хочу, щоб вона так посміхалась
Але... в сухому залишку, птаха мого щастя стирилась в Київ довчитися, а я тут лишився. і мабуть все що залишиться - якийсь раз приїхати в гості і слати їй своїми руками зроблене печиво новою поштою. Але я навіть сказав те, що мав, я зробив майже все що хотів і на що вистачило часу. В мене було так мало часу... втім, вона має запам'ятати ту троянду і мою раптовість. Білесенька.
І якесь невимовне почуття тяжіння, ще надто слабке, але воно приємне. Господи, так хочеться ще раз її обійняти. Той момент, коли ми обидва синхронно оглянулись, щоб подивитися одне одному в очі, мабуть, був найщирішим з усіх.
