Казка.

[alfavita]

Ви вірите в казку забутих часів?
У шепіт лісної сопілки?
У те що в прошарках минулих віків,
Зростали дві постаті наче дві квітки!

Тянулись до сонця, до неба у вись
Такі незалежні й тендітні.
Щоранку співанки рікою лились
І посмішки милі привітні.

В люстерко дивились гірського ставка,
І ноги мочили у росах.
Пісню в дарунок приносила мавка,
А чічка пашіла у косах.

Вдивлялись в простори далеких світів,
Вивчали обряди прадавні.
І вірили в тіні забутих предків...
Труди їхні були не марні.

До сонечка мило всміхались,
З промінням рудим забавлялись,
На кольорах веселки гойдались,
І в один день серед трав повстрічались.

Серед трав у широкому полі.
На розлогих просторах волі.
Де волошки і маки чудові.
Дві долі зустрілись нові!

Мить погляду наче гроза,
Збиралась і вилилась в казку.
Лиш тільки скотилась сльоза,
Яка відбивала спокій і ласку.

Дрібненький дощик поєднав
Загублену мелодію.
І своїм дзвіном подарував
Незвідану обом симфонію...