Вода.
Розкажу вам кілька страшненьких історій на ніч, щоби ви знали що для України питання питної води також актуальне.
Коли ми шукали місце поселення, одним із вирішальних факторів був наявність автономного джерела питної води, тобто криниця або свердловина з водою придатною до пиття. Не хотілося в життєво важливому питанні залежати від всіляких бюрократів, корупціонерів та дурнів. Дадуть тобі воду, не дадуть, якісно очистять чи знехтують і яку завтра ціну поставлять.
Але це виявилося більш складним питанням ніж може здатися на перший погляд.
Коли ми шукали місце поселення, була в нас думка оселитися в Запорізькій області за 20-40км від Азовського моря. З одного боку ціни не мають бути зависокі бо до моря далеченько, з іншого боку, навіть велосипедом до моря можна доїхати. Однак в усіх приазовських районах, криниць з придатною для пиття водою просто немає. До Бердянська з каховського водосховища викопаний канал довжиною 170км. І на всю цю велику територію фактично лише два джерела - Луначарське під Бердянськом і Ботієве. В усіх селах або водогін, який бере воду з каналу, або якщо його немає, то купують привозну воду, яку заливають в басейни. І хоча на території протікає багато малих рік як то Берда, Обитічна, Корсак, Лозуватка, та вода в них або гірка, або солона. Більше того, якщо пробити свердловину, то вода там все одно не придатна до споживання.
Але так було не завжди. Артезіанську воду з водоносних горизонтів зіпсували в 60-70 роках, коли почали будувати горно-збагачувальні комбінати. Ці води лежать на водонепроникних пластах, і щоб до цих пластів докопатися і видобувати - воду треба відкачувати. Так, докопувалися до води, били з десяток свердловин, потім активно її починали відкачувати. Багато ГОКів вже давно використали і покинули, шахти затопило, але з деяких і досі відкачують воду в Утлюкський лиман. Та найбільша підступність в тому, що відкачування води створювало порожнечу, яку згодом стала заповнювати морська вода, яка промила собі проходи в водоносний горизонт. І тепер навіть зупинка відкачування води зовсім, не поверне якісних артезіанських вод, вони будуть солоні. Окрім цього відкачування води вплинуло на рівень ґрунтових вод і вода почала уходити з криниць все глибше і глибше.
Якщо ж говорити про малі річки, то їх спіткала інша біда - зарегульованість, вирубка лісів над руслами, а також інтенсивне сільське господарство. Раніше малі річки були більш повноводними, більш глибокими і зі стрімкою течією. Через це концентрація сторонніх речовин в воді не була великою. Це як ложку солі можна розвести на три літри води, або на літр, в останньому разі концентрація буде в тричі більшою. Причиною цьому стала вирубка над руслами річок дерев, які захищали річку від сонячних променів, від випаровування, а також навесні затримували танення снігу. А ще більше цьому сприяло звеличення поверхні річок, коли ледве не в кожному селі зробили ставки. Загальна поверхня рік зросла в рази і вода стала випаровуватися влітку сильніше і річки обміліли і уповільнили свій біг. Інша причина надмірної концентрації речовин, які роблять воду непридатною, це інтенсивне використання на полях пестицидів, нітратів і т.і., які потім змиваються дощем і потрапляють в річки, додатково отруюючи їх.
До речі, бачив державну програму відновлення поверхневих вод херсонської області, то один з ключових заходів - залісення щось близько трьох чвертей русел річок. Але ж звісно її навряд чи хто виконує.
Отака біда малята.
Ще є в інтернеті історія про Сєдово на кривій косі в Донецькій області, де в радянські часи засипали суспільні колодязі провівши водопровід. Або ось вам схожа історія із теперішнього нашого села. У нас за городами, колись текла невеличка річка. Але в радянські часи, в погоні за посівними площами, джерела були засипані і річечки не стало. А джерела мабуть пішли під землю.
Тепер повертаючись до себе на подвір'я. Колодязь у нас близько 26,5 метрів, вода прозора, без кольору, запаху, іноді з'являється ледь помітний молочний присмак, я думаю помірно жорстка, бо при кип'ятінні створюється невелика кількість накипу(наче менше ніж від води з київського бювету). Ми намагалися кілька разів здати воду на аналіз, набирали в скляну пляшку, але не встигали по часу, бо аналіз треба свіжої води проводити, та і ціни кусаються, віддати 500Грн за неповний аналіз, дорого.
В загалі по вулиці ледве не в кожному подвір'ї колодязь. Зараз багато з них вже зруйновані, інші потребують ремонту. Наш також треба ремонтувати, верхнє бетонне кільце потріскалося.
Коли ми тільки купили хату, то спочатку не користувалися водою, бо по перше на ньому була відсутня корба, по друге сподівалися здати на аналіз, тож ходили до сусідів по воду. Та доволі скоро змайстрували собі корбу і перейшли на свою.
Спочатку ми на капронову мотузку повісили шестилітрову баклажку, до неї причепили вантаж, і в ручну, в рукавичках опускали і піднімали баклажку в колодязь. Але вона не хотіла набиратися, бо ставала як поплавець, отже ми інженерно поміркувавши, зробили невеличку дірочку в дні баклажки, діаметром з циганську голку. І о диво :), через кілька хвилин баклажка затонула і ми змогли витягти її на верх майже повну (з дірочки вода повільно дзюрила). Пізніше на акацієву гілку насадили пластикову пляшку від води, на неї прив'язали мотузку з пляшкою. А щоби пляшка не деформувалася, через боковий розріз вздовж, наповнили її гілочками. Прибили до гілки з одного боку ручку і корба готова, дивіться фото. Вже більше року нам служить, правда раз відірвався шматок цеглинки, яка був вантажем, перетерлася мотузка, і шестилітрову баклажку поміняли, бо перша вже обдерлась своїми кутами об стінки криниці і дзюрила вже там також.
Селяни, яким приходилось з нами контактувати, до нашого інженерного рішення поставилися консервативно з недовірою. Жоден не проявив цікавості до корби, чи зручна вона, чи набирає воду. Кожен з ким доводилося контактувати, обов'язково мав сказати, що нам треба нормальна корба. В усіх спрацьовує перемикач - корба може бути тільки однієї конструкції. З часом я помітив, що це наче меседж - У всіх корби однакові, постав нормальну корбу, будь таким як всі! Це наче стало нашою фішкою, відмінність. Отже ми вирішили поки корба працює, не міняти її, хоча іншу нам вже дали (її до того ж доробити треба).
Це вони ще мого світильника не бачили...:)
Ну про воду залишається сказати що, коли вона в тебе не періщить із крану, коли тобі доводиться витягати її з криниці, коли ти бачиш як вона витікає з рукомийника, то призвичаюєшся використовувати воду економно, раціонально. Наприклад умитися - сполоснути чисті речі - помити підлогу - полити рослини.
Коли ми шукали місце поселення, одним із вирішальних факторів був наявність автономного джерела питної води, тобто криниця або свердловина з водою придатною до пиття. Не хотілося в життєво важливому питанні залежати від всіляких бюрократів, корупціонерів та дурнів. Дадуть тобі воду, не дадуть, якісно очистять чи знехтують і яку завтра ціну поставлять.
Але це виявилося більш складним питанням ніж може здатися на перший погляд.
Коли ми шукали місце поселення, була в нас думка оселитися в Запорізькій області за 20-40км від Азовського моря. З одного боку ціни не мають бути зависокі бо до моря далеченько, з іншого боку, навіть велосипедом до моря можна доїхати. Однак в усіх приазовських районах, криниць з придатною для пиття водою просто немає. До Бердянська з каховського водосховища викопаний канал довжиною 170км. І на всю цю велику територію фактично лише два джерела - Луначарське під Бердянськом і Ботієве. В усіх селах або водогін, який бере воду з каналу, або якщо його немає, то купують привозну воду, яку заливають в басейни. І хоча на території протікає багато малих рік як то Берда, Обитічна, Корсак, Лозуватка, та вода в них або гірка, або солона. Більше того, якщо пробити свердловину, то вода там все одно не придатна до споживання.
Але так було не завжди. Артезіанську воду з водоносних горизонтів зіпсували в 60-70 роках, коли почали будувати горно-збагачувальні комбінати. Ці води лежать на водонепроникних пластах, і щоб до цих пластів докопатися і видобувати - воду треба відкачувати. Так, докопувалися до води, били з десяток свердловин, потім активно її починали відкачувати. Багато ГОКів вже давно використали і покинули, шахти затопило, але з деяких і досі відкачують воду в Утлюкський лиман. Та найбільша підступність в тому, що відкачування води створювало порожнечу, яку згодом стала заповнювати морська вода, яка промила собі проходи в водоносний горизонт. І тепер навіть зупинка відкачування води зовсім, не поверне якісних артезіанських вод, вони будуть солоні. Окрім цього відкачування води вплинуло на рівень ґрунтових вод і вода почала уходити з криниць все глибше і глибше.
Якщо ж говорити про малі річки, то їх спіткала інша біда - зарегульованість, вирубка лісів над руслами, а також інтенсивне сільське господарство. Раніше малі річки були більш повноводними, більш глибокими і зі стрімкою течією. Через це концентрація сторонніх речовин в воді не була великою. Це як ложку солі можна розвести на три літри води, або на літр, в останньому разі концентрація буде в тричі більшою. Причиною цьому стала вирубка над руслами річок дерев, які захищали річку від сонячних променів, від випаровування, а також навесні затримували танення снігу. А ще більше цьому сприяло звеличення поверхні річок, коли ледве не в кожному селі зробили ставки. Загальна поверхня рік зросла в рази і вода стала випаровуватися влітку сильніше і річки обміліли і уповільнили свій біг. Інша причина надмірної концентрації речовин, які роблять воду непридатною, це інтенсивне використання на полях пестицидів, нітратів і т.і., які потім змиваються дощем і потрапляють в річки, додатково отруюючи їх.
До речі, бачив державну програму відновлення поверхневих вод херсонської області, то один з ключових заходів - залісення щось близько трьох чвертей русел річок. Але ж звісно її навряд чи хто виконує.
Отака біда малята.
Ще є в інтернеті історія про Сєдово на кривій косі в Донецькій області, де в радянські часи засипали суспільні колодязі провівши водопровід. Або ось вам схожа історія із теперішнього нашого села. У нас за городами, колись текла невеличка річка. Але в радянські часи, в погоні за посівними площами, джерела були засипані і річечки не стало. А джерела мабуть пішли під землю.
Тепер повертаючись до себе на подвір'я. Колодязь у нас близько 26,5 метрів, вода прозора, без кольору, запаху, іноді з'являється ледь помітний молочний присмак, я думаю помірно жорстка, бо при кип'ятінні створюється невелика кількість накипу(наче менше ніж від води з київського бювету). Ми намагалися кілька разів здати воду на аналіз, набирали в скляну пляшку, але не встигали по часу, бо аналіз треба свіжої води проводити, та і ціни кусаються, віддати 500Грн за неповний аналіз, дорого.
В загалі по вулиці ледве не в кожному подвір'ї колодязь. Зараз багато з них вже зруйновані, інші потребують ремонту. Наш також треба ремонтувати, верхнє бетонне кільце потріскалося.
Коли ми тільки купили хату, то спочатку не користувалися водою, бо по перше на ньому була відсутня корба, по друге сподівалися здати на аналіз, тож ходили до сусідів по воду. Та доволі скоро змайстрували собі корбу і перейшли на свою.
Спочатку ми на капронову мотузку повісили шестилітрову баклажку, до неї причепили вантаж, і в ручну, в рукавичках опускали і піднімали баклажку в колодязь. Але вона не хотіла набиратися, бо ставала як поплавець, отже ми інженерно поміркувавши, зробили невеличку дірочку в дні баклажки, діаметром з циганську голку. І о диво :), через кілька хвилин баклажка затонула і ми змогли витягти її на верх майже повну (з дірочки вода повільно дзюрила). Пізніше на акацієву гілку насадили пластикову пляшку від води, на неї прив'язали мотузку з пляшкою. А щоби пляшка не деформувалася, через боковий розріз вздовж, наповнили її гілочками. Прибили до гілки з одного боку ручку і корба готова, дивіться фото. Вже більше року нам служить, правда раз відірвався шматок цеглинки, яка був вантажем, перетерлася мотузка, і шестилітрову баклажку поміняли, бо перша вже обдерлась своїми кутами об стінки криниці і дзюрила вже там також.
Селяни, яким приходилось з нами контактувати, до нашого інженерного рішення поставилися консервативно з недовірою. Жоден не проявив цікавості до корби, чи зручна вона, чи набирає воду. Кожен з ким доводилося контактувати, обов'язково мав сказати, що нам треба нормальна корба. В усіх спрацьовує перемикач - корба може бути тільки однієї конструкції. З часом я помітив, що це наче меседж - У всіх корби однакові, постав нормальну корбу, будь таким як всі! Це наче стало нашою фішкою, відмінність. Отже ми вирішили поки корба працює, не міняти її, хоча іншу нам вже дали (її до того ж доробити треба).
Це вони ще мого світильника не бачили...:)
Ну про воду залишається сказати що, коли вона в тебе не періщить із крану, коли тобі доводиться витягати її з криниці, коли ти бачиш як вона витікає з рукомийника, то призвичаюєшся використовувати воду економно, раціонально. Наприклад умитися - сполоснути чисті речі - помити підлогу - полити рослини.