самоархеологія
я так досі і не знайшла себе... тільки уривчасто на рівні відчуттів, рідності, абощо... і хоча знайтися ніколи не пізно, хочеться знайтися вже зараз, або вже позавчора... бо також хочеться мати якесь визнання, не хочу кривити душею, але мені дуже важливо щоб я справжня подобалася не лише мені.
поки енергія не горить в мені, ще лише жевріє, засипана сірим попелом згорілого дріб"язка. і хочу я своє... не чиєсь, не грітися поруч чийогось вогню, а своє, власне, внутрішнє, вистраждане, але народжене.
здається, ось ось схоплю його за хвоста і буду тягнути, тягнути що сили.. аби лиш її вистачило.
а як і де ви шукаєте себе?