О побратимстве...
...среди татар и запорожских казаков. См. Мільчев В.І. «Свій/чужий» в уявленнях запорозького козацтва XVIII століття // По той бік Дніпра: вплив контраверсійних образів «іншого українця» на формування ментальних кордонів: Науковий збірник. Запоріжжя: Інтер-М, 2015. С. 9-16. С. 11:
«В умовах перманентної степової війни кращебуло мати «свого» серед «чужих». Ще й на середину XVIII ст. зберігалася практика побратимства між запорозькою старшиною та ногайсько-татарськими мурзами та офіцерами турецьких прикордонних фортець, відома за джерелами більш раннього періоду. У тому разі якби в полон,наприклад, до ногайців потрапив запорожець, його «побратим» обов’язково викупив би його, і навпаки. Неабияка раціональність подібної практики призводила до того, що до неї подекуди долучалося й російське офіцерство, яке проходило службу на прикордонні».
...и среди татар и поляков. См. Kołodziejczyk D. Permeable Frontiers: Contacts between Polish and Turkish-Tatar Elites in the Early Modern Era // Foreign Drums Beating. Transnational Experiences in Early Modern Europe. Edited by Björn Forsén and Mika Hakkarainen. Acta Byzantina Fennica 5 (N.s). Helsinki 2017. С. 153-168. С. 161:
«With their ancient institution of kurultay, remindful of the Icelandic althing, the Tatar nobles jealously guarded their liberties vis-à-vis the khan just like the Polish nobles guarded theirs vis-à-vis the king. Polish and Tatar nobles commonly entered formal brotherhoods (pobratymstwa) which served as security in the case if one of the partners fell prisoner of the other army. His “brother” should then redeem him or at least act as guarantor so that the captive could safely return home to collect the requested sum for his ransom».
Обратите внимание: подобное было распространено именно среди знати/старшин, но не среди простонародья, любили аристократы в благородство играть. Может и ошибаюсь, но этот любопытный обычай - «фишка» татаро-польских и татаро-казацких отношений. Пока я не встречал информации о бытовании такого явления во времена допетровского Московского государства. При том, что часть «принятых» в общении татар с поляками и казаками практик все-таки распространялась и на подданных царя, вроде отпуска под честное слово.