возвращение розошитья!
Літом 2009 кожної неділі я приносила килимок на нове місце. Постійні учасники та випадкові перехожі разом зі мною доповнювали його власноруч виготовленими трояндами. Крім різноманітніх локацій в Києві килимок шився в Стамбулі, та двічі в Донецьку.
Журналісти питали в мене - яка тут кількість троянд? скільки людей прийняло участь? що буде далі з цим килимком? Я не знала відповіді на ці питання так само як і не знаю відповідей і на такі не озвученні запитання: наскільки масштабним може бути проект з нульовим бюджетом? наскільки важливі для створення та репрезентації мистецтва стіни? а дах? чи є доцільним рух, в якого не має цілі? чи не зайва це трата енергії?
Але переосмисливши цей досвід, я розумію, що праця-як-гра може приносити насолоду, змінювати та об`єднувати людей, (навіть якщо жодне "світле майбутнє" не осяює шлях); що процес може бути самоціллю, що спільний простір можна будувати спільно - крок за кроком, трояндою за трояндою; що побудова утопії - це і є утопія, яка цілком досяжна.
Продовження трояндошиття завтра з 14ї години
http://csmart.org.ua/catalog/?id=366
https://www.facebook.com/events/131363703724121/134107140116444/?notif_t=plan_mall_activity