(no subject)

[alija_helly]

френди оце писали про позитиви мовчання як такого. людина мовчить бо має таємницю, людина мовчить бо не має що сказати, людина мовчить, бо їй просто байдуже... можна той рядочок собі просто продовжити. але мовчання - теж вид комунікації, більше того - це сигнал. хотіла б поговорити про таку річ як втрата голосу, чи то пак страх говорити. опишу цей стан - всі діалоги видаються доповненими і без тебе, здається, що хтось знає більше, або інакодумців так багато, що їм би за руки взятися і хороводи водити, для чого казати, що хтось помиляється, якщо це не змінить рівним рахунком нічого? якщо взяти благодатний грунт соціофобії і посадити на ньому страх і дискомфорт висловлення своєї думки, себто "втрату голосу", то матимемо просто бурхливу зелену стіну відчуження людей. маю таке враження, що цьогочасна модна тенденція на захмарний Iq - на таких собі інтелектуальних геніїв не мине без певних психологічних втрат для звичайних людей. подивитися на героїв сучасного кінематографу тільки - хай то буде хоч кульгаючий лікар, хоч такий-сякий детектив - вирішення проблем до них приходить швиденько, може так і не на одному вдиху, але так за кілька днів все геніально розрулюється.свою роботу вони роблять так, наче бавляться і не витрачають на те багато зусиль. і тут, увага, пастка. якщо хотіти від своїх мізків стільки ж обертів і стільки результату за такий час, то починається депресняк і відчуття такої хм.. імпотеніції, чи що? але це я так про кінематограф між іншим згадала. насправді розумна людина з своїм стилем - це ідеал цьогочасності. багато довелося бачити снобізму, особливо в середовищах, де є конкуренція, один перед одним розправляють павичевого хвоста своїх пізнань, дивляться в кого він більший чи то довший. біда в тому, що рідко щось справді вартісне говорять. більше жонглювання назвами. хіба в таких полілогах хочеться відкривати рота? навряд думаю. якось чула розмову двох дівчаток. "як я люблю Борхеса",-казала одна, "ой, а як я люблю,"- казала інша. "Борхес - він такий от як... Борхес", - казала перша. я і далі слухала цю безглузду розмову. в цій розхмові тільки одна думка - дівчинці подобається абстрактне щось і судячи з подальшої бесіди вона саме не знає що і жодної своєї думки, але в мене вмнмкла підозра, що дівча не знає про що говорить. ми згадуємо відомі модні імена і піднімаєм свої павичеві хвости. тут ми говоримо, але є ж інші грані розмови де ми мовчимо.і мовчимо може тому що боїмось сказати. коли людина відкриває свої судження про речі глибинні вона стає наче нагою.і краще мовчати, ато раптом хтось дізнається про нелогічність і недедуктивний метод твоїх суджень. а ще цей хтось може дізнатись, що в тих судженнях немає системи. і всі так хочуть вважатись іншими і геніальними, але ні в якому разі гіршими. і як не парадоксально, ідеали часу ділять людей. завжди будуть ті, кому важливий розумовий розвиток і ті, кому він байдужий, кому достатньо потусуватись. так от тусовщикам не буде ніц, вони отримають свій кайф від життя і їм зовсім пофігу буде бажання переробляти себе, мало того, вони не загублять свій голос. голос ризикують загубити ті, в кого рівень вимог до себе нереально завищений. а ще мені видається, що якщо український нарід класифікувати по інтелектуальних класах - знайти вищий, середній і нижчий (геніїв я не беру до уваги),то виявиться, що середнього класу або одного його прошарку бракне.
для чого я це все пишу? мабуть наступила на граблі і кілька місяців була по ту сторону мовчання. тепер хочеться говорити, навіть якщо це буде ахінея.