(no subject)
Важко писати. Важко дивитися страшні кадри. Важко щось робити, увійти в повсякденну колію звичайного життя після усього, що сталося у центрі такого спокійного міста, після майже трьохмісячної наздвичайної нервової напруги, після кривавих побиттів та розстрілів. Країна балансує на грані дефолту, пацючий король утікає, лицеміри у зРаді один перед одним поспішають скинути на когось іншого свою частину провини і урвати хоч шматок недоїденого пирога. А смерть усе ще літає над Майданами, забираючи людські життя - в лікарнях, де б'ються над понівечиними тілами лікарі, в спустілих домівках, де матері не діждалися своїх синів, перед екранами телевізорів, коли серця людей не витримують напруги, не можуть змиритися із безсиллям щось змінити, прокрутить назад, де ще всі живі, цілі і можна якось по іншому...
Позавчора не стало небайдужої людини, з якою, на жаль, я не встигла познайомитися, Цей чоловік один виховав двох чудових хлопців, один з яких - друг моєї доньки. Хвороба не дала йому змоги вийти на Майдан, але все, що там відбувалося, він пропускав через своє серце. І воно не витримало. Хочу віддати останню шану Анатолію Людвіговичу. Вічна Вам пам'ять!
Позавчора не стало небайдужої людини, з якою, на жаль, я не встигла познайомитися, Цей чоловік один виховав двох чудових хлопців, один з яких - друг моєї доньки. Хвороба не дала йому змоги вийти на Майдан, але все, що там відбувалося, він пропускав через своє серце. І воно не витримало. Хочу віддати останню шану Анатолію Людвіговичу. Вічна Вам пам'ять!