Тернопіль. Частина друга
-01-
Поки всі нормальні туристи ходють по кабаках та музеях, милуються краєвидами міста, я кидаюся на стіни. З фотокамерою. Бо вони в якомусь роді - обличчя населеного пункту. Тернопіль - не виключення. Ну шо, покидаємося разом?
Фіговий той менканець, який не робить своє місто кращим. Вдається це як кому, але иноді таки файно. Ну хто не замилується соняшниками?
-02-
Деякі тернополяни теж полюбляють кидатися на стіни, тільки за допомогою драбини. А може то просто сходи до неба…
-03-
У Тернополі є такі зачакловані місця, що куди б ти не йшов - тобі все одно наліво. А на ліві така родючість, така родючість…
-04-
Автомобілям, як виявляється, теж иноді потрібна баня. Після того, як їх добряче відшмагають запареними дубовими віниками, починається культурний відпочинок. Ну ви розумієте: суворі пузаті джипери викликають тендітних рожевеньких автодівчаток, розважаються разом, грають в автомобільний більярд... Ну і випивають, як же без того! Деякі, бува, так натягаються гальмівної рідини, що їм аж залізні чоловічки на дахах маряться:
-05-
Трохи пізніше після цього кадру під табличкою сидів дідок і як раз продавав самі знаєте шо. Шкода, але камера вже була далеко:
-06-
З перукарнями у Тернополі коїться шось дивовижне. Точніше, з їхніми реклямками. От скажіть, це яким суржиком написано?
-07-
А ці картинки називаються «Один власник і його дітки» або «Криза жанру» (а також смаку і розуму). Дивимося раз:
-08-
Дивимося два:
-09-
Ну і наостанок - найкраща назва вулиці, що я десь зустрічав:
-10-
Далі буде…
Біле.
ПиС: Зміст
Тернопіль. Прогулянкове
Тернопіль. Настінне
Тернопіль. Про їдло