просто новий етап
ну от, я офіційно не маю роботи. майже рік праці на Волинських Новинах залишив величееезний відбиток у моєму житті. більше того: у моєму характері, звичках і поведінці.
і навіть попри те, що я винесла із цієї роботи силу силенну негативу (чого там гріха таїти), але зараз такий настрій, що хочеться згадати хороше.
я навчилася писати по суті. це передалося і на повсякденність: зараз я пишу і говорю тільки те, що несе якусь конкретну інформацію. а нащо ж забивати оце людям мозок сміттям?
я навчилася писати швидко. ну йоптидрова, а як же інакше? коли ти в один і той же день маєш писати про квн, проблеми стічної системи в Луцьку, реорганізацію дільничних лікарень у амбулаторії сімейного типу, конкурси краси і про те, як руйнуються памятки архітектури. і це в кращому випадку. треба писати вже і зараз. слів немає часу підбирати.тобто не було...
я навчилася не сприймати горе-критику. мені навіть казали, що я працюю на сайті, де коментарі читати цікавіше, ніж новини. інколи так і було) але коментатори ВН - це своєрідний прошарок суспільства. ці пітросяни раніше викликали в мене сум і відбивали бажання працювати взагалі. а зараз я не звертаю на це уваги) хоча багато коментарів щодо себе я памятаю.
я навчилася вловлювати суть. коли півтори години треба слухати повню ахінєєєю від чиновників, треба було вміти одразу про себе відсіювати непотрібну інформацію. таким чином я і в житті тепер автоматично сприймаю тільки важливу інформацію, суть. силу.
я навчилася раціонально використовувати свій час. ключове у цьому - раціонально. бо коли у такому ритмі працюєш, не можна витрачати його на непотріб.
я знаю багато людей. і хай там в мене розвивалася хронічна ненависть до них, це все-таки круто. до мене по імені звертається губернатор області, головний архітектор міста, депутати, чиновники різні, відомі люди. одні можуть на каву запрошувати, а один депутат може в 3 ночі просто так передзвонити)...
я працювала із хорошим колективом. мені пощастило, що я одразу почала працювати у виданні, яке читають. ВН - то найбільш рейтингове інтернет-видання області. ну, поки. видання працювало на мене, так як і я працювала на видання. то був взаємний обмін. хороший бартер..
я стільки всього побачила. я була на фестивалі у дніпропетровську, де виступали брейншторм, сплин, еванесенс, океани, расмус і багато інших крутих виконавців. я познайомилась із валєрою харчишиним))) і я наживо говорила із вокалістом улюблених Brainstorm'ів. я бачила, як у Києві відкривали Євро. я бачила, як горів ЦУМ. я була свідком багатьох хороших подій у рідному місті.
я ще більше полюбила Луцьк. я писала про історію його вулиць, про його архітектуру, про людей, які тут живуть. писала про причини його любити. Луцьк.
я полюбила людей. Толік, Оля, Альона; Грішина, Качаан, Котис, Ричук; Назарчік, .... про них я напишу колись окремо.
словом, дякую ВН за людей, події, досвід. то було хороша школа в житті, в саморозвитку.
а зараз...у мене просто новий етап у житті.
просто новий етап.
і навіть попри те, що я винесла із цієї роботи силу силенну негативу (чого там гріха таїти), але зараз такий настрій, що хочеться згадати хороше.
я навчилася писати по суті. це передалося і на повсякденність: зараз я пишу і говорю тільки те, що несе якусь конкретну інформацію. а нащо ж забивати оце людям мозок сміттям?
я навчилася писати швидко. ну йоптидрова, а як же інакше? коли ти в один і той же день маєш писати про квн, проблеми стічної системи в Луцьку, реорганізацію дільничних лікарень у амбулаторії сімейного типу, конкурси краси і про те, як руйнуються памятки архітектури. і це в кращому випадку. треба писати вже і зараз. слів немає часу підбирати.тобто не було...
я навчилася не сприймати горе-критику. мені навіть казали, що я працюю на сайті, де коментарі читати цікавіше, ніж новини. інколи так і було) але коментатори ВН - це своєрідний прошарок суспільства. ці пітросяни раніше викликали в мене сум і відбивали бажання працювати взагалі. а зараз я не звертаю на це уваги) хоча багато коментарів щодо себе я памятаю.
я навчилася вловлювати суть. коли півтори години треба слухати повню ахінєєєю від чиновників, треба було вміти одразу про себе відсіювати непотрібну інформацію. таким чином я і в житті тепер автоматично сприймаю тільки важливу інформацію, суть. силу.
я навчилася раціонально використовувати свій час. ключове у цьому - раціонально. бо коли у такому ритмі працюєш, не можна витрачати його на непотріб.
я знаю багато людей. і хай там в мене розвивалася хронічна ненависть до них, це все-таки круто. до мене по імені звертається губернатор області, головний архітектор міста, депутати, чиновники різні, відомі люди. одні можуть на каву запрошувати, а один депутат може в 3 ночі просто так передзвонити)...
я працювала із хорошим колективом. мені пощастило, що я одразу почала працювати у виданні, яке читають. ВН - то найбільш рейтингове інтернет-видання області. ну, поки. видання працювало на мене, так як і я працювала на видання. то був взаємний обмін. хороший бартер..
я стільки всього побачила. я була на фестивалі у дніпропетровську, де виступали брейншторм, сплин, еванесенс, океани, расмус і багато інших крутих виконавців. я познайомилась із валєрою харчишиним))) і я наживо говорила із вокалістом улюблених Brainstorm'ів. я бачила, як у Києві відкривали Євро. я бачила, як горів ЦУМ. я була свідком багатьох хороших подій у рідному місті.
я ще більше полюбила Луцьк. я писала про історію його вулиць, про його архітектуру, про людей, які тут живуть. писала про причини його любити. Луцьк.
я полюбила людей. Толік, Оля, Альона; Грішина, Качаан, Котис, Ричук; Назарчік, .... про них я напишу колись окремо.
словом, дякую ВН за людей, події, досвід. то було хороша школа в житті, в саморозвитку.
а зараз...у мене просто новий етап у житті.
просто новий етап.