Левобережное казачество в первой половине XVIII века
Есть такая основательная работа - "Збройні сили України першої половини XVIII ст." за авторством Апанович. Хотелось бы обратить внимание на организационно-технические вопросы.
- Лишь часть населения Левобережья (на Правобережье полки были ликвидированы по решению польского сейма в 1699 г.) была казаками. Казачество - это военное сословие, отличавшееся от основной массы населения - крестьян - привилегиями (освобождались от общих налогов и повинностей, имели право заниматься промыслами и торговлей, подчинялись собственной, казацкой, юрисдикции), и обязательной явкой на военную службу. Казаки по Коломацким статьям должны были насчитывать 30 тыс. (из приблизительно 800 тыс. населения Левобережья).
- Вместе с тем далеко не все, кто был записан в казаки, мог позволить себе полноценное снаряжение (по данным Генеральной войсковой канцелярии на 1735 год оно обходилось в 21 рубль 22 копейки), в 1735 году все казаки были разделены на "выборных" (полноценных бойцов, их было 20 тыс.) и "подпомощников" (должны были поставлять выборным оружие, провиант, коней, были погонщиками в походе). Зажиточные выборные не имели подпомощников. Впоследствии число выборных (как и подпомощников) росло (не факт, учитывая, что считались также и члены семей): "По всіх десяти полках 1764 р. від загального числа записаного населення (1 024 023 чол. обох статей) налічувалося: виборних - 176 886 чол., підпомічників - 198 295 чол." (с. 25). В Нежинском полку в 1737 году было 3146 виборных казаков и 3971 подпомощник.
- Русско-турецкая война 1735-1739 гг. привела к экономическому упадку в Украине. Даже выборные казаки беднели и не могли нести полноценную службу. Они переходили в категорию "пеших невооруженных казаков", становились слугами при войске. "Іменні полкові списки козаків за кілька років свідчать про значну кількість піших неозброєних у більшості сотень і про зростання її рік у рік, надто на кінець війни. В окремих сотнях вони становили понад 50% загальної кількості козацтва" (с. 28). Зажиточные казаки предпочитали посылать вместо себя на службу "наймитов" (нередко - свою родню).
- Русско-турецкие войны довели казачество до таких бедствий, что мобилизации не давали нужного числа воинов., так в "1739 p., дарма, що мобілізація тяглася три місяці (березень - травень), слобідські полки змогли виставити лише половину складу, який вимагався" (с. 42). А в 1736 году, для своего похода на Крым, Миних планировал мобилизовать 21 тыс. левобережных казаков, но была собрана лишь половина (с. 51).
- Не меньший мрак творился по части вооружения. Стандартный образ казака - это пехотинец с мушкетом и саблей. Кое-где так и было. "С кінця XVII ст. озброєння козака складалося з рушниці, шаблі та списа. З такою зброєю козак мав з'являтися на збірний пункт згідно з гетьманськими універсалами. Опріч того серед козацького озброєння подибуємо пістолі, мушкети, гаківниці, ятагани, навіть лук та стріли. 1735 р. Топальська сотня Стародубського полку вирядила в похід 14 озброєних козаків, кожен з яких мав мушкет, шаблю, спис, два-три фунти пороху і 50-100 куль. 1736 р. за відомістю, поданою до Ніжинської полкової канцелярії Борзнянським сотенним правлінням, із десяти міст і сіл, а також містечка Борзни було споряджено в похід 160 однокінних та 6 двокінних козаків. 164 з них мали по одному мушкетові, шаблі, списові та гаківниці. За даними 1739 р. ця сотня, як і всі інші сотні Ніжинського полку, вирядила у похід козаків, забезпечених мушкетами (або рушницями), шаблями та списами" (С. 73).
- Однако далеко не во всех полках дела обстояли так хорошо. Совсем уж безрадостно выглядела ситуация в частях с высокой долей "наймитов". На той же стр. 73 узнаем: "1737 р. в Полковій сотні Чернігівського полку на 30 козаків припадало 9 рушниць і 9 шабель; в Седнівській на 61 козака - 20 рушниць і 9 шабель, в Білоуській на 23 козаки - 6 рушниць і 5 шабель. Таке ж співвідношення було і в Роїській сотні. Із Березинської і Столинської сотень в похід спорядили по 32 козаки. У першій з них налічувалося 13 рушниць і 9 шабель, у другій - 7 рушниць і 7 шабель. Козаки трьох сотень з'явилися взагалі без зброї. Як завше, це були «брати і наймити».
- Значительную часть ружей производили на русских заводах, там же и ремонтировали. Одно русское ружье стоило в Украине 2 рубля 26 копеек.
- Было развито производство селитры (составляла 77% пороха). Оно имело в Украине давние традиции. В начале 30-е годов XVIII в. производилось 8 тыс. пудов селитры ежегодно (с. 77-78). Были заводы, производившие 500-100о пудов. Селитра была дешевой - по 5 копеек за фунт.
- С наличием пороха и патронов в войсках были проблемы. "Нормою порохового запасу на кожну рушницю під час походу вважалося 2 фунти. Проте не у кожного козака вистачало коштів на купівлю необхідної кількості набоїв. Наприклад, 1737 р. в Седнівській сотні Чернігівського полку з 61 козака, що прибули на огляд, вiсім мали лише по фунту пороху, один - пiвфунта, а дев'ять взагалі з'явилися без набоїв" (с. 82-83).
- Цены: "Вартість озброєння, обладнання до нього та набоїв (для одного козака) у другій чверті XVIII ст. була такою: мушкет коштував 2 крб., лядівниця - 15 коп., кремінець - 3 коп., спис - 10 коп., натруска - З коп., порох (5 фунтів) - 75 коп., свинець (5 фунтів) - 40 коп. Свинцем козацьке військо під час війни забезпечувалося також централізовано - з Москви. Кожен козак одержував перед походом 20-40 куль, отамани - по 50. Вартість свинцю в середньому дорівнювала 2 крб. за пуд.
Забезпечення похідної полкової артилерії набоями можна простежити на прикладі Чернігівського полку. 1738 р. з ним вирушив артилерійський обоз, який мав 24 пуди пороху, 300 куль, 4 пуди дробу, пуд свинцю, 215 сажнів ґнота. Супроводжували обоз два фурмани та вісім підвід з провіантом" (с. 84).
Для сравнения - боевой конь на Левобережье стоил 7-12 рублей, седло - 1 рубль, уздечка - 20 коп.(с. 87-88). Форма тоже "влетала в копеечку": казацкий жупан стоил 2 рубля, кожух - 1 рубль, 3 пары сапог - 90 коп.
От себя добавлю вот что. На судьбе левобережного казачества видны минусы такой вот "ополченской" армии, снаряжавшей себя по большей части сама.