Вторая часть текста жалобы свящ. Д.Сидора в Высший спец суд Киева на 6 сентября
Продовження. Друга частина скарги свящ. Димитрія Сидора в Вищий сецсуд Києва.
Але, що важливо знати, СБУ в Закарпатській області через тиск свого керівництва в лиці В.Наливайченко не захотіло, чи боялося виконати вказівку І.Зарева, і терміново направлялозамовну, грубо сфабриковану, кримінальну справу № 449 прямо в суд, з традиційною їх впевненністю, що суддя змушений буде любим чином уже сам “знайти» у діях Димитрія Сидора передбачені у якості складу злочину умисел та мету по відокремленню Закарпаття від України. З цим замовленням суддя І.В. Стан грубо але “справився”. Про це і президент В. Янукович публічно заявив, що лиш 0,2% справ в українських судах виграє підсудний, а решта - це переповнені українські тюрми. Але без доведених мені, Димитрію Сидору умислу і мети не було підстав пред’являти звинувачення у скоєні злочину, передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України. Але хвороблива ситуація в українських судах, про що засвідчив і ЄС, продовжується у вигляді грубих порушень судами прав і свобод громадян держави.
До цього аргументу, ще на самому початку процесу нами судді І.В. Стан аргументовано булоспростовано пред’явлене слідчим СБУ Денисом В.М. та прокурором Фотченком С.П. звинувачення мене, Димитрія Сидора, в тому, що нібито всюди і всюди, і тільки я, і тількиособисто:
1) сам написав проект Меморандуму та сам організував і 25 жовтня 2008 р. сам провів у Мукачеві 2-й Європейський Конгрес Підкарпатських Русинів;
2) сам розповсюдив через мережу Інтернету та пресу проект Меморандуму;
3) сам «протизаконно” згадував у тексті колегіального проекту Меморандуму доленосних для Закарпаття подій, які мали місце 21 грудня 1918 р., 10 вересня 1919 р. та 22 листопада 1938 р.
Перші два пункти судом визнано як не доказані. А третій пункт: згадування історичних правових подій аж ніяк не є закликами до відновлення суверенної республіки Підкарпатська Русь, яка існувала до 22 січня 1946 року, окремо від України.
Зрозуміло, що суддя І.В. Стан не насмілився зняти із мене всі звинува-чення від СБУ, бо це вело до дорого коштуючого суддям конфлікта з спец-службами, памятаючи сумний досвід львівського судді Зварича. Однак, як стало це очевидним, не зміг суддя на протязі майже трьох років знайти переконливі докази, якими б отримати законні підстави “чисто” виконати політичне замовлення і звинуватити мене, Димитрія Сидора, у вчинені злочину, передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України, якого я реально не вчиняв.
Це й змусило суддю І.В. Стан написати у вироку, що саме у тій самій частині проекту Меморандуму, яку я особисто, статутно, тобто, обовязково мав зачитати, для її обговорення делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів, нібито ймістяться зразу ті самі, йому потрібні, таємничі, добре приховані, але експертами та суддею виявлені, заклики аж... до відокремлення Закарпаття від України, але зовнішньо - заклики були у формі виразів Меморандуму “у складі України”. Саме тому, тобто з недоведеною в суді метою та умислом, нібито саме цим, обов'язковим статутним для конгресу прочитанням одного лиш запропонованого мені русинського текступроекту у формі виразів Меморандуму “у складі України”, який нібито і міститьприхований текст, що містився також, на думку експертів, і в моїй голові, я, Димитрій Сидор, і закликав непрямими закликами учасників цього конгресу до вчиненняякихось протиправних дій, направлених нібито на відокремлення Закарпаття від України. Але, як підтверджено в суді, цих закликів ніхто не чув, не розумів окрім СБУ, прокуратури та судді І.В. Стан, який, до цієї фабрикації, ще й безцеремонно перетворив “непрямі заклики” експертів у вже в прямі заклики.
Адже ці т.з. “непрямі заклики” ніхто з делегатів-русинів не лиш не чув, але й зовсім не розумів, і навіть не підозрював про їх існування, (бо ніхто з делегатів не згадував ні про границі, ні про відокремлення Закарпаття від України), то висновки як експертів так і судді очевидно замовні.
Треба було такий абсурд СБУ підняти до рівня політичних звинувачень на підставі висновків, отриманих через півроку, в 2009 році, вже після конгресу, лінгво-експертами, які замовно їх “знайшли”, в формі утаємничених прихованих закликів, і вже цинічно, заднім числом, суддею інкримінувати мені злочин по ст.110 КК вже у формі прямих закликів. Аж дуже показово, що самі ж експерти в суді вперто десять раз відмовилися дати мені та моїм адвокатам лінгвістичне чи юридичне їх визначення ними придума-них “непрямих закликів”. Що означають “непрямі заклики? У відповідь у експертів була мовчанка. А прокурор, який підтримав звинувачення від СБУ, маючи в розпорядженні лиш фантастичні висновки експер-тівлінгвістів, не поставив їм, експертам, ані одного запитання, що було показовим про примітивний рівень звинувачення та невідповідний міжнародному праву рівень ведення судових процесів та судових досліджень.
8. Вирок судді І.В. Стан незаконний ще й з наступних міркувань. З не названих ним і не обгрунтованих мотивів, демонстративно не взяв він до уваги мої покази, як підсудного, та навіть всіх допитаних 27-ми свідків, які були прямими учасниками підготовки проекту Меморандуму та делегатами 2 ЄКПР. Натомість, взяв до уваги покази відкритих антирусинів-націоналістів, (які родом з Галичини), та ще й такі, які не були учасниками 2 ЄКПР.
27 свідків, які були учасниками підготовки проекту Меморандуму та делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів, на допитах в СБУ та суді одностайнопоказали, що проект Меморандуму було написано колегіально спеціальною групою русинів. На самому конгресі його постатейно обговорено й прийнято двома співголовами та 109-маделегатами. На 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Русинів делегати зібралися з єдиною метою та доведеним на суді однозначним мирним умислом: спонукати депутатівЗакарпатської обласної ради, про що свідчить головний документ конгресу - лист до депутатів облради, (додаток №2) та спонукати офіційний Київ, визнати, накінець,компактно проживаючу в Закарпатті русинську національну меншину в Україні тареалізувати згідно закону прийняте успішно 1 грудня 1991 року на Всезакарпатськомумісцевому референдумі, у формі плебісциту, рішення про відновлення автономності Закарпаття у складі України. (Успішно, значить, прийняте числом 78%, тобто більше двох третин, як і вимагалося Законом УРСР від 3 липня 1991 року про (місцевий державотворчий) референдум від 1 грудня 1991 року).
Однак суддя Стан І.В., з не названих ним і не обгрунтованих моти-вів, демонстративноне взяв до уваги мої покази, як підсудного, покази всіх допитаних 27-ми свідків, які булипрямими учасниками підготовки проекту Меморандуму і делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів, та навіть лист-звернення до депутатів Закарпатської облради. А 109 делегатів-русинів не тільки обговорювали та голосували, але всі поставили навіть свої власні підписи під прийнятим документом, і ці матеріали знаходяться в суді. Набезпідставну думку судді І. Стана, я, підсудний Димитрій Сидор, та всі інші вищезгадані свідки, які причетні до проекту Меморандуму та голосування за нього, нібито недостатньо обізнані в правознавстві, а тому не розуміли що писали та що обговорювали і що приймали.Але раз так, то звідки у них (нав'язані слідчим) нібито зрозумілі делегатам та мені, по висновкам експертів, якісь навіть приховані умисли та утаємничена мета, котрі “викриті” експертами, та котрі судом прийняті за чисту монету, взяті за головний доказ, а непрямі приховані “заклики” І.В, Стан перетворив собі безпідставно на “прямі заклики” і повторив свою трансформацію висновків експертів три рази (с.1,2,3.).
Суддя І.Стан грубо відкинув той факт, що серед свідків-русинів є два доктори наук (вони ж професори - І.Туряниця та І.Кривський), п’ять кандида-тів наук (в їх числі я, Димитрій Сидор), чотири заслужені вчителі або заслу-жені працівники науки України, чотири були та є депутати міської, районної або обласної ради (в їх числі і я, як депутат обласної ради), десятки мають вищу освіту. А свідок Сергій Бисага до недавнього часу десятками років завідував Мукачівським райвідділом освіти. Тому вони, учасники конгресу, добре розуміли що писалосяними в проекті Меморандуму, та за що вони проголосували разом з іншими делегатами одностайно. А свідок Кузьо І.В., який був гостем 2 ЄКПР, має вищу юридичну освіту та 20-річний стаж роботи на посаді прокурора, являвся на той час представником Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини в Закарпатській області.
На противагу цим незаперечним фактам суддя Стан І.В. тенденційно взяв до уваги показилиш свідків-націоналістів відкритих антирусинів, які родом з Галичини, якФАЛЬШИВИХ свідків звинувачення зі сторони СБУ, які не більше обізнані у правознавстві, чим делегати конгресу, оскільки деякі з них працюють лиш тренерами на кафедрі фізкультури Ужгородського національного університету та тягаються по націоналістичним мітингам. Але їх злочин у цій справі очевидний, як свідків свідомо фальшивих, бо вони навіть не були на 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Русинів, а їхні покази звелися ними довираження власної суб'єктивної думки, яка у них виникла на підставі простої інформації, отриманої із Інтернету або з власної націоналістичної антирусинської преси стосовно 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів та “московського попа”. Але при цьому саме їх фальшиві покази були суддею прийняті як “головні та справедливі”, адже їх запропонувало саме СБУ. Причому, суддя у вироку, що є злочином, приписав їм покази проти мене, які вони зовсім не давали. Ось чому суддя протизаконно за більше 30 днів після винесення вироку так і не дав мені і моїм адвокатам ознайомитися з протоколами судових засідань бо розумів, що так легко буде виявити зловживання суддею своїм положенням. Допускаємо, суддя за вище 30 днів підправляв протоколи та стирав деякі місця з аудіо записів судових засідань.
Навпаки, всі вони, націоналісти, як один, підтвердили кожний особисто в суді на мое питання:чи вони чули щоб я, підсудний, закликав людей міняти границі України, відповіли: НІ. (слухайте аудіо запис). Крім цього, лінгво-експерти, замовні висновки яких стали стержнем мого звинувачення, вперто відмовлялися на суді відповідати на мої питання та на вище десять питань адвокатів. А другі незручні для них наші запитання суддя грубо просто знімав, щоб уникнути руйнування замовної кримінальної політичної справи №499. Грубе зняття суддею наших простих, але незручних питань до експертів - це “ноу-хау” українського судочинства, яке у грубій формі порушувало мої права всі три роки судових процесів, згідно п.10 Європейської конвенції про основоположні права і свободи”.
9. Замісто доведених доказів, в якості моєї вини, суддя І.В. Стан просто свідомо сухо переписав дуже багато тексту з вільного Коментаря стосовно ст. 110 КК України та переписав майже слово в слово текст звинувачення від СБУ. А фраза про реалізацію вимоги русинів “в складі України” що повторюється в Меморандумі чотири рази, свідомо, ні разу не процитована, ні слідчим, ні прокурором, ні суддею і не включена суддею у вирок.
В цій нездоровій українській ситуації суддя Стан І.В. просто не міг інакше вести себе і не міг інакше виконати дане йому політичне завдання з Києва. Тому у написаному ним вироку, по причині реальних доказів моєї вини, в якості доказів моєї вини просто переписав дуже багато сухого тексту з вільного Коментаря стосовно ст. 110 КК України та переписав текст звинувачення від СБУ, щоб, наливши водички та сіючи словесну полову, приховати цим свою неспроможність довести мою вину, як підсудного.
Але, як написано у ст. 110 КК України та її Коментарі, обов’язковою ознакою являються «умисел» та «мета», а саме їх суддя Іван Стан і не довів це ні мені, ні моїм адвокатам, ні завжди повному залу суду людей, які мали можливість оцінити цинічність цього судового політичного антирусинського процесу.
Отже, слідчий СБУ Динис В.М. та прокурор Фотченко С.П. у написаних ними безпідставнихобвинувальних висновках, а суддя Стан І.В. у переписа-ному від них, майже буква в букву,текст вироку, так і не довели, що я, Димит-рій Сидор, зачитуючи на 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Руси-нів текст проекту Меморандуму робив це нібито з умислом та метою, чита-ючи відкрито в тексті 4 рази реалізувати вимоги русинів “в складі України”, а нібито думав і закликав навпаки. За замовними висновками експертів, написано, що я підступно думав та нав'язував другим людям “непрямі заклики” (?) відокремити Закарпаття від України і, таким чином, порушити її кордони. Але що означають “непрямі заклики?
Нікому, крім СБУ, неможливо виявити в тексті Меморандуму, де містять-ся чотири разові явні вимоги саме “в складі України”, придумані проти мене в суді, умисел чи мету, «відірвати Закарпаття від України”. Не міг я породити своїми діями навіть у сні не лиш склад такогозлочину, але навіть подію зло-чину. Але коли вирок писали в СБУ, то котрий суддя ризикне не погодитися.
А фраза про реалізацію вимоги русинів “в складі України” що повторюється Меморандумі чотири рази, свідомо ні разу не процитована ні слідчим, ні прокурором, ні суддею і не включена суддею у вирок. Чому і є цей вирок проти мене правовим нонсенсом і грубим політичним замовленням!
10. Суддя Закарпатського апеляційного суду І.В. Стан в кримінальній справі №499, де головним аргументом русинів був нереалізований референдум 1 грудня 1991 року, не взяв до уваги цей факт. (а 11 вересня 1997 році на території України вступили в силу положення “Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”.
Суддя не взяв до уваги й те, що законно проведений Закарпатською обласною радою місцевий державотворчий референдум 1 грудня 1991 року породив свої законні правові наслідки, вищі від молодшої від себе Конституції 1996 року, яка не має зворотньої дії і сама може бути затверджена таким же самим референдумом.
Суддя Закарпатського апеляційного суду І.В. Стан в суді першої інс-танції, складаючи вирок суду, цитуючи статті Конституції та інші закони, свідомо не взяв до уваги вимоги “Закону про референдуми в УРСР” від 3 липня 1991 року, той факт, що 1 грудня 1991 року відбулися одночасно саме два законні референдуми: Республіканський (всеукраїнський) та місцевий (загально обласний в Закарпатті).
Вони були проведені згідно “Закону про референдуми в УРСР” від 3 липня 1991 року, та й тим попереднім Законом, що породив його, а саме - «Законом про порядоквиходу із СРСР» від 3 квітня 1990 г., які мали юридичну силу Закона в Україні до моменту розпаду Радянського Союзу - до 10 грудня 1991 року.
А про це свідчить такий факт: Біловезька угода від 8 грудня 1991 г. вже 10 грудня 1991 року була ратифікована Верховною Радою УРСР (Україною) в 1991 році, і стала саме з 10 грудня 1991 року частиною українського законодавства.
Ось її текст: «Мы, Республика Беларусь, Российская Федерация (РСФСР), УРСР(Украина), как государства - учредители Союза ССР, подписавшие Союзный Договор 1922 года, далее именуемые Высокими Договаривающимися Сторонами, констатируем, что Союз ССР как субъект международного права и геополитическая реальность, прекращает свое существование.
(Преамбула цієї Угоди подана в додатку №8).
Саме ж ПРОГОЛОШЕННЯ незалежності України в серпні 1991 року лиш прискорило, але не змінило порядок вимог закону СРСР і УРСР.
А в «Законі про порядок виходу (УРСР) із СРСР» читаємо:
«Статья 1. Порядок решения вопросов, связанных с выходом союзной рес-публики (УССР) из СССР в соответствии со статьей 72 Конституции СССР, определяетсянастоящим Законом.
Статья 3. ...В союзной республике (УССР), на территории которой имеются местакомпактного проживания национальных групп (русини), составля-ющих большинство населения данной местности (Закарпатська область) при определении итогов референдума результаты голосования по этим местностям учитываются отдельно (Всезакарпатським референдумом 1 грудня 1991 г. 78%).
Статья 6. ..В союзной республике, имеющей в своем составе ... места ком-пактногопроживания национальных групп (русини, Закарпаття), упомяну-тых в части второй статьи 3 настоящего Закона, итоги референдума рассмат-риваются Верховным Советом союзной республики совместно с соответ-ствующими Советами народных депутатов (Закарпатською облрадою).
Статья 7. Верховный Совет союзной республики представляет Верховному Совету СССР итоги референдума. Верховный Совет союзной республики (УССР), имеющей в своем составе ... места (Закарпаття) компактного проживания национальных групп (русини), упомянутых в части второй статьи 3 настоящего Закона, представляет в Верховный Совет СССР итоги референдума … по месту (Закарпаття) компактного проживания наци-ональных групп (русини) с выводами и предложениями соответствую-щих органов государственной власти (Рішення референдуму 1991 р. та Проект Рішення Закарпатської облради проЗакарпаття, як спеціальну самоврядну територію знаходиться в судовій справі).
Статья 13. Выходящая республика (УССР из СССР) обязана соблюдатьобщепризнанные принципы и нормы международного права, а также права и свободы человека, закрепленные в международных договорах, участником которых является СССР. ...Многосторонние и двусторонние договоры,заключенные СССР (“Про Закарпатську Україну) и находящиеся в силе на момент выхода союзной республики из СССР, продолжают действовать в отношении вышедший республики, если не будет достигнута договоренность об ином. (згідно ст.9 Конституції України, тільки Верховна Рада має право дати згоду на цей міжнародний договір “Про Закарпатську Україну”, як і кожний окремо договір,щоб він реально став частиною законодавства України, чого Верховна Рада України не зробила й до сьогодні, що не врахував суддя І.В. Стан).
Статья 14. … Во взаимоотношениях между выходящей республикой, с одной стороны, и Союзом ССР, а также иными союзными республиками, автоном-ными республиками, автономными образованиями и национальными группами (русини), упомянутыми в части второй статьи 3 настоящего Закона, с другой стороны, в течение переходного периодадолжны быть решены следующие вопросы:
1. определена судьба находящихся на территории республики объектов общесоюзной собственности....
7. согласован статус территорий (Галичина, Закарпатье, Буковина, Крым), не принадлежавших выходящей республике (УССР) на момент ее вступления в состав СССР (в 1922 г.); (Закарпаття до 1946 року автономна Республіка Закарпатська Україна-Підкарпатська Русь).
8. согласован статус территорий (Закарпаття), на которых компактно проживают национальные группы (русини), упомянутые в части второй статьи 3 настоящего Закона, с учетом результатов их волеизъявления на референдуме; (тобто 78% за спеціальний статус регіону. Про присутність і існування народа русинів