Чергове рейдерство від Табачника, або Що далі?
Originally posted by lesyaorobets at Чергове рейдерство від Табачника, або Що далі?
"Даруночок", підкинутий освітянам, абітурієнтам та їх батькам на Різдво від керівника Міносвіти, змушує констатувати встановлення певних традицій не лише в лобіюванні потрібних йому рішень, але й у ставленні до них із боку найвищих керівників держави.
Чи то влада остаточно змирилася з руйнуванням власного іміджу, чи то пан Табачник усе ж таки відображає її стратегічне бачення української перспективи…
Тому, що послідовний…Дмитро Володимирович ніколи не приховував нелюбові до структур або процесів, які не здатний був контролювати особисто. З огляду на те, що незалежне оцінювання не вписувалося в омріяну ним систему адміністрування галуззю, він доклав чималих зусиль до його руйнування.
Вже наступного тижня після набуття владних повноважень він закликав до "невідкладної модернізації" системи зовнішнього незалежного тестування.
Щоправда, опір громадськості змусив пана Табачника трохи змінити тактику. Надто вражаючим і безумовним виявився авторитет ЗНО серед абітурієнтів та їх батьків.
Обов’язковість незалежного оцінювання під їх тиском було збережено. Але при цьому надміру збільшено роль шкільного атестату і відновлено систему вступних іспитів для деяких категорій вступників. Обидва нововведення примножили статки нечистих на руку "чиновників від освіти".
А посилення їх впливу на підбиття підсумків вступної кампанії, в свою чергу, реанімувало напівзабуту з радянських часів систему "телефонного права" в системі розподілу бюджетних місць між абітурієнтами.
Набутий досвід настільки сподобався й обнадіяв, що керівник Міносвіти з осені заходився лобіювати нормативне закріплення "балу вищого навчального закладу": спочатку в Умовах прийому 2011 р., а потім - у міністерському проекті закону "Про вищу освіту".
Втім, однодумців серед визнаних експертів у даній сфері Дмитро Володимирович так і не знайшов.
"Той, хто нам заважає, той нам і допоможе"Натомість, взимку міністр наважився на "хід конем": вирішив підпорядкувати собі Український центр оцінювання якості освіти. Мета - встановлення контролю над адмініструванням незалежного оцінювання і візування тестових специфікацій.
На щастя, далі відповідних нарад за координації заступника міністра Євгена Суліми справа не пішла. На заваді став керівник УЦОЯО Ігор Лікарчук. Після такого непослуху, за логікою міністра, незговірливий освітянин не мав жодного права надалі обіймати відповідальну посаду.
Для початку директора центра блокували інформаційно: навіть про зміни до програм ЗНО він дізнався з офіційного сайту МОН, хоча підготовку більшості тестових завдань відповідно до графіку роботи відомства було вже завершено.
Від неминучого звільнення пана Лікарчука могла врятувати лише очікувана відставка самого міністра, що кілька місяців поспіль дискредитував українську владу войовничою ксенофобією і відсутністю фахового підходу до адміністрування галузі. Але кон’юнктура політичних розкладів виявилася ласкавою до "справжнього" доктора наук і полковника.
Він не лише зберіг посаду, але й помітно збільшив повноваження. Більше того: за іронією долі молодіжна політика опинилася в руках особи, яку ця сама молодь майже рік марно намагалася відправити у відставку.
( Read more... )
"Даруночок", підкинутий освітянам, абітурієнтам та їх батькам на Різдво від керівника Міносвіти, змушує констатувати встановлення певних традицій не лише в лобіюванні потрібних йому рішень, але й у ставленні до них із боку найвищих керівників держави.
Чи то влада остаточно змирилася з руйнуванням власного іміджу, чи то пан Табачник усе ж таки відображає її стратегічне бачення української перспективи…
Тому, що послідовний…Дмитро Володимирович ніколи не приховував нелюбові до структур або процесів, які не здатний був контролювати особисто. З огляду на те, що незалежне оцінювання не вписувалося в омріяну ним систему адміністрування галуззю, він доклав чималих зусиль до його руйнування.
Вже наступного тижня після набуття владних повноважень він закликав до "невідкладної модернізації" системи зовнішнього незалежного тестування.
Щоправда, опір громадськості змусив пана Табачника трохи змінити тактику. Надто вражаючим і безумовним виявився авторитет ЗНО серед абітурієнтів та їх батьків.
Обов’язковість незалежного оцінювання під їх тиском було збережено. Але при цьому надміру збільшено роль шкільного атестату і відновлено систему вступних іспитів для деяких категорій вступників. Обидва нововведення примножили статки нечистих на руку "чиновників від освіти".
А посилення їх впливу на підбиття підсумків вступної кампанії, в свою чергу, реанімувало напівзабуту з радянських часів систему "телефонного права" в системі розподілу бюджетних місць між абітурієнтами.
Набутий досвід настільки сподобався й обнадіяв, що керівник Міносвіти з осені заходився лобіювати нормативне закріплення "балу вищого навчального закладу": спочатку в Умовах прийому 2011 р., а потім - у міністерському проекті закону "Про вищу освіту".
Втім, однодумців серед визнаних експертів у даній сфері Дмитро Володимирович так і не знайшов.
"Той, хто нам заважає, той нам і допоможе"Натомість, взимку міністр наважився на "хід конем": вирішив підпорядкувати собі Український центр оцінювання якості освіти. Мета - встановлення контролю над адмініструванням незалежного оцінювання і візування тестових специфікацій.
На щастя, далі відповідних нарад за координації заступника міністра Євгена Суліми справа не пішла. На заваді став керівник УЦОЯО Ігор Лікарчук. Після такого непослуху, за логікою міністра, незговірливий освітянин не мав жодного права надалі обіймати відповідальну посаду.
Для початку директора центра блокували інформаційно: навіть про зміни до програм ЗНО він дізнався з офіційного сайту МОН, хоча підготовку більшості тестових завдань відповідно до графіку роботи відомства було вже завершено.
Від неминучого звільнення пана Лікарчука могла врятувати лише очікувана відставка самого міністра, що кілька місяців поспіль дискредитував українську владу войовничою ксенофобією і відсутністю фахового підходу до адміністрування галузі. Але кон’юнктура політичних розкладів виявилася ласкавою до "справжнього" доктора наук і полковника.
Він не лише зберіг посаду, але й помітно збільшив повноваження. Більше того: за іронією долі молодіжна політика опинилася в руках особи, яку ця сама молодь майже рік марно намагалася відправити у відставку.
( Read more... )