шматок минулого
Шматочки моїх розмов/інтерв'ю з двома різними радіоведучими Луцька...трирічної давності орієнтовно.
- Ти зберігаєш записи своїх передач?
- Ні. Я знаю, що багато хто цим займається, зберігає, записує, робить архіви … Я цим не страждаю! Я провів передачу - все, закрили! Це як шматок ковбаси: він є готовий, ти його з’їв і все! Я ж не фотографую той шматок ковбаси, щоб потім показати дітям і сказати: «От, дивіться яку я ковбасу їв!!!» Тут аналогічно. Ти зробив продукт - подав його людям… ВСЕ!
***
- Що найбільше подобалось на радіостанції?
- Ковролін, запах мікрофону, в якого говорять люди, які курять (тобто він просмердівся цим всім, але він був благородний цей смак, запах). Всі ті перипетії, і коли ти матюкаєш те радіо за те, що на нього треба іти, при цьому відриваючись, наприклад, від сексу з коханою дівчиною; коли на годиннику 6:15, а на 6:30 тобі треба вже йти, і ти знаходиш в собі сили, за 14 хвилин фактично з іншого кінця міста добираєшся на роботу - своєрідний рекорд. Люблю за авантюру… Це, ніби, стрибки з парашуту - ти робиш один рух, а тебе перекидає в зовсім інший напрям! Так само і там - ти сказав одне слово - люди реагують на нього по-одному. Ти завів тему: «Всі баби дури», і ти вже наперед знаєш як поділяться два табори. Радіостанція покликана провокувати, дарувати все лише в яскравих фарбах і трішечки життєвих ситуацій: слів типу: «я», «маршрутка», «їхав», «прокинувся», «подзвонила мама»… Людям дуже приємно, коли ведучий говорить про своє особисте життя у прямому ефірі.