Подарунки.
На тему подарунків час від часу мене аж шкребе щось написать. Але людина я лінива, незібрана й від цього завжди страшенно зайнята. І тому один, другий, п'ятий випадок, пов'язаний з ними, відлітають у минуле, витісняються новими враженнями й думками. Та смішні чи зворушливі, витончені або "як п'яте колесо у возі" - вони знов і знов нагадують про себе. І знову згадую - походи першокласників до універмагу, щоб купить найпрекрасніше - величезного плюшевого ведмедя... Так, колись ми зі своїх обідів економили й збирали по 50 копійок (без підказок батьків) на подарунки вчителям. І вчителька розуміла нашу щирість і з радістю приймала. А потім вночі пришивала плюшеву голову, бо вона держалась на одній ниточці...
Як можна забути прекрасний полум'яні жоржини, що купив мені хлопчина на свої останні три карбованці у оксамитово-персиковій Ялті? Або маленький талісман - дельфін на гребені хвилі, мій знак, майстерно й філігранно вирізаний з бивня мамонта другом.
А вічний пошук чогось такого, особливого, найкращого для найближчих людей... І розчарування, що того, самого-самого, знайти неможливо. І знову відчайдушні блукання в пошуках... Перелистую книги, беру в руки речі, прислухаючись до відчуттів, підходить чи ні. В останній момент на щось таки надибую, але все ж таки залишається відчуття "недо".
Та іноді подарунки залишаються.
Залишилась троянда в горщику, яку я колись купила для зайомого, що чимось нагадав Маленького принца. Я довго до неї посміхалась, а потім відвезла подрузі.
І зараз переді мною лежить блокнот з репродукціями Ешера.
Сувенірчик, який я довго вибирала. Подарунок, який відмовилися прийняти.
Згадка про здосадуваний холодний голос по теелфону, яку я залишу собі.
А в комплект не завадило б купити ще один подарунок - граблі.
Щоб було на що наступать і вибивать непотрібну дурнЮ з голови.
Як можна забути прекрасний полум'яні жоржини, що купив мені хлопчина на свої останні три карбованці у оксамитово-персиковій Ялті? Або маленький талісман - дельфін на гребені хвилі, мій знак, майстерно й філігранно вирізаний з бивня мамонта другом.
А вічний пошук чогось такого, особливого, найкращого для найближчих людей... І розчарування, що того, самого-самого, знайти неможливо. І знову відчайдушні блукання в пошуках... Перелистую книги, беру в руки речі, прислухаючись до відчуттів, підходить чи ні. В останній момент на щось таки надибую, але все ж таки залишається відчуття "недо".
Та іноді подарунки залишаються.
Залишилась троянда в горщику, яку я колись купила для зайомого, що чимось нагадав Маленького принца. Я довго до неї посміхалась, а потім відвезла подрузі.
І зараз переді мною лежить блокнот з репродукціями Ешера.
Сувенірчик, який я довго вибирала. Подарунок, який відмовилися прийняти.
Згадка про здосадуваний холодний голос по теелфону, яку я залишу собі.
А в комплект не завадило б купити ще один подарунок - граблі.
Щоб було на що наступать і вибивать непотрібну дурнЮ з голови.