Небеззубі Голозубинці
Вперше про подільське село на Студениці, притоці Дністра, згадують в 30-х роках XVI століття. Знайти як саме згадують - мені не вдалося. Сподіваюсь, що весело. Назву поселенню ніби дала скеля Голий Зуб. Нажаль, власнооч я ту скелю не бачив, а отже не можу сказати, на що вона зараз схожа.
Знайшов от ще епістолярну згадку про Голозубинці та ще деякі навколишні села:
Я пам’ятаю всі Ваші легенди про Кармелюка - не ті, що з книжки, а ті, що Вам розповідав прадід. І про турків, що Кам’янець брали... І про те, чого так називаються у нас села... Січенці, бо турки вночі всіх людей посікли... Велика Побійна - бо страшний бій там був з бусурманами... Голозубинці - бо довго людей жахали купи людських черепів з оголеними зубами...
Черепи мені також не трапились. Натомість трапився напівзакинутий парк, розбитий власниками голозубенецького маєтку на крутій височині. Про шляхетне походження парку нагадує хіба охоронна табличка. Вочевидь, ні сил, ні коштів на приведення усієї території лікарні до ладу в адміністрації немає.
Голозубинці упродовж століть були таким собі земельним довіском до сусіднього Дунайгорода (Дунаївців), а отже синхронно з «метрополією» змінювали господарів. Нас цікавить графський рід Красінських. Бо схоже на те, що за часу ґаздування Антоніни Красінської, на початку XIX століття й було закладено голозубенецький парк.
На майже двадцяти гектарах, частина з яких - схили під 30 градусів, висаджуються ясені, липи, клени, кіпариси, ялини, берези. Виходячи з особливостей рельєфу частина доріжок прокладається напівколами. Мальовничі галявини місцями мають виступи каменю, що додавало парку природного, нештучного шарму.
Схоже, що Красінські мали на Дунаївці з околицями якісь види. Бо будували тут не лише помістя, але й промислові об’єкти. Після наполеонівської кампанії господарем маєтку стає генерал Вінсенти Красінський.
Вікентій Іванович (як його називали російською) неабияк відзначився під час війни, за що купу найвищих нагород, звання, посади. Дружиною генерала була представниця знатного роду княжна Марія Радзівіл. До речі, Красінського за його колабораціонізм з росіянами поляки буквально ненавиділи та мало не вбили під час повстання 1830-го року.
Ні політична діяльність, ні стан здоров’я не завадили хвацькому вояці започатковати в Дунаївцях суконне виробництво. Для розвитку справи він навіть запрошує німецьких колоністів, котрі згодом створять в краї чималу колонію.
Приблизно в ті ж роки, в 1827-му на польському цвинтарі Голозубинців будується каплиця. За радянської влади вона, звісно, використовувалась для якихось господарчих цілей. В 80-х роках минулого століття каплицю перебудовують на костел, що діє і зараз.
Місцева церква - заснована значно давніше, в 1665-му. Сучасний храм святого Миколи збудували в 1872-84 роках на новому місці. Після освячення нової стару церкву розібрали. (Зустрів я і твердження, що нинішня церква - взагалі нова, а давніший кам’яний храм розібрали за комуністів).
В 1850-му і Дунаївці, і голозубенецький маєток граф продає судді Віктору Скібневському. Вочевидь і в ті роки суддівство давало непогані прибутки. Крок за кроком Скібневецький приростає землями - на момент смерті йому належало 18 тис. гектарів! Було що ділити між вісьмома нащадками. Голозубинці дістаються одному з синів, також Віктору Скібневецькому.
Як запідозрила Блека, саме в його владарювання облаштовується великий маєток. Хоч судячи з того, що автором проекту записано польського архітектора Оскара Сосновського, будинок зведено на початку XX століття.
Зрештою, про це ж говорить автограф автора на в’їзній брамі: «в році 1916-му для Скібневецького зробив проект Сосновський». Тридцятилітній випускник варшавської вищої школи саме як викладає у Львівській Політехніці.
Вочевидь, замовником виступає син Скібневецького Віктор Станіслав. Йому маєток служив за родинне гніздо - суддівський нащадок одружився на межі століть. Романтична башта, балкон з паркового боку для милування неймовірної краси пейзажами, тінистий парк...
Все це ніби й збереглося, але скоріше в якості згадки. Радянська влада відмітилась по-перше, пам’ятником відомому голозубинцю Максиму Горькому. По-друге, охоронною постановою 1960-го року. По-третє, новим корпусом туберкульозної лікарні.
Транзитний «автобан», що в’ється пагорбами в бік давнього повітового центру Старої Ушиці, перебуває у жалюгідному стані. Підозрюю, що депресії додала ліквідація полку стратегічних військ - навколишні краї були непогано «нафаршировані» балістичними ракетами.
Та навряд чи варто бідкатись за втраченим, тим більше - за смертельною зброєю. Пам’ятки Голозубинців збереглися, природа - теж ніде не поділася. Використати це з розумом - по силах, були б лише бажання і гроші.
Голозубинці на картах Google. Село Дунаєвецького району Хмельницької області. Проїзд поїздом до станції Дунаївці. Проїзд автомобілем від Києва - 400 км (біля 5 годин дороги), від Хмельницького - 75 км, від Кам’янця-Подільського - 40 км.
Поруч варто подивитись на палац і парк Маліївців, божевільний Кривчик, костел у Підлісному Мухарові.
p.s. І все ж чудово, що скеля біля села схожа на голий зуб. Була б вона подібна на якусь іншу частину тіла - назва поселення могла би бути брутальнішою.