Південна Америка. Мрії збуваються
Якщо ви ще не чули, то зовсім недавно ми повернулись з Південної Америки. Їздили ми туди вдвох разом з дружиною mari_ko8 в липні-жовтні 2012 року. Мандрівка мрії, мандрівка життя, найкраще, що траплялося в нашому житті... Можна називати те, що сталось багатьма епітетами і словами, але це справді так і, мабуть, нескоро вдасться повторити щось подібне. Майже три місяці безперервних подорожей по материку, про який я мріяв останні шість років. Південна Америка... Стільки чуток та легенд ходить про цю землю і повірте, вони небезпідставні. Південна Америка не залишить ніколи вас байдужими, а побувавши один раз, ви, скоріш за все, захочете повернутися сюди знову.
Зараз дуже важко це все зібрати в одну купу, тому що дуже багато вражень, багато історій, про які хочеться не забути розповісти. Водночас хочеться допомогти комусь, хто буде подорожувати колись цими землями і якнайбільше подати інформації для українських мандрівників.
Отож про все по порядку.
Маршрут
Панама-Колумбія-Еквадор-Перу-Болівія-Парагвай-Аргентина-Бразилія
Загалом - 8 країн і дофіга тисяч кілометрів (ніяк не можу порахувати)
Ось так виглядав маршрут нашої мандрівки
Дати мандрівки
23 липня-14 жовтня 2012 року. 83 дні (неповних три місяці) - це дуже мало часу на таку відстань і на таку кількість країн. Майже половину часу ми провели в двох країнах - Еквадорі (17 днів) та Перу (19 днів), трохи менше в Болівії, Колумбії та Панамі. Ще в трьох країнах ми взагалі були по кілька днів: Парагвай - 4 дні, Бразилія - 3 дні, Аргентина - 1 день. Чому так? Ми занадто довго були в Еквадорі і Перу, тому останні дні дуже швидко пересувались і мало затримувались в містах. Але про це звісно ж не шкодуємо. Дуже хотілось довше побути в Аргентині, але ніяк не виходило з часом. І зважаючи на дороговизну Бразилії ми намагались якнайменше бути в цій країні.
Планування поїздки
Якогось детального плану ніколи не існувало. Була мрія побачити Південну Америку. Хотілось побачити Мачу-Пікчу, яке ми так і не побачили. Згодом захотілось полазити по еквадорських горах. Всі інші місця виникали спонтанно під час поїздки, так само виникав і маршрут. Тобто була відправна і фінішна точка - все інше суцільна імпровізація. Саме в цьому і полягає перевага самостійних подорожей на відміну від готових турів агенцій. Ти ніколи не знаєш де будеш завтра чи за тиждень, чи за місяць.
Найперше з чого я почав планування поїздки це авіаквитки. Першим ділом ми вибрали відправну точку - Панаму. Причина банальна - саме туди були найдешевші квитки для Марічки з Європи - близько $800 в один бік за маршрутом Франкфурт-Панама. Я летів зі Штатів. Квиток зі США до Панами майже ніколи не змінюється в ціні і обійшовся мені в $250. Слід сказати, що рішення летіти в Панаму згодом виявилось дуже економічно невигідним, тому що вибратися з Панами в Колумбію не так то й просто і дуже дорого, тож вартість перельоту і перебування в Панамі набагато перевершила зекономлену різницю.
Фінішною точкою нашої поїздки мав стати Буенос-Айрес, але з цього міста квитки були надто дорогі, тому довелось змінити пункт вильоту на Ріо-де-Жанейро - теж непоганий варіант. Квитки за маршрутом Ріо-Франкфурт обійшлись нам по $550 кожен. Це повна халява, зважаючи на ціну та відстань. Такі хороші ціни на авіаквитки в Південну Америку пропонує авіакомпанія Condor, яка є крилом Люфтганзи. Чув також, що непогані ціни можна знайти на іспанських та португальських авіалініях. Шукайте і знайдете
Візи
З восьми країн, які ми відвідали, візи для українців потрібні лише в Колумбію та в Болівію. Всі інші безвізові. Але безвізовість країни не означає, що вас так легко впустять в цю країну. Наприклад, при в’їзді в Панамі потрібно показати квиток, що засвідчить ваш виїзд з цієї країни (зворотній або в сусідню країну). В інших країнах нічого показувати не потрібно, принаймні в нас ніхто нічого не питав.
Колумбійську візу ми робили в Панамі. Коштувало це задоволення $95 з особи і ще багато різних документів - бронювання готелю, бронювання авіаквитків, лист-прохання та різні копії. Йдучи в консульство південноамериканських країн будьте готові до того, що крім іспанської іншою мовою тут ніхто не спілкується. Візу роблять досить швидко - на наступний день вона готова. Ось так виглядає колумбійська віза.
Болівійську візу ми робили в прикордонному перуанському містечку Пуно. Віза для українців безкоштовна, але потрібні деякі документи - бронювання готелів та квитків. Також дядько, який приймав документи просив довідку про щеплення від жовтої лихоманки, але в нас такої не виявилось, тому він сказав, що й без цього можна. На наше велике прохання візу зробили за кілька годин. Виглядає вона як великий штамп.
Щеплення та страхування
Жодного щеплення, як і страхування, ми не робили. Але якщо ви плануєте їхати в джунглі Амазонії, то радимо вам пройти курс щеплень від жовтої лихоманки і малярії, щоб чого не підхопити. Хоча це все на ваш страх і ризик.
Клімат та високогір’я
В цей період в Південній Америці була зима та початок весни, але це ніяк не відображається на погоді, тому що в тих широтах вона майже однакова цілий рік і повірте там зовсім не спекотно, хоча до екватора - рукою подати. Причиною цьому абсолютна висота території. В Болівії, Еквадорі та Колумбії знаходяться три найвисокогірніші столиці світу. Тільки уявість собі, що висота болівійської столиці Ла-Пас (на фото) - 3660 м над рівнем моря!
Значну частину подорожі ми провели на висоті більше 2500 метрів, але жодного дискомфорту чи проявів гірської хвороби не відчували, тому що набирали висоту поступово, а після кількох акліматизаційних сходжень на вершини вище 4500 м в нас була вже чудова форма для сходження на будь-які вершини.
Гроші
Грошей треба багато. Південна Америка зовсім недешева і виною тому, мабуть, американські туристи, які розбалували місцеве населення. Тому якщо ви розраховуєте на індійські ціни - forget it! Південна Америка за цінами приблизно як Україна (можливо житло трохи дешевше), а деякі з країн нічим не поступаються європейським цінам.
Орієнтовні підрахунки витрат після закінчення мандрівки склали $8000 (разом з авіаквитками), що по суті не так і багато для майже трьох місяців подорожей двох людей. В середньому це виходить по $70 на двох в день. Багато грошей йде на різні вхідні квитки, де ми постійно торгувались і впарювали свої студентські (які ніколи не зашкодять). Наприклад на водоспади Ігуасу вхід коштує 26 баксів, на Мачу-Пікчу - близько 50, а таких місць, які треба обов’язково побачити - ой, як багато. Хоча є й приємні безкоштовні винятки, які нічим не гірші за розкручені попсові місця. Про них розповім колись згодом.
Також ми багато потратили на різні activities, як от сходження на Котопаксі, дайвінг, скелелазіння, сендбордінг. Воно хоч і коштує трохи грошей, але й вартує того, бо враження неймовірні.
Спочатку ми не дуже економили, тому велика частина грошей була потрачена в Панамі і Колумбії. Та в процесі довелось значно скоротити бюджет і вибирати найбільш економні готелі, найдешевшу їжу і тд.
Найдорожчою країною виявилась Бразилія, трохи дешевші за неї - Панама та Колумбія, найдешевша - Болівія. Інші країни приблизно на одному рівні. Про Аргентину важко щось сказати, бо ми були лише один день в туристичному місці, але це також недешева країна.
В Еквадорі та Панамі місцева валюта це американський долар - дуже зручно, в усіх інших є свої грошові знаки - в Колумбії та Аргентині - песо, в Перу - нуево соль, в Болівії - болівіани, в Парагваї - гуарані, в Бразилії - реали.
Частину грошей ми брали готівкою, але більшу частину зберігали на картці, з якої час від часу знімали потрібні суми. Банкомати є всюди, навіть в найменших містах. Обмінники теж достатньо популярні
Транспорт
Виключну більшість шляху ми проїхали на автобусах і це найбільш дешевий спосіб подорожей по Південній Америці. Інколи в автобусах ми проводили дуже багато часу. Наприклад, з Фоз-ду-Ігуасу до Ріо-де-Жанейро ми їхали 25 годин, з Болівії в Парагвай - 23 години. Деколи автобуси були дуже комфортними, як наприклад в Перу, інколи про комфорт можна було лише мріяти. Дуже часто в автобусах показують фільми, як правило погані фільми, наприклад фільм з Жан-Клодом Ван-Дамом в головній ролі, про який ви навіть не здогадувались. Майже завжди в автобусах грає музика - іспаномовна музика, голосна і запальна. Тепер про подорожі автобусами ми знаємо майже все.
З Панами до Колумбії нам довелось летіти літаком, тому що наземний шлях надто небезпечний, щоб туди ходив хтось крім контрабандистів та наркоторговців. Можна було добиратись приватною яхтою в Колумбію, але це довго і дорожче, ніж літаком. Одного разу в Колумбії ми ще раз летіли літаком - з Картахени до Медеїну. Все через те, що авіаквитки були дешевшими за квитки на автобус. Іноді й таке буває.
Автостоп загалом реальний, але якось бажання стопити не надто виникало (мабуть вже старий став:). Та й часто ми брали квитки на нічні автобуси, щоб зекономити на готелі і мати вільний від переїздів день.
Потяги в Південній Америці дуже рідкісне і дуже дороге явище. Ми ними не користувались.
Житло
Майже завжди ми ночували в бюджетних готелях. Як правило, двомісний номер - це найбільш оптимальний і по ціні, і по якості. Нам пощастило, що ми були в “несезон” тому навіть була можливість торгуватись за ціну. Найдешевший готель був в Болівії $8 за ніч в двомісному номері, найдорожчий в Панамі - $30. Середня ціна південноамериканських готелів - $12-20.
Ось такий номер з балконом та виглядом на центральну площу міста Отавало в Еквадорі обійшовся нам в $15
В великих містах ми намагались використовувати couchsurfing, але вписатись вийшло лише в Кіто, в Лімі та в Ріо-де-Жанейро. Що цікаво, в Кіто нас запросив до себе один німець Джуліан, який рік тому ночував в мене у Львові. Неймовірна історія, тепер він наш хороший друг.
Крім того, у нас був легкий намет, куплений за 23 євро в будівельному супермаркеті, в якому ми ночували за весь час може десять ночей. Після кожної ночівлі ми домовлялись, що викинемо його, але в результаті привезли з собою додому
Наш намет на березі Карибського моря
Наш намет на березі озера Тітікака на висоті 3820 м
Наш намет в містечку Самаіпата (Болівія) - місця бойової слави Че Геварри
Зв’язок та інтернет
Жодних проблем з цим не виникало. З собою в нас був ноутбук та айфон з українським номером. Безкоштовний вай-фай був майже в кожному готелі протягом всієї подорожі, роумінг також працював завжди, але телефоном ми користувались нечасто. До речі, розетки в Південній Америці такі ж як в Штатах, тому треба брати з собою перехідники
В деяких містах безкоштовний безпровідний інтернет був прямо на вулиці.
Безпека
Найголовнішим здобутком нашої подорожі вважаю те, що за майже три місяці з нами не сталось жодних неприємностей, ми не хворіли (серйозно), нас не били, не грабували і не розводили на гроші. Ми рідко переплачували, тому що перевіряли ціни і торгувались, а якщо й переплачували за щось, то це були незначні суми.
Південна Америка “славиться” своїми чутками про пограбованих туристів. Але в тому й справа, що це лише чутки. І процент пограбованих чи розведених туристів нікчемно малий. Адже мало хто напише у відгуках, що все було чудово. А от якщо стається щось погане, то про це трублять у всі інтернети. Злочинність у Південній Америці не вища, ніж в Україні (інколи мені здається, що Україна більш небезпечна для іноземців) і тут діють ті ж елементарні правила безпеки, що й в інших країнах - не гуляйте в темну пору доби по безлюдних місцях, не показуйте великі суми грошей, слідкуйте за своїми речима, будьте доброзичливими і нічого поганого з вами не трапиться. Найбільш небезпечними є великі міста, тут особливо треба бути обережним в громадському транспорті та поблизу автовокзалів, не варто спілкуватись з підозрілими людьми чи йти з ними кудись. Але водночас не треба вже бути аж занадто закритим до людей. Південноамериканці, з якої країни б вони не були дуже доброзичливі і товариські, тому не втрачайте можливості з ними поспілкуватись.
Говорячи про безпеку, мушу зізнатись, що кілька разів я становив більшу небезпеку для місцевого населення, ніж воно для нас. Одного разу нам подали недоварену курку, а в іншому випадку водій забув нас попередити про зупинку і висадив 5 км за містом. Тоді у мене вже нерви не витримували і я був готовий когось вбити. На щастя, все закінчувалось без наслідків.
Ще кілька разів у нас були проблеми зі шлунком, але це ставалось лише два рази і кожного разу від однієї і тієї ж страви під назвою севіче - це сира риба і морепродукти мариновані в лимонному соці та цибулі. Надзвичайно смачна штука, але для наших шлунків протипоказана.
Люди
Не буду розповідати про демографічний склад і всі національності, які є в Південній Америці. Та, повірте, що населення на цьому материку дуже колоритне. Особливо цікаве індіанське населення, яке досі розмовляє своїми мовами, як от кечуа, аймарі чи гуарані. Кожного дня жінки одягають національні костюми, які дуже яскраві та часто схожі на українські.
Еквадор
Перу
Болівія
Панама
А ось ці яскраві жіночки - це представниці індіанської народності Куна, яка живе на островах в Карибському морі. Їх ми сфотографували в аеропорту Панами. На ногах в них можна побачити прикраси з бісеру, а в носі у кожної була сережка.
Як я вже писав, люди в більшості дуже привітні та добрі. Це справді так. Місцевим дуже цікаві туристи, тому приготуйтесь до постійної уваги до вашої персони. Кілька разів нас просили сфотографуватися, особливо школярі люблять цю справу. Тому деколи доводилось попрацювати “абізянкою”, позуючи всім охочим.
Дуже цікаві місцеві ринки, де можна купити славнозвісні вироби з шерсті лами чи альпаки. Один з найкращих таких ринків був в еквадорському Отавало, але про нього якось окремо треба розповісти
Іспанська мова
Думаєте, англійська - мова міжнародного спілкування? Тільки не в Південній Америці. Свій багатий словниковий запас англійської та британський акцент можна засунути куди подалі. Виключно іспанська мова. Незалежно, чи це власник турфірми, чи продавець в магазині, чи індіанець кечуа, чи тьотя з ресепшену 5-зіркового готелю, чи навіть працівник консульства. Ніхто з вами не буде розмовляти англійською, бо її ніхто ніколи не вчив. Тому перед поїздкою в будь-яку з країн Південної Америки обов’язково вивчіть хоча б основні фрази іспанською, інакше доведеться дуже важко. А якщо ви вільно розмовляєте іспанською - перед вами відкриваються чудові перспективи інтеграції з місцевим населенням. Ми іспанської не вчили, але на щастя, в нас був самовчитель і ще Phrase book від Lonely planet, які нас дуже виручали. Тож за місяць подорожі ми вже нормально давали собі раду в іспанській і навіть могли торгувались чи обговорити політичну ситуацію на Близькому Сході :) Більшість занять з іспанської ми проводили в автобусах.
Путівники
В подорожі ми постійно використовували путівники Lonely planet. Знаю про неоднозначне ставлення до серії цих путівників, але інколи вони нас справді рятували. Дуже зручно, що там є карти і навіть приїхавши в місто посеред ночі у вас завжди є під руками потрібна інформація.
В нас був один великий путівник South America on shoestring, правда німецькою мовою, бо його купила Марічка. Не надто вдалиий вибір для такої подорожі, бо книжка дуже велика, а інформація аж надто узагальнена. Ще в нас були окремі путівники по Еквадору і Перу, і вони себе повністю виправдали, бо ми найбільше часу провели саме в цих двох країнах. Самі розумієте, якщо брати путівники по всіх країнах, то це буде кілька зайвих кілограмів вантажу, тому є сенс використовувати путівники в електронному вигляді, скачати кожен з яких не складає жодної проблеми.
Час від часу ми почитували електронну версію книжки широко відомого автора в вузьких колах Максима Кідрука під назвою “Подорож на пуп Землі”. Просто, щоби поржать. Автор три роки тому частково їздив тим же маршрутом, що й ми, і кожного разу перебуваючи в тих же місцях, ми дивувались такому яскравому (мало не епічному) опису цілком звичайних речей, як наприклад перетин кордону.
Практично застосовувати його писанину категорично протипоказано. І взагалі, це книжка для людей, які ніколи не потраплять в Південну Америку, тому що кожна розповідь - це історія, зміст якої зводиться до одного речення: “Дивіться, яку дурницю ми утнули цього разу, або як ми вкотре затупили”. Дія цього всього відбувається в Південній Америці, тому це може бути цікаво. Та насправді смішно читати, як дорослий чоловік героїзує свої безглузді вчинки. Як, для прикладу, можна було без акліматизації та в шортах пертись до базового табору вулкану Котопаксі на 4800 м? Межа між героїзмом та дурістю дуже вузька і автор не втомлюється її переходити, беручи то череп з давнього поховання, то купуючи пляшку води за $10. Fail, одним словом
Їжа
Південноамериканська кухня смачна і дуже поживна. В кожному регіоні була змога спробувати якісь особливі страви, характерні лише для цієї місцевості. Але часто доводилось харчуватись досить одноманітно - рис і курка, ще боби і виняткова гидота - смажені банани. Як правило, в кожному ресторані було menu del dia (меню дня), куди входив повноцінний обід за дуже хорошу ціну. Такого меню нам вистачало на двох. А в Бразилії їжа продається на вагу, тому не варто в ресторанах лякатися цін, бо це ціна за кілограм і таку порцію з’їсти одній людині дуже складно
Особливо радувала нас надмірна кількість морепродуктів.
Майже в кожній країні цей вид їжі можна без проблем замовити у будь-якому ресторані. Та й спеціалізовані рибні ресторани “севічерії” траплялись дуже часто. В кожному з таких ресторанів можна замовити щось подібне на це.
На озері Тітікака надзвичайно смачна і дешева форель. Тарілка такої смакоти під назвою trucha frita на болівійському боці набільшого високогірного озера коштує $3.
Всюди дуже багато фруктів, а Колумбія - це справжній фруктовий рай
Хоча Еквадор також не гірший
В Еквадорі та Перу дуже популярна страва під назвою cuy. Це ніщо інше, як морська свинка, оцей звір, який і не морський, і не свиня, і який продається в наших магазинах домашніх тваринок. Тут їх вирощують до розмірів середнього кроля
А потім успішно поїдають. Важливо, щоб були кігті та зуби - це єдиний доказ, що перед вами морська свинка, а не щур. Виглядає ця страва так.
З екзотики ще можна спробувати м’ясо лами чи альпаки, але ми його так і не спробували.
Ucrania
Саме так звучить назва нашої країни іспанською. Кожного разу коли ми промовляли це слово, то доводилось спостерігати різні стани “нєдоумєнія” на обличчі місцевого населення. Частина взагалі не мала поняття де це, ще частина думала, що в нас цілий рік зима і дуже дивувались, коли ми розказували, що в Україні зараз тепліше, ніж тут. Але загалом всі добре ставляться і думають, що Україна це десь приблизно така ж крута країна, як Німеччина. Наївні...
“Русскіє турісти”
Існують ще місця на земній кулі, де нога російськомовного туриста ступає дуже рідко. Одне з таких місць - Південна Америка. За весь час подорожі ми зустріли двох російськомовних осіб, та й ті вже довгий час не живуть в Росії, а мешкають постійно в Штатах. Натомість в Південній Америці є ізраїльські туристи. Повірте, що молоді демобілізовані ізраїльські військові нічим не гірше зло за “русского туріста”. Окрім громадян держави Ізраїль нам ще дуже часто траплялись німці та швейцарці. Настільки часто, що часами Марічка частіше розмовляла німецькою, ніж іспанською. З однією такою парою зі Швейцарії ми потоваришували і кілька разів перетинались, так як наші маршрути довгий час співпадали.
Алкоголь та наркотики
Скажу відразу - кокаїн ми не пробували. “От лохи” - подумаєте ви і, мабуть, будете праві. Але ми не особливо займались пошуками заборонених речовин, тому так і вийшло, що кокс нас обминув, як і інше зло. Зате ми жували коку. Купити її можна в Перу та Болівії так само легко, як в нас тютюн.
Ефект трохи дивний - заніміває рот і ніби помагає при гірській хворобі, але насправді - гидота-гидотою. Про жоден наркотичний ефект не може бути й мови, не існує наркотиків за $1,5
З алкоголем проблем не було жодних. Напій мандрівки - ром, а саме коктейль Cuba libre. Купуєте півлітрову кока-колу чи пепсі, половину випиваєте або виливаєте, доливаєте рому, коктейль готовий. Тепер будь-яка нудна прогулянка по найнуднішому місту з найнуднішою архітектурою набирає зовсім інших барв, ви легко йдете на контакт з людьми навіть без знання мови, а про ваші пригоди потім складають легенди.
Процес приготування Cuba Libre
Пиво в Південній Америці досить дороге - від 2-3 доларів за пляшку. Починаючи з Еквадору пиво подавалось в пляшках нормальної ємкості - 0,6 - 1 л, що не могло не радувати.
Болівійське пиво Cordillera
Через величезну кількість німців дуже смачне пиво в Парагваї. Навіть назви пива відповідні і етнічний німець на фоні
Непогане пиво в Панамі, тільки більшої пляшки, ніж 0,33 не знайдеш
Також в Південній Америці є свої місцеві особливі алкогольні напої, які зустрічаються лише там. Одним з таких напоїв є чіча. Ми її пробували кілька разів в Колумбії і Перу. Буває алкогольна і безалкогольна чіча. Головним інгредієнтом, з якого виготовляють чічу є маїс (кукурудза по-нашому). Вже по приїзду в Україну ми дізналися, що процес виготовлення цього напою дуже цікавий. Спеціально навчені люди, щоб розчепити крохмаль, який є в насінні, пережовують маїс у власному роті, роблять невеличкі кульки, а потім випльовують їх назад. Смачного!
Природа
Це одна із найважливіших причин, щоб їхати сюди, бо настільки красивих місць не так багато на нашій планеті. Та що тут розказувати, дивіться фотографії. Гори, моря, Тихий океан, пляжі, джунглі, річки, каньйони, водоспади, пустелі, оазиси, вулкани, озера, острови, підводний світ - всю цю красу ми бачили на власні очі
І якщо в вас виникне бажання чи буде можливість поїхати в Південну Америку - не зволікайте і не сумнівайтесь, ви не шкодуватимете про жоден проведений день і про жоден витрачений долар на цьому материку. Якщо у вас виникнуть запитання - звертайтесь, з радістю допоможемо і відповімо.
Далі буде...
Зараз дуже важко це все зібрати в одну купу, тому що дуже багато вражень, багато історій, про які хочеться не забути розповісти. Водночас хочеться допомогти комусь, хто буде подорожувати колись цими землями і якнайбільше подати інформації для українських мандрівників.
Отож про все по порядку.
Маршрут
Панама-Колумбія-Еквадор-Перу-Болівія-Парагвай-Аргентина-Бразилія
Загалом - 8 країн і дофіга тисяч кілометрів (ніяк не можу порахувати)
Ось так виглядав маршрут нашої мандрівки
Дати мандрівки
23 липня-14 жовтня 2012 року. 83 дні (неповних три місяці) - це дуже мало часу на таку відстань і на таку кількість країн. Майже половину часу ми провели в двох країнах - Еквадорі (17 днів) та Перу (19 днів), трохи менше в Болівії, Колумбії та Панамі. Ще в трьох країнах ми взагалі були по кілька днів: Парагвай - 4 дні, Бразилія - 3 дні, Аргентина - 1 день. Чому так? Ми занадто довго були в Еквадорі і Перу, тому останні дні дуже швидко пересувались і мало затримувались в містах. Але про це звісно ж не шкодуємо. Дуже хотілось довше побути в Аргентині, але ніяк не виходило з часом. І зважаючи на дороговизну Бразилії ми намагались якнайменше бути в цій країні.
Планування поїздки
Якогось детального плану ніколи не існувало. Була мрія побачити Південну Америку. Хотілось побачити Мачу-Пікчу, яке ми так і не побачили. Згодом захотілось полазити по еквадорських горах. Всі інші місця виникали спонтанно під час поїздки, так само виникав і маршрут. Тобто була відправна і фінішна точка - все інше суцільна імпровізація. Саме в цьому і полягає перевага самостійних подорожей на відміну від готових турів агенцій. Ти ніколи не знаєш де будеш завтра чи за тиждень, чи за місяць.
Найперше з чого я почав планування поїздки це авіаквитки. Першим ділом ми вибрали відправну точку - Панаму. Причина банальна - саме туди були найдешевші квитки для Марічки з Європи - близько $800 в один бік за маршрутом Франкфурт-Панама. Я летів зі Штатів. Квиток зі США до Панами майже ніколи не змінюється в ціні і обійшовся мені в $250. Слід сказати, що рішення летіти в Панаму згодом виявилось дуже економічно невигідним, тому що вибратися з Панами в Колумбію не так то й просто і дуже дорого, тож вартість перельоту і перебування в Панамі набагато перевершила зекономлену різницю.
Фінішною точкою нашої поїздки мав стати Буенос-Айрес, але з цього міста квитки були надто дорогі, тому довелось змінити пункт вильоту на Ріо-де-Жанейро - теж непоганий варіант. Квитки за маршрутом Ріо-Франкфурт обійшлись нам по $550 кожен. Це повна халява, зважаючи на ціну та відстань. Такі хороші ціни на авіаквитки в Південну Америку пропонує авіакомпанія Condor, яка є крилом Люфтганзи. Чув також, що непогані ціни можна знайти на іспанських та португальських авіалініях. Шукайте і знайдете
Візи
З восьми країн, які ми відвідали, візи для українців потрібні лише в Колумбію та в Болівію. Всі інші безвізові. Але безвізовість країни не означає, що вас так легко впустять в цю країну. Наприклад, при в’їзді в Панамі потрібно показати квиток, що засвідчить ваш виїзд з цієї країни (зворотній або в сусідню країну). В інших країнах нічого показувати не потрібно, принаймні в нас ніхто нічого не питав.
Колумбійську візу ми робили в Панамі. Коштувало це задоволення $95 з особи і ще багато різних документів - бронювання готелю, бронювання авіаквитків, лист-прохання та різні копії. Йдучи в консульство південноамериканських країн будьте готові до того, що крім іспанської іншою мовою тут ніхто не спілкується. Візу роблять досить швидко - на наступний день вона готова. Ось так виглядає колумбійська віза.
Болівійську візу ми робили в прикордонному перуанському містечку Пуно. Віза для українців безкоштовна, але потрібні деякі документи - бронювання готелів та квитків. Також дядько, який приймав документи просив довідку про щеплення від жовтої лихоманки, але в нас такої не виявилось, тому він сказав, що й без цього можна. На наше велике прохання візу зробили за кілька годин. Виглядає вона як великий штамп.
Щеплення та страхування
Жодного щеплення, як і страхування, ми не робили. Але якщо ви плануєте їхати в джунглі Амазонії, то радимо вам пройти курс щеплень від жовтої лихоманки і малярії, щоб чого не підхопити. Хоча це все на ваш страх і ризик.
Клімат та високогір’я
В цей період в Південній Америці була зима та початок весни, але це ніяк не відображається на погоді, тому що в тих широтах вона майже однакова цілий рік і повірте там зовсім не спекотно, хоча до екватора - рукою подати. Причиною цьому абсолютна висота території. В Болівії, Еквадорі та Колумбії знаходяться три найвисокогірніші столиці світу. Тільки уявість собі, що висота болівійської столиці Ла-Пас (на фото) - 3660 м над рівнем моря!
Значну частину подорожі ми провели на висоті більше 2500 метрів, але жодного дискомфорту чи проявів гірської хвороби не відчували, тому що набирали висоту поступово, а після кількох акліматизаційних сходжень на вершини вище 4500 м в нас була вже чудова форма для сходження на будь-які вершини.
Гроші
Грошей треба багато. Південна Америка зовсім недешева і виною тому, мабуть, американські туристи, які розбалували місцеве населення. Тому якщо ви розраховуєте на індійські ціни - forget it! Південна Америка за цінами приблизно як Україна (можливо житло трохи дешевше), а деякі з країн нічим не поступаються європейським цінам.
Орієнтовні підрахунки витрат після закінчення мандрівки склали $8000 (разом з авіаквитками), що по суті не так і багато для майже трьох місяців подорожей двох людей. В середньому це виходить по $70 на двох в день. Багато грошей йде на різні вхідні квитки, де ми постійно торгувались і впарювали свої студентські (які ніколи не зашкодять). Наприклад на водоспади Ігуасу вхід коштує 26 баксів, на Мачу-Пікчу - близько 50, а таких місць, які треба обов’язково побачити - ой, як багато. Хоча є й приємні безкоштовні винятки, які нічим не гірші за розкручені попсові місця. Про них розповім колись згодом.
Також ми багато потратили на різні activities, як от сходження на Котопаксі, дайвінг, скелелазіння, сендбордінг. Воно хоч і коштує трохи грошей, але й вартує того, бо враження неймовірні.
Спочатку ми не дуже економили, тому велика частина грошей була потрачена в Панамі і Колумбії. Та в процесі довелось значно скоротити бюджет і вибирати найбільш економні готелі, найдешевшу їжу і тд.
Найдорожчою країною виявилась Бразилія, трохи дешевші за неї - Панама та Колумбія, найдешевша - Болівія. Інші країни приблизно на одному рівні. Про Аргентину важко щось сказати, бо ми були лише один день в туристичному місці, але це також недешева країна.
В Еквадорі та Панамі місцева валюта це американський долар - дуже зручно, в усіх інших є свої грошові знаки - в Колумбії та Аргентині - песо, в Перу - нуево соль, в Болівії - болівіани, в Парагваї - гуарані, в Бразилії - реали.
Частину грошей ми брали готівкою, але більшу частину зберігали на картці, з якої час від часу знімали потрібні суми. Банкомати є всюди, навіть в найменших містах. Обмінники теж достатньо популярні
Транспорт
Виключну більшість шляху ми проїхали на автобусах і це найбільш дешевий спосіб подорожей по Південній Америці. Інколи в автобусах ми проводили дуже багато часу. Наприклад, з Фоз-ду-Ігуасу до Ріо-де-Жанейро ми їхали 25 годин, з Болівії в Парагвай - 23 години. Деколи автобуси були дуже комфортними, як наприклад в Перу, інколи про комфорт можна було лише мріяти. Дуже часто в автобусах показують фільми, як правило погані фільми, наприклад фільм з Жан-Клодом Ван-Дамом в головній ролі, про який ви навіть не здогадувались. Майже завжди в автобусах грає музика - іспаномовна музика, голосна і запальна. Тепер про подорожі автобусами ми знаємо майже все.
З Панами до Колумбії нам довелось летіти літаком, тому що наземний шлях надто небезпечний, щоб туди ходив хтось крім контрабандистів та наркоторговців. Можна було добиратись приватною яхтою в Колумбію, але це довго і дорожче, ніж літаком. Одного разу в Колумбії ми ще раз летіли літаком - з Картахени до Медеїну. Все через те, що авіаквитки були дешевшими за квитки на автобус. Іноді й таке буває.
Автостоп загалом реальний, але якось бажання стопити не надто виникало (мабуть вже старий став:). Та й часто ми брали квитки на нічні автобуси, щоб зекономити на готелі і мати вільний від переїздів день.
Потяги в Південній Америці дуже рідкісне і дуже дороге явище. Ми ними не користувались.
Житло
Майже завжди ми ночували в бюджетних готелях. Як правило, двомісний номер - це найбільш оптимальний і по ціні, і по якості. Нам пощастило, що ми були в “несезон” тому навіть була можливість торгуватись за ціну. Найдешевший готель був в Болівії $8 за ніч в двомісному номері, найдорожчий в Панамі - $30. Середня ціна південноамериканських готелів - $12-20.
Ось такий номер з балконом та виглядом на центральну площу міста Отавало в Еквадорі обійшовся нам в $15
В великих містах ми намагались використовувати couchsurfing, але вписатись вийшло лише в Кіто, в Лімі та в Ріо-де-Жанейро. Що цікаво, в Кіто нас запросив до себе один німець Джуліан, який рік тому ночував в мене у Львові. Неймовірна історія, тепер він наш хороший друг.
Крім того, у нас був легкий намет, куплений за 23 євро в будівельному супермаркеті, в якому ми ночували за весь час може десять ночей. Після кожної ночівлі ми домовлялись, що викинемо його, але в результаті привезли з собою додому
Наш намет на березі Карибського моря
Наш намет на березі озера Тітікака на висоті 3820 м
Наш намет в містечку Самаіпата (Болівія) - місця бойової слави Че Геварри
Зв’язок та інтернет
Жодних проблем з цим не виникало. З собою в нас був ноутбук та айфон з українським номером. Безкоштовний вай-фай був майже в кожному готелі протягом всієї подорожі, роумінг також працював завжди, але телефоном ми користувались нечасто. До речі, розетки в Південній Америці такі ж як в Штатах, тому треба брати з собою перехідники
В деяких містах безкоштовний безпровідний інтернет був прямо на вулиці.
Безпека
Найголовнішим здобутком нашої подорожі вважаю те, що за майже три місяці з нами не сталось жодних неприємностей, ми не хворіли (серйозно), нас не били, не грабували і не розводили на гроші. Ми рідко переплачували, тому що перевіряли ціни і торгувались, а якщо й переплачували за щось, то це були незначні суми.
Південна Америка “славиться” своїми чутками про пограбованих туристів. Але в тому й справа, що це лише чутки. І процент пограбованих чи розведених туристів нікчемно малий. Адже мало хто напише у відгуках, що все було чудово. А от якщо стається щось погане, то про це трублять у всі інтернети. Злочинність у Південній Америці не вища, ніж в Україні (інколи мені здається, що Україна більш небезпечна для іноземців) і тут діють ті ж елементарні правила безпеки, що й в інших країнах - не гуляйте в темну пору доби по безлюдних місцях, не показуйте великі суми грошей, слідкуйте за своїми речима, будьте доброзичливими і нічого поганого з вами не трапиться. Найбільш небезпечними є великі міста, тут особливо треба бути обережним в громадському транспорті та поблизу автовокзалів, не варто спілкуватись з підозрілими людьми чи йти з ними кудись. Але водночас не треба вже бути аж занадто закритим до людей. Південноамериканці, з якої країни б вони не були дуже доброзичливі і товариські, тому не втрачайте можливості з ними поспілкуватись.
Говорячи про безпеку, мушу зізнатись, що кілька разів я становив більшу небезпеку для місцевого населення, ніж воно для нас. Одного разу нам подали недоварену курку, а в іншому випадку водій забув нас попередити про зупинку і висадив 5 км за містом. Тоді у мене вже нерви не витримували і я був готовий когось вбити. На щастя, все закінчувалось без наслідків.
Ще кілька разів у нас були проблеми зі шлунком, але це ставалось лише два рази і кожного разу від однієї і тієї ж страви під назвою севіче - це сира риба і морепродукти мариновані в лимонному соці та цибулі. Надзвичайно смачна штука, але для наших шлунків протипоказана.
Люди
Не буду розповідати про демографічний склад і всі національності, які є в Південній Америці. Та, повірте, що населення на цьому материку дуже колоритне. Особливо цікаве індіанське населення, яке досі розмовляє своїми мовами, як от кечуа, аймарі чи гуарані. Кожного дня жінки одягають національні костюми, які дуже яскраві та часто схожі на українські.
Еквадор
Перу
Болівія
Панама
А ось ці яскраві жіночки - це представниці індіанської народності Куна, яка живе на островах в Карибському морі. Їх ми сфотографували в аеропорту Панами. На ногах в них можна побачити прикраси з бісеру, а в носі у кожної була сережка.
Як я вже писав, люди в більшості дуже привітні та добрі. Це справді так. Місцевим дуже цікаві туристи, тому приготуйтесь до постійної уваги до вашої персони. Кілька разів нас просили сфотографуватися, особливо школярі люблять цю справу. Тому деколи доводилось попрацювати “абізянкою”, позуючи всім охочим.
Дуже цікаві місцеві ринки, де можна купити славнозвісні вироби з шерсті лами чи альпаки. Один з найкращих таких ринків був в еквадорському Отавало, але про нього якось окремо треба розповісти
Іспанська мова
Думаєте, англійська - мова міжнародного спілкування? Тільки не в Південній Америці. Свій багатий словниковий запас англійської та британський акцент можна засунути куди подалі. Виключно іспанська мова. Незалежно, чи це власник турфірми, чи продавець в магазині, чи індіанець кечуа, чи тьотя з ресепшену 5-зіркового готелю, чи навіть працівник консульства. Ніхто з вами не буде розмовляти англійською, бо її ніхто ніколи не вчив. Тому перед поїздкою в будь-яку з країн Південної Америки обов’язково вивчіть хоча б основні фрази іспанською, інакше доведеться дуже важко. А якщо ви вільно розмовляєте іспанською - перед вами відкриваються чудові перспективи інтеграції з місцевим населенням. Ми іспанської не вчили, але на щастя, в нас був самовчитель і ще Phrase book від Lonely planet, які нас дуже виручали. Тож за місяць подорожі ми вже нормально давали собі раду в іспанській і навіть могли торгувались чи обговорити політичну ситуацію на Близькому Сході :) Більшість занять з іспанської ми проводили в автобусах.
Путівники
В подорожі ми постійно використовували путівники Lonely planet. Знаю про неоднозначне ставлення до серії цих путівників, але інколи вони нас справді рятували. Дуже зручно, що там є карти і навіть приїхавши в місто посеред ночі у вас завжди є під руками потрібна інформація.
В нас був один великий путівник South America on shoestring, правда німецькою мовою, бо його купила Марічка. Не надто вдалиий вибір для такої подорожі, бо книжка дуже велика, а інформація аж надто узагальнена. Ще в нас були окремі путівники по Еквадору і Перу, і вони себе повністю виправдали, бо ми найбільше часу провели саме в цих двох країнах. Самі розумієте, якщо брати путівники по всіх країнах, то це буде кілька зайвих кілограмів вантажу, тому є сенс використовувати путівники в електронному вигляді, скачати кожен з яких не складає жодної проблеми.
Час від часу ми почитували електронну версію книжки широко відомого автора в вузьких колах Максима Кідрука під назвою “Подорож на пуп Землі”. Просто, щоби поржать. Автор три роки тому частково їздив тим же маршрутом, що й ми, і кожного разу перебуваючи в тих же місцях, ми дивувались такому яскравому (мало не епічному) опису цілком звичайних речей, як наприклад перетин кордону.
Практично застосовувати його писанину категорично протипоказано. І взагалі, це книжка для людей, які ніколи не потраплять в Південну Америку, тому що кожна розповідь - це історія, зміст якої зводиться до одного речення: “Дивіться, яку дурницю ми утнули цього разу, або як ми вкотре затупили”. Дія цього всього відбувається в Південній Америці, тому це може бути цікаво. Та насправді смішно читати, як дорослий чоловік героїзує свої безглузді вчинки. Як, для прикладу, можна було без акліматизації та в шортах пертись до базового табору вулкану Котопаксі на 4800 м? Межа між героїзмом та дурістю дуже вузька і автор не втомлюється її переходити, беручи то череп з давнього поховання, то купуючи пляшку води за $10. Fail, одним словом
Їжа
Південноамериканська кухня смачна і дуже поживна. В кожному регіоні була змога спробувати якісь особливі страви, характерні лише для цієї місцевості. Але часто доводилось харчуватись досить одноманітно - рис і курка, ще боби і виняткова гидота - смажені банани. Як правило, в кожному ресторані було menu del dia (меню дня), куди входив повноцінний обід за дуже хорошу ціну. Такого меню нам вистачало на двох. А в Бразилії їжа продається на вагу, тому не варто в ресторанах лякатися цін, бо це ціна за кілограм і таку порцію з’їсти одній людині дуже складно
Особливо радувала нас надмірна кількість морепродуктів.
Майже в кожній країні цей вид їжі можна без проблем замовити у будь-якому ресторані. Та й спеціалізовані рибні ресторани “севічерії” траплялись дуже часто. В кожному з таких ресторанів можна замовити щось подібне на це.
На озері Тітікака надзвичайно смачна і дешева форель. Тарілка такої смакоти під назвою trucha frita на болівійському боці набільшого високогірного озера коштує $3.
Всюди дуже багато фруктів, а Колумбія - це справжній фруктовий рай
Хоча Еквадор також не гірший
В Еквадорі та Перу дуже популярна страва під назвою cuy. Це ніщо інше, як морська свинка, оцей звір, який і не морський, і не свиня, і який продається в наших магазинах домашніх тваринок. Тут їх вирощують до розмірів середнього кроля
А потім успішно поїдають. Важливо, щоб були кігті та зуби - це єдиний доказ, що перед вами морська свинка, а не щур. Виглядає ця страва так.
З екзотики ще можна спробувати м’ясо лами чи альпаки, але ми його так і не спробували.
Ucrania
Саме так звучить назва нашої країни іспанською. Кожного разу коли ми промовляли це слово, то доводилось спостерігати різні стани “нєдоумєнія” на обличчі місцевого населення. Частина взагалі не мала поняття де це, ще частина думала, що в нас цілий рік зима і дуже дивувались, коли ми розказували, що в Україні зараз тепліше, ніж тут. Але загалом всі добре ставляться і думають, що Україна це десь приблизно така ж крута країна, як Німеччина. Наївні...
“Русскіє турісти”
Існують ще місця на земній кулі, де нога російськомовного туриста ступає дуже рідко. Одне з таких місць - Південна Америка. За весь час подорожі ми зустріли двох російськомовних осіб, та й ті вже довгий час не живуть в Росії, а мешкають постійно в Штатах. Натомість в Південній Америці є ізраїльські туристи. Повірте, що молоді демобілізовані ізраїльські військові нічим не гірше зло за “русского туріста”. Окрім громадян держави Ізраїль нам ще дуже часто траплялись німці та швейцарці. Настільки часто, що часами Марічка частіше розмовляла німецькою, ніж іспанською. З однією такою парою зі Швейцарії ми потоваришували і кілька разів перетинались, так як наші маршрути довгий час співпадали.
Алкоголь та наркотики
Скажу відразу - кокаїн ми не пробували. “От лохи” - подумаєте ви і, мабуть, будете праві. Але ми не особливо займались пошуками заборонених речовин, тому так і вийшло, що кокс нас обминув, як і інше зло. Зате ми жували коку. Купити її можна в Перу та Болівії так само легко, як в нас тютюн.
Ефект трохи дивний - заніміває рот і ніби помагає при гірській хворобі, але насправді - гидота-гидотою. Про жоден наркотичний ефект не може бути й мови, не існує наркотиків за $1,5
З алкоголем проблем не було жодних. Напій мандрівки - ром, а саме коктейль Cuba libre. Купуєте півлітрову кока-колу чи пепсі, половину випиваєте або виливаєте, доливаєте рому, коктейль готовий. Тепер будь-яка нудна прогулянка по найнуднішому місту з найнуднішою архітектурою набирає зовсім інших барв, ви легко йдете на контакт з людьми навіть без знання мови, а про ваші пригоди потім складають легенди.
Процес приготування Cuba Libre
Пиво в Південній Америці досить дороге - від 2-3 доларів за пляшку. Починаючи з Еквадору пиво подавалось в пляшках нормальної ємкості - 0,6 - 1 л, що не могло не радувати.
Болівійське пиво Cordillera
Через величезну кількість німців дуже смачне пиво в Парагваї. Навіть назви пива відповідні і етнічний німець на фоні
Непогане пиво в Панамі, тільки більшої пляшки, ніж 0,33 не знайдеш
Також в Південній Америці є свої місцеві особливі алкогольні напої, які зустрічаються лише там. Одним з таких напоїв є чіча. Ми її пробували кілька разів в Колумбії і Перу. Буває алкогольна і безалкогольна чіча. Головним інгредієнтом, з якого виготовляють чічу є маїс (кукурудза по-нашому). Вже по приїзду в Україну ми дізналися, що процес виготовлення цього напою дуже цікавий. Спеціально навчені люди, щоб розчепити крохмаль, який є в насінні, пережовують маїс у власному роті, роблять невеличкі кульки, а потім випльовують їх назад. Смачного!
Природа
Це одна із найважливіших причин, щоб їхати сюди, бо настільки красивих місць не так багато на нашій планеті. Та що тут розказувати, дивіться фотографії. Гори, моря, Тихий океан, пляжі, джунглі, річки, каньйони, водоспади, пустелі, оазиси, вулкани, озера, острови, підводний світ - всю цю красу ми бачили на власні очі
І якщо в вас виникне бажання чи буде можливість поїхати в Південну Америку - не зволікайте і не сумнівайтесь, ви не шкодуватимете про жоден проведений день і про жоден витрачений долар на цьому материку. Якщо у вас виникнуть запитання - звертайтесь, з радістю допоможемо і відповімо.
Далі буде...