(no subject)
Інколи я сама собі дивуюся.
З того часу, як я зрозуміла, що таки ще не розівчилася бути щасливою (хай це якісь моменти, один-два дні, але порівнюючи з тим, що було два-два з половиною роки тому, це прогрес), мій настрій постійно стрибає з плюса в мінус. Через щось незначне абсолютно. Я думала, що звикну до цього. Але ні - чомусь воно не хоче звикатися. Я відкрила це в грудні минулого року, і досі стрибки мого настрою лякають, дивують. Напевно, у оточуючих на зміни в моєму настрої вже алергія. Щоправда, мені здається, що вона є і у мене.
На морі сумно точно не було. Це був відпочинок... який зніс дах. 4 пляшки вина на трьох - для підлітків це мало, а для нас - багато. Звісно, не за один вечір. Фактом залишається те, що вони взагалі були.
Сьогодні я їздила до мами на роботу - привезла торти. Їхати туди було весело. Я і не уявляла, що у парк там, де знаходиться Бабин Яр, такий гарний. Тепер необхідна компанія - хочу повернутися туди і побачити парк вже не з вікна тролейбуса.
Минулої п*ятниці я мала їхати до себе на дачу. Проте виявилось, що на мій автобус квитків вже немає. Мені о 12.10 необхідно було вже сидіти в іншому автобусі, а їхати до станції призначення - дві години (з Києва до Корсуня, а там пересадка, якщо хтось не зрозумів). Я мала їхати на Шполянському автобусі (9 година). Наступний - аж о 10.10. На нього я і взяла квитки і дуже нервувала - прибуття було вказано на 12.20. А ходити по Корсуню самій, чекаючи маму ще годину... Після години очікування в Києві, з напіврозрядженим від жари плеєром... Не дуже приємна справа. Я встигла. Заскочила в свій автобус і нормально доїхала. До речі, автобус на 10.10 був на... Кривий Ріг))) Я, чесно кажучи, хвилинку навіть подумала навідати тебе, Марійко) І всього 7 годин їахти - доволі швидко)
Я постійно втрапляла в якісь історії - але то ж я, тому нічого дивного, абсолютно)
З того часу, як я зрозуміла, що таки ще не розівчилася бути щасливою (хай це якісь моменти, один-два дні, але порівнюючи з тим, що було два-два з половиною роки тому, це прогрес), мій настрій постійно стрибає з плюса в мінус. Через щось незначне абсолютно. Я думала, що звикну до цього. Але ні - чомусь воно не хоче звикатися. Я відкрила це в грудні минулого року, і досі стрибки мого настрою лякають, дивують. Напевно, у оточуючих на зміни в моєму настрої вже алергія. Щоправда, мені здається, що вона є і у мене.
На морі сумно точно не було. Це був відпочинок... який зніс дах. 4 пляшки вина на трьох - для підлітків це мало, а для нас - багато. Звісно, не за один вечір. Фактом залишається те, що вони взагалі були.
Сьогодні я їздила до мами на роботу - привезла торти. Їхати туди було весело. Я і не уявляла, що у парк там, де знаходиться Бабин Яр, такий гарний. Тепер необхідна компанія - хочу повернутися туди і побачити парк вже не з вікна тролейбуса.
Минулої п*ятниці я мала їхати до себе на дачу. Проте виявилось, що на мій автобус квитків вже немає. Мені о 12.10 необхідно було вже сидіти в іншому автобусі, а їхати до станції призначення - дві години (з Києва до Корсуня, а там пересадка, якщо хтось не зрозумів). Я мала їхати на Шполянському автобусі (9 година). Наступний - аж о 10.10. На нього я і взяла квитки і дуже нервувала - прибуття було вказано на 12.20. А ходити по Корсуню самій, чекаючи маму ще годину... Після години очікування в Києві, з напіврозрядженим від жари плеєром... Не дуже приємна справа. Я встигла. Заскочила в свій автобус і нормально доїхала. До речі, автобус на 10.10 був на... Кривий Ріг))) Я, чесно кажучи, хвилинку навіть подумала навідати тебе, Марійко) І всього 7 годин їахти - доволі швидко)
Я постійно втрапляла в якісь історії - але то ж я, тому нічого дивного, абсолютно)