Якось так склалося, що з дитинства не подобалось мені ім'я Лариса. Можливо це було зумовлене байдужістю до мене з боку співдитсадочниці, хоча навряд, бо мене цікавили принади інших краленят, можливо фонетична зухвалість цього імені краяла мені слух та відчуття доречності.
Достоту можна стверджувати, що воно мені не подобалось жодної хвилини., з тієї причини, що я ані на шеляг часу не був закоханий у жодну з Ларис. Адже практично усі жіночі імена негарні до тієї загадкової миті, коли вони починають вигравати на сонці і без нього усіма кольорами веселкі, і навіть понад те.
Проте, більшість жіночих імен мене просто лишають у цілковитій байдужості, а Лариса викликАла, не те щоб огиду (це було б нечемно принаймні писати), а стійку неприязнь: надто претензійно звучить, і дійсно викликає відчуття зухвалості.
І що ж тепер сталося?
Невже закохався? Адже це так легко зробити.
Так.
Закохався.
Лариса Косач.
Нині мені важко уявити, як можна в неї не закохатись.
Posted via
m.livejournal.com.