Саша.
Я познайомилася з Сашою Праховою три роки назад і з тих пір бачила її по кілька разів на тиждень, вона вчила мене не лише малювати, а і дивитися на речі по-іншому. Це були прекрасні вечори з котами, чаєм, фарбами, пензиками і олівцями. Іноді Саша читала вслух спогади свого батька про Котарбінського, Мурашка, Врубеля та інших художників з якими він товаришував. І у свої 60 років Саші в душі було 25. Ще два тижні назад я сиділа і малювала автопортрети в різних ракурсах і ми сміялися з розповіді Тетяни Толстої про політкоректність в Штатах, а під ногами шастала Сашина кішка з кошеням. І Саша казала, щоб малювати автопортрети слід любити себе... Саша посідала особливе місце в моїй душі, я впевнена, що таку людину я більше не зустіну. І навіть тиждень назад я чула її, як і завжди, радісний голос. Наступного дня, у свій день народження, рівно тиждень назад вона впала у кому після інсульту. А сьогодні її не стало.