Радомисль. Домашня українська ікона.
Продовжую ділитися враженнями та фотографіями, що залишилися від подорожі до замку Радомисль.
Переступивши через поріг (верхів'я скелі, на якій ця споруда була воздвигнута) ми опинилися в прохолодній арці, звідки спочатку повели в приміщення, де сердитий дядько показав, як і з чого колись виробляли папір і продемонстрував на кількох аркушах з фірмовим тисненням цей процес.
Потім екскурсія продовжилась вверх по залах замку, де, власне, й розміщується унікальна колекція домашньої української ікони, яку зібрала й виставила тут Ольга Богомолець. Галерея нараховує приблизно п'ять тисяч здебільшого домашніх образІв, яким повіряли свої печалі й радості й молили за себе й близьких люди в різних куточках моєї України.
Не буду переказувать розповідь симпатичної дівчини-екскурсоводки, тому що не все запам'ятала, але не можу вдержатися від того, щоб не викласти тут знімки образІв, які більше всього притягували мій поглад. А їх було багато. Тому постараюсь втиснути це в рамки посту, зменшуючи розмір. Для зацікавлених - зображення клікабельні.
Образ Богородиці внизу справа має багато подряпин і порізів. То не від рук вандалів, а слід від ножа, яким перерізали пуповину новонародженим. Цю ікону підкладали на щастя дитинки й здоров'я породіллі... Цікаво, скільки немовлят подавали над нею свій перший голос і як складалися їхні долі?
Нижче - мої улюблені. Усміхнені Ісуси, Святий Микитка (вигулює домашнього дракончика, чи що? )) ), інопланетний Архангел Михаїл та Христос-гуцул.
Навіть ангели іноді повертаються задом ))
Що ж, надивилися на ікони, посміхнулись янголятам, бемкнули у дзвоник та помилувалися зверху прекрасними пейзажами. Залишилося кинути монетку до джерельця, яке б'є з-під каменя у банкетній залі й повертатися з райського куточка до гамірної столиці.
Переступивши через поріг (верхів'я скелі, на якій ця споруда була воздвигнута) ми опинилися в прохолодній арці, звідки спочатку повели в приміщення, де сердитий дядько показав, як і з чого колись виробляли папір і продемонстрував на кількох аркушах з фірмовим тисненням цей процес.
Потім екскурсія продовжилась вверх по залах замку, де, власне, й розміщується унікальна колекція домашньої української ікони, яку зібрала й виставила тут Ольга Богомолець. Галерея нараховує приблизно п'ять тисяч здебільшого домашніх образІв, яким повіряли свої печалі й радості й молили за себе й близьких люди в різних куточках моєї України.
Не буду переказувать розповідь симпатичної дівчини-екскурсоводки, тому що не все запам'ятала, але не можу вдержатися від того, щоб не викласти тут знімки образІв, які більше всього притягували мій поглад. А їх було багато. Тому постараюсь втиснути це в рамки посту, зменшуючи розмір. Для зацікавлених - зображення клікабельні.
Образ Богородиці внизу справа має багато подряпин і порізів. То не від рук вандалів, а слід від ножа, яким перерізали пуповину новонародженим. Цю ікону підкладали на щастя дитинки й здоров'я породіллі... Цікаво, скільки немовлят подавали над нею свій перший голос і як складалися їхні долі?
Нижче - мої улюблені. Усміхнені Ісуси, Святий Микитка (вигулює домашнього дракончика, чи що? )) ), інопланетний Архангел Михаїл та Христос-гуцул.
Навіть ангели іноді повертаються задом ))
Що ж, надивилися на ікони, посміхнулись янголятам, бемкнули у дзвоник та помилувалися зверху прекрасними пейзажами. Залишилося кинути монетку до джерельця, яке б'є з-під каменя у банкетній залі й повертатися з райського куточка до гамірної столиці.
