвано, а показати нічого. На папері і комп’ютерних моделях все було гарно, але реальність мало цікавилась теоретичними викладками, математичними очікуваннями та ідеальними моделями. Як завжди. Професор Філіп Хіггінс стомлено похитав головою. Лишився тиждень. І якщо він нарешті не досягне прориву проект згорнуть, а вибити фонди ще раз стане дуже складно. На Землі закінчувався процес відновлення і людство все частіше піднімало погляд до далеких зірок. Перельоти в середині рідної системи все ще були складною та дорогою справою, але технологія частотних гравітаційних двигунів вдосконалювалась день у день обіцяючи зробити міжпланетні подорожі доступними кожному. Але далекі зірки від цього не ставали ближчими. Прорва порожнечі, що відділяла одну систему від іншої ставила хрест на мріях людства про між зоряні подорожі.
«Ніщо не може рухатись швидше за світло» - вже майже як двісті років записано у підручниках фізики. Та на щастя знайшлися люди які прогуляли цю лекцію і тепер змагались за правду з Природою. Одним з них і був професор Хіггінс. Були і інші як наприклад Джеремі Крайтон. Та хай як багато знання вклав у голову Філіпа професор Крайтон, зараз старший товариш помилявся. Мезонне поле - реальність! Реальність доведена лабораторними іспитами! А теорія бульбашки надто небезпечна. І навіть якщо, теоретично, можна вирішити проблему перегріву, одразу після того як людство навчиться пірнати до ядер зірок. Прискорення у нормальному космосі це всеодно, що намагатися рухатись на гоночному боліді по бездоріжжю. І хай який броньований той болід, маневрування та навігація будуть унеможливлені. Навіть у най сміливіших теоріях. А що станеться коли бульбашка зіткнеться з астероїдом чи кометою яких повно у сфері Оорта? Ну припустимо тут ще можна якось примудритися прокладати курси з мінімальною ймовірністю зіткнення. Мінімальною. Не нульовою. І вже така ймовірність це дуже погано для космічних подорожей. Про вірогідність зіткнення у відкритому космосі годі і казати, таке не спрогнозуєш. А що станеться коли зіткнуться два корабля? Враховуючи те, що через колосальну потужність потрібну для дестабілізації шматка Всесвіту планується будувати пускові та гальмові ретранслятори, зіткнення на початкових та кінцевих відрізках шляху неминучі. Звісно ймовірність поломки є в кожного механізму. І з ускладненням системи вірогідність зростає. Та все ж мезонний стрибок набагато безпечніший, вимагає менше енергії, дає можливість навігації та маневрування. ....
Твір видано Трохи згодом дам лінки на видання.
http://www.dnipro-ukr.com.ua/ednipro.html
Час грав проти нього. Та яке там грав, часу просто не лишилося. Усі строки було зірвано, а показати нічого. На папері і комп’ютерних моделях все було гарно, але реальність мало цікавилась теоретичними викладками, математичними очікуваннями та ідеальними моделями. Як завжди. Професор Філіп Хіггінс стомлено похитав головою. Лишився тиждень. І якщо він нарешті не досягне прориву проект згорнуть, а вибити фонди ще раз стане дуже складно. На Землі закінчувався процес відновлення і людство все частіше піднімало погляд до далеких зірок. Перельоти в середині рідної системи все ще були складною та дорогою справою, але технологія частотних гравітаційних двигунів вдосконалювалась день у день обіцяючи зробити міжпланетні подорожі доступними кожному. Але далекі зірки від цього не ставали ближчими. Прорва порожнечі, що відділяла одну систему від іншої ставила хрест на мріях людства про між зоряні подорожі.
«Ніщо не може рухатись швидше за світло» - вже майже як двісті років записано у підручниках фізики. Та на щастя знайшлися люди які прогуляли цю лекцію і тепер змагались за правду з Природою. Одним з них і був професор Хіггінс. Були і інші як наприклад Джеремі Крайтон. Та хай як багато знання вклав у голову Філіпа професор Крайтон, зараз старший товариш помилявся. Мезонне поле - реальність! Реальність доведена лабораторними іспитами! А теорія бульбашки надто небезпечна. І навіть якщо, теоретично, можна вирішити проблему перегріву, одразу після того як людство навчиться пірнати до ядер зірок. Прискорення у нормальному космосі це всеодно, що намагатися рухатись на гоночному боліді по бездоріжжю. І хай який броньований той болід, маневрування та навігація будуть унеможливлені. Навіть у най сміливіших теоріях. А що станеться коли бульбашка зіткнеться з астероїдом чи кометою яких повно у сфері Оорта? Ну припустимо тут ще можна якось примудритися прокладати курси з мінімальною ймовірністю зіткнення. Мінімальною. Не нульовою. І вже така ймовірність це дуже погано для космічних подорожей. Про вірогідність зіткнення у відкритому космосі годі і казати, таке не спрогнозуєш. А що станеться коли зіткнуться два корабля? Враховуючи те, що через колосальну потужність потрібну для дестабілізації шматка Всесвіту планується будувати пускові та гальмові ретранслятори, зіткнення на початкових та кінцевих відрізках шляху неминучі. Звісно ймовірність поломки є в кожного механізму. І з ускладненням системи вірогідність зростає. Та все ж мезонний стрибок набагато безпечніший, вимагає менше енергії, дає можливість навігації та маневрування. ....
Твір видано Трохи згодом дам лінки на видання.