Така коротка, коротка зима
Ця зима була особливою. Вона промайнула дуже швидко, швидше, ніж усі попередні зими і водночас вона вмістила в собі усю безнадійну вічність страшних моментів. Тріскучі морози та куці засніжені дні не впливали на мій настрій, як це відбувається зазвичай. Було просто не до того. Як і всім іншим українцям на планеті. Здається, ніби щойно вчора був листопад, а вже - середина березня. Свята і будні, рясно скроплені ницістю та облудою, помережані трагізмом людської жадоби й підлості, просякнуті величчю подвигів та незламністю духу.... Місяці, тривожних очікувань, молитов та неспання...
Весна перейняла цю болісну естафету, якій не видно кінця-краю...
А тим часом, на календарі вже середина березня. У нас нарешті встановилася плюсова температура, війнуло теплом та надією. Коли відчуваєш теплі сонячні цілунки та обійми лагідного вітру, серце сповнюється вірою в те, що все буде добре. Здається, наче у світі, де співають пташки та цвітуть дерева, нема місця для зла і несправедливості.
Часом, щоб відволіктися від відчаю, я складаю списки рослин, яких мені бракує для повного щастя і малюю план подвір"я, з додатковими клумбами та грядками. Або гортаю журнали із садівництва, яких у мене так багато на роботі. Або шукаю нові рецепти і уявляю, як пригощатиму ними друзів. Чи майструю собі обручі з квітками, які носитиму, як тільки зможу вбиратися у літні сарафани. Іноді замовляю собі купу всіляких книжок із рукоділля і пробую освоювати якісь нові техніки, як от канзаші. Або обкладаюся путівниками (на роботі часто списують добрісінькі книжки і ми можемо забирати їх задурно і це таке щастя!) і подумки мандрую до Еквадору та на Мачу-Пікчу, які тепер стали набагато ближчими до мене. Чи мрію, як повезу маму до Єрусалиму або хоч кудись на море, у Чорногорію, наприклад. Або загортаюся в плед і виходжу на прохолодний, але залитий сонцем ганок, заплющую очі і слухаю Всесвіт. А часом мені хочеться робити все на раз, я не можу визначитись чим зайнятись, але кайфую від того, що в житті мільйон всіляких приємнощів і це така розкіш і щастя цим всім насолоджуватися.
І шкода, що деякі люди отримають насолоду від насилля й брехні. Може, вони просто не знають, чим іще себе зайняти?..
Весна перейняла цю болісну естафету, якій не видно кінця-краю...
А тим часом, на календарі вже середина березня. У нас нарешті встановилася плюсова температура, війнуло теплом та надією. Коли відчуваєш теплі сонячні цілунки та обійми лагідного вітру, серце сповнюється вірою в те, що все буде добре. Здається, наче у світі, де співають пташки та цвітуть дерева, нема місця для зла і несправедливості.
Часом, щоб відволіктися від відчаю, я складаю списки рослин, яких мені бракує для повного щастя і малюю план подвір"я, з додатковими клумбами та грядками. Або гортаю журнали із садівництва, яких у мене так багато на роботі. Або шукаю нові рецепти і уявляю, як пригощатиму ними друзів. Чи майструю собі обручі з квітками, які носитиму, як тільки зможу вбиратися у літні сарафани. Іноді замовляю собі купу всіляких книжок із рукоділля і пробую освоювати якісь нові техніки, як от канзаші. Або обкладаюся путівниками (на роботі часто списують добрісінькі книжки і ми можемо забирати їх задурно і це таке щастя!) і подумки мандрую до Еквадору та на Мачу-Пікчу, які тепер стали набагато ближчими до мене. Чи мрію, як повезу маму до Єрусалиму або хоч кудись на море, у Чорногорію, наприклад. Або загортаюся в плед і виходжу на прохолодний, але залитий сонцем ганок, заплющую очі і слухаю Всесвіт. А часом мені хочеться робити все на раз, я не можу визначитись чим зайнятись, але кайфую від того, що в житті мільйон всіляких приємнощів і це така розкіш і щастя цим всім насолоджуватися.
І шкода, що деякі люди отримають насолоду від насилля й брехні. Може, вони просто не знають, чим іще себе зайняти?..