про... тебе, автопортрет
Ідеалістко,
в туризмі ти сподівалася на пізнання чужих світів, а вийшла знавцем вигод та номерів...
а тепер в телебаченні шукаєш мистецтва серед торгових рядів крамарів...
ти можеш в усьому знайти свою чудну атмосферу і фіксуєш її у власному кіно пам’яті.
Ти любиш старовину і майже живеш у минулому...
Бруківка й занедбані полущені будиночки в тебе викликають майже оргастичне естетичне задоволення.
Ти буваєш занудою і серед вулиці вражено костянієш від осягнення можливої етимології щойносказаного виразу.
ти можеш посваритися з найдорожчою людиною через рідну мову. ти недолуга, ідейнонепідкована націоналістка. ти кінчаєш від української пісні, вишиванки, обрядів, але коли задіває за живе, не можеш аргументовано захистити свою культуру, просто тупієш від люті й гніву. ти підсвідомо більше довіряєш людям, які говорять українською.
Ти запросто можеш захоплено пити пиво в миршавому шансонному генделі, лускати насіння серед вулиці, говорити з пенсіонерами, жебраками, віддаючи їм останні гроші...називаєш це радше своїми соціальними експериментами, або якоюсь самосоціалізацією...
клеїш ярлики іншим і ненавидиш категоризм. занадто любиш себе й ненавидиш. коли торкаєшся неосяжного самоліквідовуєш сутність, перестаєш сперечатися, бо все стає неосяжно безкінечним. ти бачиш дірки у своїй освіті, але страшенно не любиш критику твоєї компетентності.
ти плачеш від несправедливості або літаєш на хмарках після гарно відзнятого хепіендового фільму, ніби все сталося саме з тобою.
ти віриш, що не зробивши нікому поганого, ніхто не може зробити цього тобі.
ти впевнена, що зможеш пояснити будь-якому ман’якові, що воно того не варте, хоча сама часто вихоплюєшся серед сну, бо тебе вбито.
ти хочеш бути насамоті з природою, та вже тиждень страждаєш через відсутність гарячої води вдома.
мрієш про гармонію, будинок за містом, світлу майстерню, про малювання, про ліплення з глини, про вишивку, про довгі коси, про блюз, реггі, фолк і соул, про собаку, про власний садочок, оранжерею та квіткову крамничку... ...... а сама скнієш у телецентрі, робиш марудні переклади і не маєш часу і бажання на себе й інших.
ти - дурна. ти - категорична, принципова зануда. ти відірване від життя дівча. і врешті, ти - ліньтюх.
просто сидиш і думаєш про все це. а коли ж поєднаєш свою абстрагованість з реаліями?
а вони є, ті реалії?