Совещание
Автор alex_aka_jj . (P.S. как же это напоминает мне работу, я даже людей узнала).
Петров пришел во вторник на совещание. Ему там вынули мозг, разложили по блюдечкам и стали есть, причмокивая и вообще выражая всяческое одобрение. Начальник Петрова, Недозайцев, предусмотрительно раздал присутствующим десертные ложечки. И началось.
- Коллеги, - говорит Морковьева, - перед нашей организацией встала масштабная задача. Нам поступил на реализацию проект, в рамках которого нам требуется изобразить несколько красных линий. Вы готовы взвалить на себя эту задачу?
- Конечно, - говорит Недозайцев. Он директор, и всегда готов взвалить на себя проблему, которую придется нести кому-то из коллектива. Впрочем, он тут же уточняет: - Мы же это можем?
Начальник отдела рисования Сидоряхин торопливо кивает:
- Да, разумеется. Вот у нас как раз сидит Петров, он наш лучший специалист в области рисования красных линий. Мы его специально пригласили на совещание, чтобы он высказал свое компетентное мнение.
- Очень приятно, - говорит Морковьева. - Ну, меня вы все знаете. А это - Леночка, она специалист по дизайну в нашей организации.
Леночка покрывается краской и смущенно улыбается. Она недавно закончила экономический, и к дизайну имеет такое же отношение, как утконос к проектированию дирижаблей.
- Так вот, - говорит Морковьева. - Нам нужно нарисовать семь красных линий. Все они должны быть строго перпендикулярны, и кроме того, некоторые нужно нарисовать зеленым цветом, а еще некоторые - прозрачным. Как вы считаете, это реально?
- Нет, - говорит Петров.
- Давайте не будем торопиться с ответом, Петров, - говорит Сидоряхин. - Задача поставлена, и ее нужно решить. Вы же профессионал, Петров. Не давайте нам повода считать, что вы не профессионал.
- Видите ли, - объясняет Петров, - термин «красная линия» подразумевает, что цвет линии - красный. Нарисовать красную линию зеленым цветом не то, чтобы невозможно, но очень близко к невозможному…
- Петров, ну что значит «невозможно»? - спрашивает Сидоряхин.
- Я просто обрисовываю ситуацию. Возможно, есть люди, страдающие дальтонизмом, для которых действительно не будет иметь значения цвет линии, но я не уверен, что целевая аудитория вашего проекта состоит исключительно из таких людей.
- То есть, в принципе, это возможно, мы правильно вас понимаем, Петров? - спрашивает Морковьева.
Петров осознает, что переборщил с образностью.
- Скажем проще, - говорит он. - Линию, как таковую, можно нарисовать совершенно любым цветом. Но чтобы получилась красная линия, следует использовать только красный цвет.
- Петров, вы нас не путайте, пожалуйста. Только что вы говорили, что это возможно.
Петров молча проклинает свою болтливость.
- Нет, вы неправильно меня поняли. Я хотел лишь сказать, что в некоторых, крайне редких ситуациях, цвет линии не будет иметь значения, но даже и тогда - линия все равно не будет красной. Понимаете, она красной не будет! Она будет зеленой. А вам нужна красная.
Наступает непродолжительное молчание, в котором отчетливо слышится тихое напряженное гудение синапсов.
- А что если, - осененный идеей, произносит Недозайцев, - нарисовать их синим цветом?
- Все равно не получится, - качает головой Петров. - Если нарисовать синим - получатся синие линии.
Опять молчание. На этот раз его прерывает сам Петров.
- И я еще не понял… Что вы имели в виду, когда говорили о линиях прозрачного цвета?
Морковьева смотрит на него снисходительно, как добрая учительница на отстающего ученика.
- Ну, как вам объяснить?.. Петров, вы разве не знаете, что такое «прозрачный»?
- Знаю.
- И что такое «красная линия», надеюсь, вам тоже не надо объяснять?
- Нет, не надо.
- Ну вот. Вы нарисуйте нам красные линии прозрачным цветом.
Петров на секунду замирает, обдумывая ситуацию.
- И как должен выглядеть результат, будьте добры, опишите пожалуйста? Как вы себе это представляете?
- Ну-у-у, Петро-о-ов! - говорит Сидоряхин. - Ну давайте не будем… У нас что, детский сад? Кто здесь специалист по красным линиям, Морковьева или вы?
- Я просто пытаюсь прояснить для себя детали задания…
- Ну, а что тут непонятного-то?.. - встревает в разговор Недозайцев. - Вы же знаете, что такое красная линия?
- Да, но…
- И что такое «прозрачный», вам тоже ясно?
- Разумеется, но…
- Так что вам объяснять-то? Петров, ну давайте не будем опускаться до непродуктивных споров. Задача поставлена, задача ясная и четкая. Если у вас есть конкретные вопросы, так задавайте.
- Вы же профессионал, - добавляет Сидоряхин.
- Ладно, - сдается Петров. - Бог с ним, с цветом. Но у вас там еще что-то с перпендикулярностью?..
- Да, - с готовностью подтверждает Морковьева. - Семь линий, все строго перпендикулярны.
- Перпендикулярны чему? - уточняет Петров.
Морковьева начинает просматривать свои бумаги.
- Э-э-э, - говорит она наконец. - Ну, как бы… Всему. Между собой. Ну, или как там… Я не знаю. Я думала, это вы знаете, какие бывают перпендикулярные линии, - наконец находится она.
- Да конечно знает, - взмахивает руками Сидоряхин. - Профессионалы мы тут, или не профессионалы?..
- Перпендикулярны могут быть две линии, - терпеливо объясняет Петров. - Все семь одновременно не могут быть перпендикулярными по отношению друг к другу. Это геометрия, 6 класс.
Морковьева встряхивает головой, отгоняя замаячивший призрак давно забытого школьного образования. Недозайцев хлопает ладонью по столу:
- Петров, давайте без вот этого: «6 класс, 6 класс». Давайте будем взаимно вежливы. Не будем делать намеков и скатываться до оскорблений. Давайте поддерживать конструктивный диалог. Здесь же не идиоты собрались.
- Я тоже так считаю, - говорит Сидоряхин.
Петров придвигает к себе листок бумаги.
- Хорошо, - говорит он. - Давайте, я вам нарисую. Вот линия. Так?
Морковьева утвердительно кивает головой.
- Рисуем другую… - говорит Петров. - Она перпендикулярна первой?
- Ну-у…
- Да, она перпендикулярна.
- Ну вот видите! - радостно восклицает Морковьева.
- Подождите, это еще не все. Теперь рисуем третью… Она перпендикулярна первой линии?..
Вдумчивое молчание. Не дождавшись ответа, Петров отвечает сам:
- Да, первой линии она перпендикулярна. Но со второй линией она не пересекается. Со второй линией они параллельны.
Наступает тишина. Потом Морковьева встает со своего места и, обогнув стол, заходит Петрову с тыла, заглядывая ему через плечо.
- Ну… - неуверенно произносит она. - Наверное, да.
- Вот в этом и дело, - говорит Петров, стремясь закрепить достигнутый успех. - Пока линий две, они могут быть перпендикулярны. Как только их становится больше…
- А можно мне ручку? - просит Морковьева.
Петров отдает ручку. Морковьева осторожно проводит несколько неуверенных линий.
- А если так?..
Петров вздыхает.
- Это называется треугольник. Нет, это не перпендикулярные линии. К тому же их три, а не семь.
Морковьева поджимает губы.
- А почему они синие? - вдруг спрашивает Недозайцев.
- Да, кстати, - поддерживает Сидоряхин. - Сам хотел спросить.
Петров несколько раз моргает, разглядывая рисунок.
- У меня ручка синяя, - наконец говорит он. - Я же просто чтобы продемонстрировать…
- Ну, так может, в этом и дело? - нетерпеливо перебивает его Недозайцев тоном человека, который только что разобрался в сложной концепции и спешит поделиться ею с окружающими, пока мысль не потеряна. - У вас линии синие. Вы нарисуйте красные, и давайте посмотрим, что получится.
- Получится то же самое, - уверенно говорит Петров.
- Ну, как то же самое? - говорит Недозайцев. - Как вы можете быть уверены, если вы даже не попробовали? Вы нарисуйте красные, и посмотрим.
- У меня нет красной ручки с собой, - признается Петров. - Но я могу совершенно…
- А что же вы не подготовились, - укоризненно говорит Сидоряхин. - Знали же, что будет собрание…
- Я абсолютно точно могу вам сказать, - в отчаянии говорит Петров, - что красным цветом получится точно то же самое.
- Вы же сами нам в прошлый раз говорили, - парирует Сидоряхин, - что рисовать красные линии нужно красным цветом. Вот, я записал себе даже. А сами рисуете их синей ручкой. Это что, красные линии по-вашему?
- Кстати, да, - замечает Недозайцев. - Я же еще спрашивал вас про синий цвет. Что вы мне ответили?
Петрова внезапно спасает Леночка, с интересом изучающая его рисунок со своего места.
- Мне кажется, я понимаю, - говорит она. - Вы же сейчас не о цвете говорите, да? Это у вас про вот эту, как вы ее называете? Перпер-чего-то-там?
- Перпендикулярность линий, да, - благодарно отзывается Петров. - Она с цветом линий никак не связана.
- Все, вы меня запутали окончательно, - говорит Недозайцев, переводя взгляд с одного участника собрания на другого. - Так у нас с чем проблемы? С цветом или с перпендикулярностью?
Морковьева издает растерянные звуки и качает головой. Она тоже запуталась.
- И с тем, и с другим, - тихо говорит Петров.
- Я ничего не могу понять, - говорит Недозайцев, разглядывая свои сцепленные в замок пальцы. - Вот есть задача. Нужно всего-то семь красных линий. Я понимаю, их было бы двадцать!.. Но тут-то всего семь. Задача простая. Наши заказчики хотят семь перпендикулярных линий. Верно?
Морковьева кивает.
- И Сидоряхин вот тоже не видит проблемы, - говорит Недозайцев. - Я прав, Сидоряхин?.. Ну вот. Так что нам мешает выполнить задачу?
- Геометрия, - со вздохом говорит Петров.
- Ну, вы просто не обращайте на нее внимания, вот и все! - произносит Морковьева.
Петров молчит, собираясь с мыслями. В его мозгу рождаются одна за другой красочные метафоры, которые позволили бы донести до окружающих сюрреализм происходящего, но как назло, все они, облекаясь в слова, начинаются неизменно словом «Блять!», совершенно неуместным в рамках деловой беседы.
Устав ждать ответа, Недозайцев произносит:
- Петров, вы ответьте просто - вы можете сделать или вы не можете? Я понимаю, что вы узкий специалист и не видите общей картины. Но это же несложно - нарисовать какие-то семь линий? Обсуждаем уже два часа какую-то ерунду, никак не можем прийти к решению.
- Да, - говорит Сидоряхин. - Вы вот только критикуете и говорите: «Невозможно! Невозможно!» Вы предложите нам свое решение проблемы! А то критиковать и дурак может, простите за выражение. Вы же профессионал!
Петров устало изрекает:
- Хорошо. Давайте я нарисую вам две гарантированно перпендикулярные красные линии, а остальные - прозрачным цветом. Они будут прозрачны, и их не будет видно, но я их нарисую. Вас это устроит?
- Нас это устроит? - оборачивается Морковьева к Леночке. - Да, нас устроит.
- Только еще хотя бы пару - зеленым цветом, - добавляет Леночка. - И еще у меня такой вопрос, можно?
- Да, - мертвым голосом разрешает Петров.
- Можно одну линию изобразить в виде котенка?
Петров молчит несколько секунд, а потом переспрашивает:
- Что?
- Ну, в виде котенка. Котеночка. Нашим пользователям нравятся зверюшки. Было бы очень здорово…
- Нет, - говорит Петров.
- А почему?
- Нет, я конечно могу нарисовать вам кота. Я не художник, но могу попытаться. Только это будет уже не линия. Это будет кот. Линия и кот - разные вещи.
- Котенок, - уточняет Морковьева. - Не кот, а котенок, такой маленький, симпатичный. Коты, они…
- Да все равно, - качает головой Петров.
- Совсем никак, да?.. - разочарованно спрашивает Леночка.
- Петров, вы хоть дослушали бы до конца, - раздраженно говорит Недозайцев. - Не дослушали, а уже говорите «Нет».
- Я понял мысль, - не поднимая взгляда от стола, говорит Петров. - Нарисовать линию в виде котенка невозможно.
- Ну и не надо тогда, - разрешает Леночка. - А птичку тоже не получится?
Петров молча поднимает на нее взгляд и Леночка все понимает.
- Ну и не надо тогда, - снова повторяет она.
Недозайцев хлопает ладонью по столу.
- Так на чем мы остановились? Что мы делаем?
- Семь красных линий, - говорит Морковьева. - Две красным цветом, и две зеленым, и остальные прозрачным. Да? Я же правильно поняла?
- Да, - подтверждает Сидоряхин прежде, чем Петров успевает открыть рот.
Недозайцев удовлетворенно кивает.
- Вот и отлично… Ну, тогда все, коллеги?.. Расходимся?.. Еще вопросы есть?..
- Ой, - вспоминает Леночка. - У нас еще есть красный воздушный шарик! Скажите, вы можете его надуть?
- Да, кстати, - говорит Морковьева. - Давайте это тоже сразу обсудим, чтобы два раза не собираться.
- Петров, - поворачивается Недозайцев к Петрову. - Мы это можем?
- А какое отношение ко мне имеет шарик? - удивленно спрашивает Петров.
- Он красный, - поясняет Леночка.
Петров тупо молчит, подрагивая кончиками пальцев.
- Петров, - нервно переспрашивает Недозайцев. - Так вы это можете или не можете? Простой же вопрос.
- Ну, - осторожно говорит Петров, - в принципе, я конечно могу, но…
- Хорошо, - кивает Недозайцев. - Съездите к ним, надуйте. Командировочные, если потребуется, выпишем.
- Завтра можно? - спрашивает Морковьева.
- Конечно, - отвечает Недозайцев. - Я думаю, проблем не будет… Ну, теперь у нас все?.. Отлично. Продуктивно поработали… Всем спасибо и до свидания!
Петров несколько раз моргает, чтобы вернуться в объективную реальность, потом встает и медленно бредет к выходу. У самого выхода Леночка догоняет его.
- А можно еще вас попросить? - краснея, говорит Леночка. - Вы когда шарик будете надувать… Вы можете надуть его в форме котенка?..
Петров вздыхает.
- Я все могу, - говорит он. - Я могу абсолютно все. Я профессионал.
А вот тут тот же текст но на украинском :) перевод gravi_tzapa
Коваль завітав у вівторок на нараду. Там йому винесли мізки, розклали по філіжаночкам і почали куштувати, прицмокуючи і беззастережно виказуючи усіляке схвалення. Ковалів начальник, Кролєвець, заздалегідь забезпечив присутніх десертними ложечками. Та й почалося.
- Коллєги, - каже Морквинівна, - перед нашим товариством постала неабияка проблєма. На реалізацію до нас надійшов проект, за яким нам необхідно відтворити декілька червоних ліній. Чи готові ви до такої оборудки?
- Ще б пак! - відповіда Кролєвець. Він - директор, і повсякчас готовий узятися до роботи, яку доведеться виконувати кому-небудь іншому. Та все ж, одначе, пита задля ясності: - Адже ж ми можемо, чи не так?
Начальник секції малювання Кумов’як похапцем кива:
- То авжеж! Ось якраз Коваль задля цього тут присутній, він чи не найкращий спєц в галузі зображення червоних ліній. Його (спеціально) запрошено на нараду аби він виклав нам свою компетентну думку.
- Ат! Приємно… - мовить Морквинівна. - Мене ви всі знаєте. А це - Лєночка, вона в нашому товаристві фахівець з дизайну.
Лєночка зашарілася і ніяково посміхається. Нещодавно вона закінчила економічний, і з дизайном співвідноситься приблизно як Роксана Бабаян із Брітні Спірс.
- Отож, - веде Морквинівна, - необхідно зобразити сім червоних ліній. Усі вони мають бути безповоротно перпендикулярними, а до того, деякі з них мають бути намальовані зеленим кольором, а деякі - прозорим. Всьо яссна?
- Ні, - відповіда Коваль.
- Не треба так поспішати, любчику! - встряга Кумов’як. - Проблєму ясно змальовано, то давайте братися до діла. Адже ж ви, Ковалю, професіонал. Не змушуйте нас впевнитися у зворотньому.
- Бачте, в чому річ, - пояснює Коваль, - під терміном «червона лінія» мається на увазі те, що колір лінії - червоний. Зобразити червону лінію зеленим кольором не скажу, щоб неможливо, але дуже-дуже близенько до неможливого…
- Ковалю, до чого це ви ведете, коли кажете «неможливо»? - запитує Кумов’як.
- Я лише змальовую ситуацію. Напевно, є чимало людей, що страждають на дальтонізм, і яким байдужий колір лінії, яким би він не був, але я не певен, що до цільової аудиторії вашого проекту належать самі лише такі люди.
- Тобто, узагалі, це можливо, чи не так, Ковалю? - пита Морквинівна.
Коваль потроху усвідомлює, що вскочив у халепу.
- Скажімо так, - мовить він далі, - лінія, як така, може бути зображена взагалі будь-яким кольором. Але задля отримання червоної лінії, слід використовувати лише червоний.
- Ковалю, ви нас не вводьте в оману, як буде на те ваша ласка. Тільки-но ви казали, що це можливо.
Коваль про себе кляне свою язикатість.
- Ні, ви невірно мене зрозуміли. Я хотів лише сказати, що у деяких, доволі нечисленних ситуаціях, колір лінії не буде мати значення, але й тоді лінія все ж таки не буде червоною. Розумієте, не буде вона червоною! Вона буде зеленою. А вам потрібна червона.
На деякий час настає тиша, в якій виразно чути тихе напружене гудіння синапсів.
- А якщо, - осяяний думкою, підхоплюється Кролєвець, - намалювати їх синім кольором?
- Все одно не вийде, - хита макітрою Коваль. - Якщо зобразити їх синім, то ж вийдуть сині лінії.
Знову тиша, яку цього разу перериває сам Коваль.
- І не збагнути мені ще ось чого… Що мали на увазі, коли вели мову про лінії прозорого кольору?
Морквинівна спогляда на нього поблажливо, як добра вчителька на учня-неука.
- Як би вам краще пояснити?.. Ковалю, хіба ж вам не відомо, що таке «прозорий»?
- Відомо.
- І що таке «червона лінія», маю сподівання, не треба розтлумачувати?
- Ні, не треба.
- От! То й зобразіть нам червоні лінії прозорим кольором.
Коваль на мить завмира, міркує.
- Як же має виглядати результат, підкажіть, будьте ласкаві? Як ви собі це уявляєте?
- Отакої, Ковалю-Ковалю! - каже Кумов’як. - Та й по всьому… А чи в нас дитячий садочок? Хто тут фахівець із червоних ліній, Морквинівна чи то, все-таки, ви?
- Я лише намагаюся висвітлити задля себе деталі завдання…
- А що ж такого незрозумілого?.. - встряга в розмову Кролєвець. - Адже ж вам відомо, що таке «червона лінія»?
- Так, але…
- І що таке «прозорий», теж ви петраєте?
- Авжеж, та все-таки…
- То що ж іще вам висвітлити? Ковалю, нумо не скочуватися до непродуктивних суперечок. Задачу поставлено, вона чітка й зрозуміла. Якщо маєте конкретні питання, то - вперед.
- Адже ви професіонал, - додає Кумов’як.
- Гаразд, - підкорюється Коваль, - грець із ним, з кольором. Але ж мова ще й про перпендикулярність?
- Атож, - піддакує Морквинівна, - сім ліній, усі безповоротно перпендикулярні.
- Перпендикулярні до чого? - уточнює Коваль.
Морквинівна заходиться передивлятися свої папери.
- Е-е-е, - врешті вона відгукується, - як би оце… До усього. Між собою. Чи то, як його там… Не знаю. Гадала, вам відомо, які це бувають перпендикулярні лінії.
- Ет! Авжеж, відомо йому. - Вимахує руками Кумов’як. - Професіонали ми тут, чи хто?..
- Перпендикулярними можуть бути дві лінії, - терпляче пояснює Коваль. - Усі сім одночасно не можуть бути перпендикулярними по відношенню одна до однієї. Це геометрія, 6-ий клас.
Морквинівна струсонувши головою, відганя від себе мерехтливий морок давно забутої шкільної освіти. Кролєвець ляска долонею по столу:
- Ковалю, на Бога, що ви затялися: «6-ий клас, 6-ий клас». Будьмо взаємоввічливими! Не треба нам цих образливих натяків. Підтримуйте конструктивний діалог. Адже ж не ідіоти тут радяться.
- І я так вважаю, - каже Кумов’як.
Коваль сова до себе аркуш паперу.
- Отож, - каже він. - Ан! Я вам намалюю. Осьочки лінія, так?
Морквинівна ствердно кива.
- Малюємо іншу… - каже Коваль. - А чи вона перпендикулярна до першої?
- То-о…
- Так, вона перпендикулярна.
- Хех! Бачте! - радісно вигукує Морквинівна.
- Заждіть, ще не по всьому. Тепер малюємо третю… Вона перпендикулярна до першої?..
Вдумлива тиша. Не дочекавшись на відповідь, Коваль відповідає сам:
- Так, до першої лінії вона перпендикулярна. Але з другою лінією вона не перетинається. До другої лінії вона паралельна.
Настає тиша. По тому Морквинівна піднімається зі свого місця, і оминувши стола, підступа до Коваля з тилу, зазираючи до нього через плече.
- Тоді… - невпевнено промовляє вона. - Напевно, що так.
- Ось в тім-то й річ, - каже Коваль, намагаючись закріпити успіх. - Допоки ліній дві, вони можуть бути перпендикулярними. Позаяк їх більшає…
- Можна мені олівця? - питає дозволу Морквинівна.
Коваль віддає олівець. Морквинівна обережно малює кілька непевних ліній.
- А якщо так?..
Коваль зітхає.
- Це називається трикутником. Ні, це не перпендикулярні лінії. Ще й до того їх три, а не сім.
Морквинівна кривить губи.
- Чому це вони сині? - зненацька пита Кролєвець.
- Чому так, до речі, - підтримує Кумов’як. - Сам хотів спитати.
Коваль кілька разів зморгує, вдивляючись у малюнок.
- У мене олівець синій, - нарешті каже. - Адже ж це просто задля демонстрації…
- То може в тому-то і річ? - нетерпляче перебива його Кролєвець тоном людини, яка щойно уторопала складну концепцію й чимшвидш намагається донести її оточуючим, допоки не втрачено думку. - У вас же лінії сині. То ви намалюйте червоні, і тоді побачимо, що станеться.
- Станеться те саме, - впевнено каже Коваль.
- Як так, те саме? - промовля Кролєвець. - Хіба ви можете бути певні, якщо навіть не спробували? Отож намалюйте червоні - і побачимо.
- Наразі не маю червоного олівця, - зізнається Коваль. - Але можна із впевненістю сказати…
- Чом це ви не підготувалися, - докірливо каже Кумов’як. - Адже ж знали, що має бути нарада…
- Достеменно можу вам підтвердити, - у розпачі каже Коваль, - червоним кольором вийде точно так само.
- Чи це не ви минулого разу нам казали, - переходить у наступ Кумов’як, - що червоні лінії треба зображати червоним кольором? Осьочки, я собі занотував. А тепер самі й малюєте їх синім олівцем. Чи це, як на вас, червоні лінії?
- До речі, так, - зауважує Кролєвець. - Я ж іще запитував у вас про синій колір. І що ви відповіли?
Аж раптом Коваля рятує Лєночка, яка з цікавістю вивчає його малюнок зі свого місця.
- Здається, я розумію, - каже вона. - Адже ж зараз не про колір йдеться, так? А про цю, як ви її називаєте? Перпер-щось-таке?
- Перпендикулярність ліній, так, - із вдячністю відгукується Коваль. - З кольором ліній це аж ніяк не пов’язано.
- Усе, врешті-решт ви мене таки збили з пантелику, - мовить Кролєвець, переводячи погляд з одного учасника наради на іншого. - Із чим ми маємо проблєму? З кольором, а чи то з перпендикулярністю?
Морквинівна розгублено зойкує і хита головою. Вона також вкрай спантеличена.
- І з тим, і з іншим, - тихо каже Коваль.
- Ніц не розумію! - каже Кролєвець, придивляючись до своїх зчеплених у замок пальців. - Осьочки є задача. Всього лишень і треба, що сім червоних ліній. Аби ж було б їх двадцять!.. Але ж маємо лиш сім. Проста задачка. Нашим замовникам необхідно мати сім перпендикулярних ліній, чи не так?
Морквинівна кива.
- І Кумов’як також не бачить жодних проблєм, - веде своє Кролєвець. - Чи я маю рацію, Кумов’яче?.. Ось. То що ж нам стає на заваді?
- Геометрія, - зітхаючи каже Коваль.
- А ви її облиште, та й по тому! - вигукує Морквинівна.
Коваль мовчить, розмірковуючи. В його мізках народжуються одна за іншою яскраві метафори, які б дозволили продемонструвати шановному панству сюрреалізм того, що відбувається, але всі вони, хай їм грець, приймаючи форму слів, неодмінно починаються з брутальних «Бляха!» і «Дідько!», що в жодному разі не є доречним у діловому мовленні.
Стомившись чекати на відповідь, Кролєвець промовля:
- Ковалю, ви запросто скажіть - можна це зробити, чи то ні? Зрозуміло, що ви вузько спрямований фахівець, і вам не второпати всієї картини цілком. Але ж то не є занадто складно - зобразити такі-сякі сім ліній? Зо дві години торочимо якусь маячню, й ніяк не дамо собі ради.
- Точно, - каже Кумов’як. - Вам аби прискіпатися, тільки те й робите, що галасуєте: «Неможливо! Неможливо!». Запропонуйте своє рішення! Прискіпатися чи не останній дурень може, даруйте. Адже ж ви професіонал!
Коваль стомлено зітхає:
- Гаразд. Я вам намалюю дві достеменно перпендикулярні червоні лінії, а інші - прозорим кольором. Вони будуть прозорі, їх не буде видно, але я їх намалюю. Це вас влаштує?
- Нас це влаштує? - Морквинівна обертається до Лєночки. - Так, нас влаштує.
- От тільки ще хоча б пару - зеленим кольором, - додає Лєночка. - І ще у мене є питання, не заперечуєте?
- Ні, - мертвим голосом відгукується Коваль.
- А чи можна одну лінію зобразити у вигляді кошеняти?
Коваль мовчить кілька секунд, потім запитує:
- Як, кажете?..
- Ну, той… у вигляді кошеняти. Кошеняточки. Наші користувачі в захваті від звіряток. Було б дуже непогано аби…
- Ні, - каже Коваль.
- Чом би й ні?
- Ні, звичайно я можу намалювати вам кота. Я не майстер, але можу спробувати. Але ж то вже буде не лінія. То буде кіт. Лінія і кіт - то різні речі.
- Кошенятко, - уточнює Морквинівна. - Не кіт, а кошенятко, маленьке таке, симпатичне. Коти - вони…
- То байдуже, - хита головою Коваль.
- Взагалі ніяк, чи що?.. - розчаровано запитує Лєночка.
- Ковалю, ви хоча б дослухали до кінця, - роздратовано каже Кролєвець. - Не дослухали, а вже кажете «Ні».
- Я допетрав, - не відриваючи погляду від столу, каже Коваль. - Зобразити лінію у вигляді кошеняти неможливо.
- То і грець з ним, - дозволяє Лєночка. - Може тоді пташку вдасться?
Коваль мовчки зазирає їй у вічі, і Лєночка прозріває.
- То і грець з ним, - знову повторює вона.
Кролєвець ляскає долонею по столу.
- То на чому ми спинилися? Що будемо робити?
- Сім червоних ліній, - каже Морквинівна. - Дві - червоним кольором, дві - зеленим, а інші - прозорим. Так? Я правильно зрозуміла?
- Так, - відповідає Кумов’як, перш ніж Коваль встигає розтулити рота.
Кролєвець задоволено кива.
- Ото й по всьому… Тоді це все, коллєги?.. Нумо до роботи?.. Ще питання?..
- Ой, - пригадує Лєночка. - Ми ще маємо червону повітряну кульку! Скажіть, чи можете ви її наповнити повітрям?
- Так, до речі, - каже Морквинівна, - пропоную про це також одразу порадитися, щоб два рази не збиратися.
- Ковалю, - повертається до нього Кролєвець, - ми це можемо?
- Яким чином мене стосується повітряна кулька? - здивовано запитує Коваль.
- Вона ж червона! - пояснює Лєночка.
Коваль тупо мовчить, посіпуючи кінчиками пальців.
- Ковалю, - нервово запитує Кролєвець. - То ви це можете, чи ні? Питання просте.
- Та, - обережно промовляє Коваль, - узагалі-то я, звичайно, можу, але ж…
- Ото й гаразд, - погоджується Кролєвець. - Завітайте до них, наповніть повітрям кульку. Витрати на відрядження за необхідності вам надамо.
- Завтра можна? - питає Морквинівна.
- Авжеж, - відповідає Кролєвець. - Маю думку, що все буде гаразд… Отож, тепер усе?.. То й чудово. Продуктивно попрацювали… Дякую усім і на все добре!
Коваль кілька разів мига очима, аби повернутися до об’єктивної реальності, потім підводиться і повільно чвалає на вихід. Біля порогу його наздоганяє Лєночка.
- Як буде ваша ласка, маю до вас ще одне прохання, - каже вона, зашарівшись. - Коли будете наповнювати повітрям кульку… Ви б змогли її зробити у вигляді кошеняти?..
Коваль зітхає.
- Авжеж. Я можу все, - каже він. - Усе без винятку. Адже я професіонал.
Петров пришел во вторник на совещание. Ему там вынули мозг, разложили по блюдечкам и стали есть, причмокивая и вообще выражая всяческое одобрение. Начальник Петрова, Недозайцев, предусмотрительно раздал присутствующим десертные ложечки. И началось.
- Коллеги, - говорит Морковьева, - перед нашей организацией встала масштабная задача. Нам поступил на реализацию проект, в рамках которого нам требуется изобразить несколько красных линий. Вы готовы взвалить на себя эту задачу?
- Конечно, - говорит Недозайцев. Он директор, и всегда готов взвалить на себя проблему, которую придется нести кому-то из коллектива. Впрочем, он тут же уточняет: - Мы же это можем?
Начальник отдела рисования Сидоряхин торопливо кивает:
- Да, разумеется. Вот у нас как раз сидит Петров, он наш лучший специалист в области рисования красных линий. Мы его специально пригласили на совещание, чтобы он высказал свое компетентное мнение.
- Очень приятно, - говорит Морковьева. - Ну, меня вы все знаете. А это - Леночка, она специалист по дизайну в нашей организации.
Леночка покрывается краской и смущенно улыбается. Она недавно закончила экономический, и к дизайну имеет такое же отношение, как утконос к проектированию дирижаблей.
- Так вот, - говорит Морковьева. - Нам нужно нарисовать семь красных линий. Все они должны быть строго перпендикулярны, и кроме того, некоторые нужно нарисовать зеленым цветом, а еще некоторые - прозрачным. Как вы считаете, это реально?
- Нет, - говорит Петров.
- Давайте не будем торопиться с ответом, Петров, - говорит Сидоряхин. - Задача поставлена, и ее нужно решить. Вы же профессионал, Петров. Не давайте нам повода считать, что вы не профессионал.
- Видите ли, - объясняет Петров, - термин «красная линия» подразумевает, что цвет линии - красный. Нарисовать красную линию зеленым цветом не то, чтобы невозможно, но очень близко к невозможному…
- Петров, ну что значит «невозможно»? - спрашивает Сидоряхин.
- Я просто обрисовываю ситуацию. Возможно, есть люди, страдающие дальтонизмом, для которых действительно не будет иметь значения цвет линии, но я не уверен, что целевая аудитория вашего проекта состоит исключительно из таких людей.
- То есть, в принципе, это возможно, мы правильно вас понимаем, Петров? - спрашивает Морковьева.
Петров осознает, что переборщил с образностью.
- Скажем проще, - говорит он. - Линию, как таковую, можно нарисовать совершенно любым цветом. Но чтобы получилась красная линия, следует использовать только красный цвет.
- Петров, вы нас не путайте, пожалуйста. Только что вы говорили, что это возможно.
Петров молча проклинает свою болтливость.
- Нет, вы неправильно меня поняли. Я хотел лишь сказать, что в некоторых, крайне редких ситуациях, цвет линии не будет иметь значения, но даже и тогда - линия все равно не будет красной. Понимаете, она красной не будет! Она будет зеленой. А вам нужна красная.
Наступает непродолжительное молчание, в котором отчетливо слышится тихое напряженное гудение синапсов.
- А что если, - осененный идеей, произносит Недозайцев, - нарисовать их синим цветом?
- Все равно не получится, - качает головой Петров. - Если нарисовать синим - получатся синие линии.
Опять молчание. На этот раз его прерывает сам Петров.
- И я еще не понял… Что вы имели в виду, когда говорили о линиях прозрачного цвета?
Морковьева смотрит на него снисходительно, как добрая учительница на отстающего ученика.
- Ну, как вам объяснить?.. Петров, вы разве не знаете, что такое «прозрачный»?
- Знаю.
- И что такое «красная линия», надеюсь, вам тоже не надо объяснять?
- Нет, не надо.
- Ну вот. Вы нарисуйте нам красные линии прозрачным цветом.
Петров на секунду замирает, обдумывая ситуацию.
- И как должен выглядеть результат, будьте добры, опишите пожалуйста? Как вы себе это представляете?
- Ну-у-у, Петро-о-ов! - говорит Сидоряхин. - Ну давайте не будем… У нас что, детский сад? Кто здесь специалист по красным линиям, Морковьева или вы?
- Я просто пытаюсь прояснить для себя детали задания…
- Ну, а что тут непонятного-то?.. - встревает в разговор Недозайцев. - Вы же знаете, что такое красная линия?
- Да, но…
- И что такое «прозрачный», вам тоже ясно?
- Разумеется, но…
- Так что вам объяснять-то? Петров, ну давайте не будем опускаться до непродуктивных споров. Задача поставлена, задача ясная и четкая. Если у вас есть конкретные вопросы, так задавайте.
- Вы же профессионал, - добавляет Сидоряхин.
- Ладно, - сдается Петров. - Бог с ним, с цветом. Но у вас там еще что-то с перпендикулярностью?..
- Да, - с готовностью подтверждает Морковьева. - Семь линий, все строго перпендикулярны.
- Перпендикулярны чему? - уточняет Петров.
Морковьева начинает просматривать свои бумаги.
- Э-э-э, - говорит она наконец. - Ну, как бы… Всему. Между собой. Ну, или как там… Я не знаю. Я думала, это вы знаете, какие бывают перпендикулярные линии, - наконец находится она.
- Да конечно знает, - взмахивает руками Сидоряхин. - Профессионалы мы тут, или не профессионалы?..
- Перпендикулярны могут быть две линии, - терпеливо объясняет Петров. - Все семь одновременно не могут быть перпендикулярными по отношению друг к другу. Это геометрия, 6 класс.
Морковьева встряхивает головой, отгоняя замаячивший призрак давно забытого школьного образования. Недозайцев хлопает ладонью по столу:
- Петров, давайте без вот этого: «6 класс, 6 класс». Давайте будем взаимно вежливы. Не будем делать намеков и скатываться до оскорблений. Давайте поддерживать конструктивный диалог. Здесь же не идиоты собрались.
- Я тоже так считаю, - говорит Сидоряхин.
Петров придвигает к себе листок бумаги.
- Хорошо, - говорит он. - Давайте, я вам нарисую. Вот линия. Так?
Морковьева утвердительно кивает головой.
- Рисуем другую… - говорит Петров. - Она перпендикулярна первой?
- Ну-у…
- Да, она перпендикулярна.
- Ну вот видите! - радостно восклицает Морковьева.
- Подождите, это еще не все. Теперь рисуем третью… Она перпендикулярна первой линии?..
Вдумчивое молчание. Не дождавшись ответа, Петров отвечает сам:
- Да, первой линии она перпендикулярна. Но со второй линией она не пересекается. Со второй линией они параллельны.
Наступает тишина. Потом Морковьева встает со своего места и, обогнув стол, заходит Петрову с тыла, заглядывая ему через плечо.
- Ну… - неуверенно произносит она. - Наверное, да.
- Вот в этом и дело, - говорит Петров, стремясь закрепить достигнутый успех. - Пока линий две, они могут быть перпендикулярны. Как только их становится больше…
- А можно мне ручку? - просит Морковьева.
Петров отдает ручку. Морковьева осторожно проводит несколько неуверенных линий.
- А если так?..
Петров вздыхает.
- Это называется треугольник. Нет, это не перпендикулярные линии. К тому же их три, а не семь.
Морковьева поджимает губы.
- А почему они синие? - вдруг спрашивает Недозайцев.
- Да, кстати, - поддерживает Сидоряхин. - Сам хотел спросить.
Петров несколько раз моргает, разглядывая рисунок.
- У меня ручка синяя, - наконец говорит он. - Я же просто чтобы продемонстрировать…
- Ну, так может, в этом и дело? - нетерпеливо перебивает его Недозайцев тоном человека, который только что разобрался в сложной концепции и спешит поделиться ею с окружающими, пока мысль не потеряна. - У вас линии синие. Вы нарисуйте красные, и давайте посмотрим, что получится.
- Получится то же самое, - уверенно говорит Петров.
- Ну, как то же самое? - говорит Недозайцев. - Как вы можете быть уверены, если вы даже не попробовали? Вы нарисуйте красные, и посмотрим.
- У меня нет красной ручки с собой, - признается Петров. - Но я могу совершенно…
- А что же вы не подготовились, - укоризненно говорит Сидоряхин. - Знали же, что будет собрание…
- Я абсолютно точно могу вам сказать, - в отчаянии говорит Петров, - что красным цветом получится точно то же самое.
- Вы же сами нам в прошлый раз говорили, - парирует Сидоряхин, - что рисовать красные линии нужно красным цветом. Вот, я записал себе даже. А сами рисуете их синей ручкой. Это что, красные линии по-вашему?
- Кстати, да, - замечает Недозайцев. - Я же еще спрашивал вас про синий цвет. Что вы мне ответили?
Петрова внезапно спасает Леночка, с интересом изучающая его рисунок со своего места.
- Мне кажется, я понимаю, - говорит она. - Вы же сейчас не о цвете говорите, да? Это у вас про вот эту, как вы ее называете? Перпер-чего-то-там?
- Перпендикулярность линий, да, - благодарно отзывается Петров. - Она с цветом линий никак не связана.
- Все, вы меня запутали окончательно, - говорит Недозайцев, переводя взгляд с одного участника собрания на другого. - Так у нас с чем проблемы? С цветом или с перпендикулярностью?
Морковьева издает растерянные звуки и качает головой. Она тоже запуталась.
- И с тем, и с другим, - тихо говорит Петров.
- Я ничего не могу понять, - говорит Недозайцев, разглядывая свои сцепленные в замок пальцы. - Вот есть задача. Нужно всего-то семь красных линий. Я понимаю, их было бы двадцать!.. Но тут-то всего семь. Задача простая. Наши заказчики хотят семь перпендикулярных линий. Верно?
Морковьева кивает.
- И Сидоряхин вот тоже не видит проблемы, - говорит Недозайцев. - Я прав, Сидоряхин?.. Ну вот. Так что нам мешает выполнить задачу?
- Геометрия, - со вздохом говорит Петров.
- Ну, вы просто не обращайте на нее внимания, вот и все! - произносит Морковьева.
Петров молчит, собираясь с мыслями. В его мозгу рождаются одна за другой красочные метафоры, которые позволили бы донести до окружающих сюрреализм происходящего, но как назло, все они, облекаясь в слова, начинаются неизменно словом «Блять!», совершенно неуместным в рамках деловой беседы.
Устав ждать ответа, Недозайцев произносит:
- Петров, вы ответьте просто - вы можете сделать или вы не можете? Я понимаю, что вы узкий специалист и не видите общей картины. Но это же несложно - нарисовать какие-то семь линий? Обсуждаем уже два часа какую-то ерунду, никак не можем прийти к решению.
- Да, - говорит Сидоряхин. - Вы вот только критикуете и говорите: «Невозможно! Невозможно!» Вы предложите нам свое решение проблемы! А то критиковать и дурак может, простите за выражение. Вы же профессионал!
Петров устало изрекает:
- Хорошо. Давайте я нарисую вам две гарантированно перпендикулярные красные линии, а остальные - прозрачным цветом. Они будут прозрачны, и их не будет видно, но я их нарисую. Вас это устроит?
- Нас это устроит? - оборачивается Морковьева к Леночке. - Да, нас устроит.
- Только еще хотя бы пару - зеленым цветом, - добавляет Леночка. - И еще у меня такой вопрос, можно?
- Да, - мертвым голосом разрешает Петров.
- Можно одну линию изобразить в виде котенка?
Петров молчит несколько секунд, а потом переспрашивает:
- Что?
- Ну, в виде котенка. Котеночка. Нашим пользователям нравятся зверюшки. Было бы очень здорово…
- Нет, - говорит Петров.
- А почему?
- Нет, я конечно могу нарисовать вам кота. Я не художник, но могу попытаться. Только это будет уже не линия. Это будет кот. Линия и кот - разные вещи.
- Котенок, - уточняет Морковьева. - Не кот, а котенок, такой маленький, симпатичный. Коты, они…
- Да все равно, - качает головой Петров.
- Совсем никак, да?.. - разочарованно спрашивает Леночка.
- Петров, вы хоть дослушали бы до конца, - раздраженно говорит Недозайцев. - Не дослушали, а уже говорите «Нет».
- Я понял мысль, - не поднимая взгляда от стола, говорит Петров. - Нарисовать линию в виде котенка невозможно.
- Ну и не надо тогда, - разрешает Леночка. - А птичку тоже не получится?
Петров молча поднимает на нее взгляд и Леночка все понимает.
- Ну и не надо тогда, - снова повторяет она.
Недозайцев хлопает ладонью по столу.
- Так на чем мы остановились? Что мы делаем?
- Семь красных линий, - говорит Морковьева. - Две красным цветом, и две зеленым, и остальные прозрачным. Да? Я же правильно поняла?
- Да, - подтверждает Сидоряхин прежде, чем Петров успевает открыть рот.
Недозайцев удовлетворенно кивает.
- Вот и отлично… Ну, тогда все, коллеги?.. Расходимся?.. Еще вопросы есть?..
- Ой, - вспоминает Леночка. - У нас еще есть красный воздушный шарик! Скажите, вы можете его надуть?
- Да, кстати, - говорит Морковьева. - Давайте это тоже сразу обсудим, чтобы два раза не собираться.
- Петров, - поворачивается Недозайцев к Петрову. - Мы это можем?
- А какое отношение ко мне имеет шарик? - удивленно спрашивает Петров.
- Он красный, - поясняет Леночка.
Петров тупо молчит, подрагивая кончиками пальцев.
- Петров, - нервно переспрашивает Недозайцев. - Так вы это можете или не можете? Простой же вопрос.
- Ну, - осторожно говорит Петров, - в принципе, я конечно могу, но…
- Хорошо, - кивает Недозайцев. - Съездите к ним, надуйте. Командировочные, если потребуется, выпишем.
- Завтра можно? - спрашивает Морковьева.
- Конечно, - отвечает Недозайцев. - Я думаю, проблем не будет… Ну, теперь у нас все?.. Отлично. Продуктивно поработали… Всем спасибо и до свидания!
Петров несколько раз моргает, чтобы вернуться в объективную реальность, потом встает и медленно бредет к выходу. У самого выхода Леночка догоняет его.
- А можно еще вас попросить? - краснея, говорит Леночка. - Вы когда шарик будете надувать… Вы можете надуть его в форме котенка?..
Петров вздыхает.
- Я все могу, - говорит он. - Я могу абсолютно все. Я профессионал.
А вот тут тот же текст но на украинском :) перевод gravi_tzapa
Коваль завітав у вівторок на нараду. Там йому винесли мізки, розклали по філіжаночкам і почали куштувати, прицмокуючи і беззастережно виказуючи усіляке схвалення. Ковалів начальник, Кролєвець, заздалегідь забезпечив присутніх десертними ложечками. Та й почалося.
- Коллєги, - каже Морквинівна, - перед нашим товариством постала неабияка проблєма. На реалізацію до нас надійшов проект, за яким нам необхідно відтворити декілька червоних ліній. Чи готові ви до такої оборудки?
- Ще б пак! - відповіда Кролєвець. Він - директор, і повсякчас готовий узятися до роботи, яку доведеться виконувати кому-небудь іншому. Та все ж, одначе, пита задля ясності: - Адже ж ми можемо, чи не так?
Начальник секції малювання Кумов’як похапцем кива:
- То авжеж! Ось якраз Коваль задля цього тут присутній, він чи не найкращий спєц в галузі зображення червоних ліній. Його (спеціально) запрошено на нараду аби він виклав нам свою компетентну думку.
- Ат! Приємно… - мовить Морквинівна. - Мене ви всі знаєте. А це - Лєночка, вона в нашому товаристві фахівець з дизайну.
Лєночка зашарілася і ніяково посміхається. Нещодавно вона закінчила економічний, і з дизайном співвідноситься приблизно як Роксана Бабаян із Брітні Спірс.
- Отож, - веде Морквинівна, - необхідно зобразити сім червоних ліній. Усі вони мають бути безповоротно перпендикулярними, а до того, деякі з них мають бути намальовані зеленим кольором, а деякі - прозорим. Всьо яссна?
- Ні, - відповіда Коваль.
- Не треба так поспішати, любчику! - встряга Кумов’як. - Проблєму ясно змальовано, то давайте братися до діла. Адже ж ви, Ковалю, професіонал. Не змушуйте нас впевнитися у зворотньому.
- Бачте, в чому річ, - пояснює Коваль, - під терміном «червона лінія» мається на увазі те, що колір лінії - червоний. Зобразити червону лінію зеленим кольором не скажу, щоб неможливо, але дуже-дуже близенько до неможливого…
- Ковалю, до чого це ви ведете, коли кажете «неможливо»? - запитує Кумов’як.
- Я лише змальовую ситуацію. Напевно, є чимало людей, що страждають на дальтонізм, і яким байдужий колір лінії, яким би він не був, але я не певен, що до цільової аудиторії вашого проекту належать самі лише такі люди.
- Тобто, узагалі, це можливо, чи не так, Ковалю? - пита Морквинівна.
Коваль потроху усвідомлює, що вскочив у халепу.
- Скажімо так, - мовить він далі, - лінія, як така, може бути зображена взагалі будь-яким кольором. Але задля отримання червоної лінії, слід використовувати лише червоний.
- Ковалю, ви нас не вводьте в оману, як буде на те ваша ласка. Тільки-но ви казали, що це можливо.
Коваль про себе кляне свою язикатість.
- Ні, ви невірно мене зрозуміли. Я хотів лише сказати, що у деяких, доволі нечисленних ситуаціях, колір лінії не буде мати значення, але й тоді лінія все ж таки не буде червоною. Розумієте, не буде вона червоною! Вона буде зеленою. А вам потрібна червона.
На деякий час настає тиша, в якій виразно чути тихе напружене гудіння синапсів.
- А якщо, - осяяний думкою, підхоплюється Кролєвець, - намалювати їх синім кольором?
- Все одно не вийде, - хита макітрою Коваль. - Якщо зобразити їх синім, то ж вийдуть сині лінії.
Знову тиша, яку цього разу перериває сам Коваль.
- І не збагнути мені ще ось чого… Що мали на увазі, коли вели мову про лінії прозорого кольору?
Морквинівна спогляда на нього поблажливо, як добра вчителька на учня-неука.
- Як би вам краще пояснити?.. Ковалю, хіба ж вам не відомо, що таке «прозорий»?
- Відомо.
- І що таке «червона лінія», маю сподівання, не треба розтлумачувати?
- Ні, не треба.
- От! То й зобразіть нам червоні лінії прозорим кольором.
Коваль на мить завмира, міркує.
- Як же має виглядати результат, підкажіть, будьте ласкаві? Як ви собі це уявляєте?
- Отакої, Ковалю-Ковалю! - каже Кумов’як. - Та й по всьому… А чи в нас дитячий садочок? Хто тут фахівець із червоних ліній, Морквинівна чи то, все-таки, ви?
- Я лише намагаюся висвітлити задля себе деталі завдання…
- А що ж такого незрозумілого?.. - встряга в розмову Кролєвець. - Адже ж вам відомо, що таке «червона лінія»?
- Так, але…
- І що таке «прозорий», теж ви петраєте?
- Авжеж, та все-таки…
- То що ж іще вам висвітлити? Ковалю, нумо не скочуватися до непродуктивних суперечок. Задачу поставлено, вона чітка й зрозуміла. Якщо маєте конкретні питання, то - вперед.
- Адже ви професіонал, - додає Кумов’як.
- Гаразд, - підкорюється Коваль, - грець із ним, з кольором. Але ж мова ще й про перпендикулярність?
- Атож, - піддакує Морквинівна, - сім ліній, усі безповоротно перпендикулярні.
- Перпендикулярні до чого? - уточнює Коваль.
Морквинівна заходиться передивлятися свої папери.
- Е-е-е, - врешті вона відгукується, - як би оце… До усього. Між собою. Чи то, як його там… Не знаю. Гадала, вам відомо, які це бувають перпендикулярні лінії.
- Ет! Авжеж, відомо йому. - Вимахує руками Кумов’як. - Професіонали ми тут, чи хто?..
- Перпендикулярними можуть бути дві лінії, - терпляче пояснює Коваль. - Усі сім одночасно не можуть бути перпендикулярними по відношенню одна до однієї. Це геометрія, 6-ий клас.
Морквинівна струсонувши головою, відганя від себе мерехтливий морок давно забутої шкільної освіти. Кролєвець ляска долонею по столу:
- Ковалю, на Бога, що ви затялися: «6-ий клас, 6-ий клас». Будьмо взаємоввічливими! Не треба нам цих образливих натяків. Підтримуйте конструктивний діалог. Адже ж не ідіоти тут радяться.
- І я так вважаю, - каже Кумов’як.
Коваль сова до себе аркуш паперу.
- Отож, - каже він. - Ан! Я вам намалюю. Осьочки лінія, так?
Морквинівна ствердно кива.
- Малюємо іншу… - каже Коваль. - А чи вона перпендикулярна до першої?
- То-о…
- Так, вона перпендикулярна.
- Хех! Бачте! - радісно вигукує Морквинівна.
- Заждіть, ще не по всьому. Тепер малюємо третю… Вона перпендикулярна до першої?..
Вдумлива тиша. Не дочекавшись на відповідь, Коваль відповідає сам:
- Так, до першої лінії вона перпендикулярна. Але з другою лінією вона не перетинається. До другої лінії вона паралельна.
Настає тиша. По тому Морквинівна піднімається зі свого місця, і оминувши стола, підступа до Коваля з тилу, зазираючи до нього через плече.
- Тоді… - невпевнено промовляє вона. - Напевно, що так.
- Ось в тім-то й річ, - каже Коваль, намагаючись закріпити успіх. - Допоки ліній дві, вони можуть бути перпендикулярними. Позаяк їх більшає…
- Можна мені олівця? - питає дозволу Морквинівна.
Коваль віддає олівець. Морквинівна обережно малює кілька непевних ліній.
- А якщо так?..
Коваль зітхає.
- Це називається трикутником. Ні, це не перпендикулярні лінії. Ще й до того їх три, а не сім.
Морквинівна кривить губи.
- Чому це вони сині? - зненацька пита Кролєвець.
- Чому так, до речі, - підтримує Кумов’як. - Сам хотів спитати.
Коваль кілька разів зморгує, вдивляючись у малюнок.
- У мене олівець синій, - нарешті каже. - Адже ж це просто задля демонстрації…
- То може в тому-то і річ? - нетерпляче перебива його Кролєвець тоном людини, яка щойно уторопала складну концепцію й чимшвидш намагається донести її оточуючим, допоки не втрачено думку. - У вас же лінії сині. То ви намалюйте червоні, і тоді побачимо, що станеться.
- Станеться те саме, - впевнено каже Коваль.
- Як так, те саме? - промовля Кролєвець. - Хіба ви можете бути певні, якщо навіть не спробували? Отож намалюйте червоні - і побачимо.
- Наразі не маю червоного олівця, - зізнається Коваль. - Але можна із впевненістю сказати…
- Чом це ви не підготувалися, - докірливо каже Кумов’як. - Адже ж знали, що має бути нарада…
- Достеменно можу вам підтвердити, - у розпачі каже Коваль, - червоним кольором вийде точно так само.
- Чи це не ви минулого разу нам казали, - переходить у наступ Кумов’як, - що червоні лінії треба зображати червоним кольором? Осьочки, я собі занотував. А тепер самі й малюєте їх синім олівцем. Чи це, як на вас, червоні лінії?
- До речі, так, - зауважує Кролєвець. - Я ж іще запитував у вас про синій колір. І що ви відповіли?
Аж раптом Коваля рятує Лєночка, яка з цікавістю вивчає його малюнок зі свого місця.
- Здається, я розумію, - каже вона. - Адже ж зараз не про колір йдеться, так? А про цю, як ви її називаєте? Перпер-щось-таке?
- Перпендикулярність ліній, так, - із вдячністю відгукується Коваль. - З кольором ліній це аж ніяк не пов’язано.
- Усе, врешті-решт ви мене таки збили з пантелику, - мовить Кролєвець, переводячи погляд з одного учасника наради на іншого. - Із чим ми маємо проблєму? З кольором, а чи то з перпендикулярністю?
Морквинівна розгублено зойкує і хита головою. Вона також вкрай спантеличена.
- І з тим, і з іншим, - тихо каже Коваль.
- Ніц не розумію! - каже Кролєвець, придивляючись до своїх зчеплених у замок пальців. - Осьочки є задача. Всього лишень і треба, що сім червоних ліній. Аби ж було б їх двадцять!.. Але ж маємо лиш сім. Проста задачка. Нашим замовникам необхідно мати сім перпендикулярних ліній, чи не так?
Морквинівна кива.
- І Кумов’як також не бачить жодних проблєм, - веде своє Кролєвець. - Чи я маю рацію, Кумов’яче?.. Ось. То що ж нам стає на заваді?
- Геометрія, - зітхаючи каже Коваль.
- А ви її облиште, та й по тому! - вигукує Морквинівна.
Коваль мовчить, розмірковуючи. В його мізках народжуються одна за іншою яскраві метафори, які б дозволили продемонструвати шановному панству сюрреалізм того, що відбувається, але всі вони, хай їм грець, приймаючи форму слів, неодмінно починаються з брутальних «Бляха!» і «Дідько!», що в жодному разі не є доречним у діловому мовленні.
Стомившись чекати на відповідь, Кролєвець промовля:
- Ковалю, ви запросто скажіть - можна це зробити, чи то ні? Зрозуміло, що ви вузько спрямований фахівець, і вам не второпати всієї картини цілком. Але ж то не є занадто складно - зобразити такі-сякі сім ліній? Зо дві години торочимо якусь маячню, й ніяк не дамо собі ради.
- Точно, - каже Кумов’як. - Вам аби прискіпатися, тільки те й робите, що галасуєте: «Неможливо! Неможливо!». Запропонуйте своє рішення! Прискіпатися чи не останній дурень може, даруйте. Адже ж ви професіонал!
Коваль стомлено зітхає:
- Гаразд. Я вам намалюю дві достеменно перпендикулярні червоні лінії, а інші - прозорим кольором. Вони будуть прозорі, їх не буде видно, але я їх намалюю. Це вас влаштує?
- Нас це влаштує? - Морквинівна обертається до Лєночки. - Так, нас влаштує.
- От тільки ще хоча б пару - зеленим кольором, - додає Лєночка. - І ще у мене є питання, не заперечуєте?
- Ні, - мертвим голосом відгукується Коваль.
- А чи можна одну лінію зобразити у вигляді кошеняти?
Коваль мовчить кілька секунд, потім запитує:
- Як, кажете?..
- Ну, той… у вигляді кошеняти. Кошеняточки. Наші користувачі в захваті від звіряток. Було б дуже непогано аби…
- Ні, - каже Коваль.
- Чом би й ні?
- Ні, звичайно я можу намалювати вам кота. Я не майстер, але можу спробувати. Але ж то вже буде не лінія. То буде кіт. Лінія і кіт - то різні речі.
- Кошенятко, - уточнює Морквинівна. - Не кіт, а кошенятко, маленьке таке, симпатичне. Коти - вони…
- То байдуже, - хита головою Коваль.
- Взагалі ніяк, чи що?.. - розчаровано запитує Лєночка.
- Ковалю, ви хоча б дослухали до кінця, - роздратовано каже Кролєвець. - Не дослухали, а вже кажете «Ні».
- Я допетрав, - не відриваючи погляду від столу, каже Коваль. - Зобразити лінію у вигляді кошеняти неможливо.
- То і грець з ним, - дозволяє Лєночка. - Може тоді пташку вдасться?
Коваль мовчки зазирає їй у вічі, і Лєночка прозріває.
- То і грець з ним, - знову повторює вона.
Кролєвець ляскає долонею по столу.
- То на чому ми спинилися? Що будемо робити?
- Сім червоних ліній, - каже Морквинівна. - Дві - червоним кольором, дві - зеленим, а інші - прозорим. Так? Я правильно зрозуміла?
- Так, - відповідає Кумов’як, перш ніж Коваль встигає розтулити рота.
Кролєвець задоволено кива.
- Ото й по всьому… Тоді це все, коллєги?.. Нумо до роботи?.. Ще питання?..
- Ой, - пригадує Лєночка. - Ми ще маємо червону повітряну кульку! Скажіть, чи можете ви її наповнити повітрям?
- Так, до речі, - каже Морквинівна, - пропоную про це також одразу порадитися, щоб два рази не збиратися.
- Ковалю, - повертається до нього Кролєвець, - ми це можемо?
- Яким чином мене стосується повітряна кулька? - здивовано запитує Коваль.
- Вона ж червона! - пояснює Лєночка.
Коваль тупо мовчить, посіпуючи кінчиками пальців.
- Ковалю, - нервово запитує Кролєвець. - То ви це можете, чи ні? Питання просте.
- Та, - обережно промовляє Коваль, - узагалі-то я, звичайно, можу, але ж…
- Ото й гаразд, - погоджується Кролєвець. - Завітайте до них, наповніть повітрям кульку. Витрати на відрядження за необхідності вам надамо.
- Завтра можна? - питає Морквинівна.
- Авжеж, - відповідає Кролєвець. - Маю думку, що все буде гаразд… Отож, тепер усе?.. То й чудово. Продуктивно попрацювали… Дякую усім і на все добре!
Коваль кілька разів мига очима, аби повернутися до об’єктивної реальності, потім підводиться і повільно чвалає на вихід. Біля порогу його наздоганяє Лєночка.
- Як буде ваша ласка, маю до вас ще одне прохання, - каже вона, зашарівшись. - Коли будете наповнювати повітрям кульку… Ви б змогли її зробити у вигляді кошеняти?..
Коваль зітхає.
- Авжеж. Я можу все, - каже він. - Усе без винятку. Адже я професіонал.