Поргулянка Тернополем. Частина перша
-01-
Я знов у своєму репертуарі: викладаю звіт за місяць після подорожі, а не за тиждень. Ну, значить, все гаразд. А то вже став хвилюватися, чого це я - може, старію?
Тернопіль для погулянок одного дня - чудове місто: годин за вісім його можна облазити вдовж і впоперек, причому ніжками. І назнімати стопіццот світлин, 30 з яких можна глянути далі.
Ремарка. Облазити Тернопіль, звісно ж, не проблема... Куди цікавішим виявився шлях до нього. Квитків на прямі поїзди в касах вперто не було, їхали перекладними: спочатку нічною електричкою до Хмельницького, звідти пересіли на ті самі поїзди, на які в Києві квитків -- ну ніяк. Так от Хмельницька електричка «підвищеного комфорту» - це пісня! Причому одразу поминальна. Щоб комфорту було більше, взяв місця в першому класі. І дарма! Ібо перший клас - це «комфортні» крісла з спинками під кутом в 90 градусів, завдяки чому хребет не розвантажується ні на йоту. Лягти неможливо жодним чином: перед тобою - столик і ноги пасажира напроти. Спробуйте посидіти шість годин з прямою спиною! Вночи! Прив’язати б того геніального винахідника на цю дибу і возити кілька днів, поки на нього просвітлення не зійде! Ми спочатку намагалися вкластися один на одного, по черзі. Мені ще пощастило, а от Миросі зі мною - не дуже: в мене третього розміру немає, зафіксуватися нема на чому, сповзала. Коли звільнилася сусідня пара крісел, вдалося вмоститися на них в позі зю, навіть зовсім зю-зю-зю. А в третьому класі, якщо народу нема, вляжешся на стандартних електричкових «трійняшках» -- і тіки п’яточки звисають. Лєпота!
Орієнтуватися на місцевості в Тернополі легко: вийшов з вокзалу - і чухаєш від нього пряменько. Хвилин за десять - центр, на який як раз дивиться наш давній шкільний товариш Пушкін.
-02-
Старовиних будівель в центрі не дуже рясно. Деякі як раз розбирають на будматеріали марафетять.
-03-
Забудова - багато, якщо не більша частина післявоєнної, хоча й досить симпатичної. Нагадує Севастополь і Чернігів одночасно. А вузенькі вулички і переходи - ну просто лапочки!
-04-
На центральній площі абсоютно нешугані й ледачі - копачами не розгониш! - голуби їдять дітей,..
-05-
…а неподалік бродють собаки - бездомні, зато модняві, з номерними сережками у вухах. Иншим містам країни варто взяти з Тернополя приклад:
-06-
Одна з архітектурних прикрас міста - Катедральний собор у стилі пізнього бароко, чудовий як зовні,..
-07-
…так і зсередини:
-08-
Розпис дуже цікавий. На жаль, фото не передає ефекту, але можу засвідчити: складається враження, що нагорі не малюнок, а барельєф.
Варто пройтися ще трошки, і можна милуватися на ще один відголос сивої давнини - Тернопільський замок.
-09-
Тут він як раз дивиться вікнами на Тернопільський став. Скромний такий. Лише якихось 289 гектарів. Звичайнісенький такий ставочок...
-10-
Саме тут ходить згаданий раніше «Герой Танцоров» з шкодною рубкою. Коштує, по-моєму, 20 грн. Але у місцевих є й инша розвага…
-11-
Рибалок там вранці - вагон і маленький (а також середній і великий) візочок. По всьому берегу. Виловлюють відгодованих коропів, ми бачили. І заздрили.
Над ставом стоїть стара (1570 рік), але добряче відреставрована (у 1954 і 1989 роках) церква. Надставною зветься. Або Воздвиження Чесного Хреста.
-12-
А цей мальовничий острівець нестримно нагадує мені про острів Анти-Церцеї у Софіївці:
-13-
На набережній місяць тому з’явилася нова цікавинка-абстракція (праворуч, не плутати з Миркою):
-14-
-15-
А ще в Тернополі цікаві лавочки: в кожному скверику - свої власні:
-16-
-17-
Саме ж місто маль прикрашене лохміттям несанкціонованих оголошень (що, повірте, не здатне поховати його привабливості) і виглядає приблизно отак:
-18-
Де-инде його прикрашають залізні птахи…
-19-
…і кам’яні серця:
-20-
Вирішили прогулятися до Микулинецького цвинтаря. По дорозі надибали нову церкву невідомого патріархата:
-21-
А також…
-22-
…дещо під гордою назвою «фундації Князя Острозького» (знаходиться на вулиці Князя Острозького, що дуже несподівано, правда?:) )…
-23-
…що на сучасний перекладається куди менш захоплююче - шкірвендиспансер.
Але мене, як завжди, церковними стежками вештає. От вам Храм Успіння Богородиці для повної картини.
-24-
Рімейк. Бо у 1962 році його знищили, а за 30 років, у 1992-му, відбудували знову.
-25-
Ну от, майже за містом, і наша мета (туристична, а не кінцева) - Микулинецький цвинтар. Він не дуже старий - лише 1840 рік. Особисто мені нагадує зменшену копію відомого Личаківського, що у Львові. Найцікавіше для східняка, звісно ж, - гробівці:
-26-
Є склепи як старовинні, так і сучасні. Є й взламані. Всередині - ніякого вічного затишку і темряви.
-27-
Живі і тут не дають спокою мертвим. Хай радіють, що не навпаки.
Тікаймо, а то затягне смертною безвихіддю! Лишень на прощання кинемо погляд на невеличку капличку при вході:
-28-
І бігом назад, до людей, живеньких і тепленьких (я таких люблю… ням-ням)! Маршрутка (о да: ми нарешті замахалися топати ніжками і опанували місцевий транспорт) випльовує нас біля церкви, що місцеві називають «Православна». Що і не дивно в переважно католицькому місті.
-29-
Церква Різдва Христового, самісенький початок 17 століття з реконструкцією в 1936-1937 роках.
Звідти ми загуляли до місцевого Краєзнавчого музею, про що обіцялася розповісти mur_myrka, там стріли одну хорошу людину і знову вирулили на Став, посередині якого бив непомічений зранку пробитий водогін водограй.
-30-
На цій оптимістичній ноті екіпаж і прощається з вами. Щасливого польоту!
Далі буде…
4орнобіле.
Тернопіль. Прогулянкове
Тернопіль. Настінне
Тернопіль. Про їдло